Розділ 55

Ульф сидів за довгим столом і похмуро дивився у вікно ліворуч, неуважно слухаючи доповіді полковників про бойові дії проти повстанців.

- Вашому загону вдалося зайняти покинуту заставу? – запитав Олег одного з полковників на ім’я Торкас.

- Від них поки що жодної звістки, - відповів той.

Олег вкотре подивився на карту Дулібії, що лежала на столі. Червоними фігурками дерев’яних вершників були відмічені території контрольовані повстанцями.

- Нам потрібно втримати покинуту заставу, щоб повстання не перекинулося на інший берег Дніпра, - замислено промовив Олег і подивився на полковників.

- Боюсь, пане, це не допоможе, - сказав Торкас.

- Що ви маєте на увазі? – запитав Олег.

- Нам вперше доводиться стикатися з такою тактикою. Ворог постійно уникає відкритого бою. Натомість він блискавично нападає у найнесподіваніших місцях і так само швидко зникає. Деякі загони просто зникли у глухих лісах. Ми до цих пір не знаємо їхньої долі.

- У війську поширюється страх і навіть паніка, - додав інший полковник. – До того ж, почастішали випадки дезертирства.

- Зрадники, - вигукнув король підводячись. – Боягузи і зрадники. Куди поділися ті сміливі вояки, які билися зі мною проти таврів та вікінгів?! Де ті полковники, з якими мій батько зруйнував державу Чорних людей?! – Ульф проходжувався за спинами підлеглих. – Вас налякала купка селян. Для чого мені такі вояки? Я краще віддам вас Змієві. Хоча б якась з вас буде користь.

Обличчя полковників зблідли. Вони перелякано перезирнулися.

- Ваше величносте, - заговорив Торкас. – Я пропоную розіслати не великі розвідувальні загони і перевдягнених шпигунів. Так ми дізнаємося більше про місця перебування повстанців і про їхніх лідерів.

- Добре, - кивнув Ульф, дивлячись на мапу. – Крім того, спаліть оці два села. Людей віддайте Змієві. Нам треба залякати цих гречкосіїв, щоб у них і думки не було піднімати голову. Все. Йдіть.

         Коли полковники вийшли король підійшов до вікна. Він дивився, як Громовиця з охоронцями виїжджають з замку на прогулянку.

- Ти й досі віриш, що твій задум спрацює? – промовив Олег, ставши поруч.

- Він спрацює. Ось побачиш.

Вони помовчали поки Громовиця виїхала з внутрішнього двору.

- Спалені села не дадуть ніякого зиску, - сказав Олег. – Це тільки ще дужче відверне від нас людей.            

- Ти сподіваєшся, що цей народ колись полюбить тебе? – Ульф зі щирим здивуванням подивився на сина. – Цього не буде. Наші попередники знищили всі шляхи до примирення. Коли ти станеш королем, тобі доведеться зміцнювати свій престол кістками і кров’ю дулібійського народу.

- Так можна залишитися королем без підданих.

- Коли це станеться, навіть твоїх далеких нащадків уже не буде.