Розділ 53

Пообіді Назар заїхав у село, яке розкинулося на берегах Удая, однієї з приток Дніпра. Йому була потрібна кузня. Він знав, що тут вона є. Не поспішаючи він їхав на своєму коні і вів за собою Ігорового скакуна. Чим ближче він наближався до центру поселення, тим гучнішим ставав ґвалт.

         На сільському вигоні зібралося ледь не все село. Загін гвардійців прибув зібрати данину для Змія. Люди прощалися зі своїми рідними, яким судилося власним життям умилостивити дракона. Гвардійці саджали приречених на вози. А тих, хто намагався втекти, кидали в окрему клітку. Гвардійці відганяли натовп, щоб розчисти дорогу підводам. Люди знехотя розступилися.

Та перед гвардійцями виникла ще одна перепона. Назар перегородив їм шлях. Здивований натовп почав затихати. Навіть жертви припинили плакати від такої дивовижі. Той хто наважився зупинити гвардійців був або дуже сміливий або божевільним.

Злющий командир загону підскочив до Назара, сподіваючись налякати його. Але той не зрушив з місця.

- Геть з дороги! – гаркнув командир.

Назар миттєво витягнув Меч правди і направив його на гвардійця. Зляканий кінь скинув свого господаря. Той спробував швидко підвестися, та ледве не наштрикнувся на вістря Меча правди.

- Ти знаєш, що це таке? – запитав Назар, стоячи над гвардійцем.

- Меч правди, - насилу вимовив командир загону.

- Ці люди, - Назар вказав на тих, хто сидів на підводах, - залишаться тут. Ви поїдете і більше ніколи не повернетеся.

- Замість нас прийдуть інші, - промовив гвардієць, з острахом дивлячись на Меч. – Король цього так не залише.

- Ульфу передай, що Меч правди у Назара. Якщо він хоче й надалі бути королем, нехай схилить коліна перед Сущим… Звільняй людей.

         За наказом командира, гвардійці відпустили полонених..

- Забирайтесь, - сказав Назар, відступивши крок назад.

- Ви всі помрете! – вигукнув командир, сидячи на коні. – Король такого не прощає.

         Вражені люди не могли промовити й слова. Коли гвардійці зникли, їхні погляди звернулися до Назара.

- Погано, - промовив високий, худий чолов’яга, з короткою бородою. – Дуже погано. Ти накликав на нас гнів Змія і короля.

- Так! - почулося з натовпу кілька голосів. – Треба повернути гвардійців!

- Так! – відгукнувся бородань. – Щоб король нас не знищив, ми повинні віддати людей приготованих для Змія і зібрати золото для королівської казни!

Назар повільно підійшов до нього.

- Як тебе звати, чоловіче? – запитав він.

- Максим, - відповів бородань.

- Максиме, в тебе є діти?

- Двоє. Син і дочка.

- О! Чудово. То давай віддамо їх Змієві.

- Що?... Я… - Максим опустив погляд.

- Ви готові пожертвувати всім, поки це не торкається вашої шкури, - голосно звернувся Назар до всіх. – По всій Дулібії чути скарги на нестерпне життя! Але ви самі не хочете й пальцем поворухнути, щоб щось змінити!

Назар взяв за лікоть дівчину, яку збиралися відправити до Змія, і вивів її на центр, щоб всі бачили. Чорнява дівчина перелякано озиралася навколо.

- Хто ти? – запитав Назар.

- Марічка, - пробелькотала вона.

- Ти хочеш сьогодні померти?

-  НІ.

- Ти хочеш потрапити в черево до Змія?

- Ні, - вже крізь сльози відповіла Марічка.

- Голосніше!

- Ні! Я хочу жити!

Назар відпустив її руку. Вона впала. Швидко піднялася і витираючи сльози, зникла у натовпі.

- Я, Назар – новий суддя Дулібії, - промовляв він, повільно йдучи по колу. – Сущий послав мене передати вам Його заповіді. Прийміть їх і більше не доведеться приносити жертви Змієві чи будь-кому іншому. Вони зроблять вас сильними. Зло не досягне вас, - Назар завершив коло й повернувся у центр. - «Поклоняйтеся Сущому», «Захищайте правду», «Творіть добро». Такі Його заповіді. Хто хоче прийняти їх – станьте на коліна!

         Назар встромив Меч Правди у землю і став на одне коліно. Люди перезиралися і перешіптувалися. Минали довгі, як здавалося Назарові, хвилини. Першим став на коліна Максим. За ним інший, потім ще інший. Згодом всі – чоловіки, жінки, діти, старі, молоді – схилили свої коліна.               

- Схиліть ваші голови перед Сущим, - сказав Назар, піднімаючись. – Покайтеся за вчинене вами зло. За поклоніння Змієві. За принесені вами людські жертви.