Розділ 49

- Я не вийду заміж! – вигукнула Громовиця.

Вона стояла під яблунею, вкритою білим цвітом. Ульф сидів на лавці неподалік. Навкруги буяла весна. Співали птахи. Шумів вітер яскраво-зеленим листям у маленькому вертограді. Король навмисно покликав сюди дочку, щоб пом’якшити слова, які він збирався сказати. Але, як він і передбачав, його сподівання не справдилися.

- Заміж я не вийду, - ще раз повторила, Громовиця, викарбувавши кожне слово.

         Повернувшись до дому, після своєї зухвалої втечі, Громовиця очікувала чого завгодно, але не того, як її зустрів батько. Він глянув на неї лише раз і пішов геть. Ніяких криків. Ніяких нарікань. Жодного слова. Жодних покарань чи заборон. Так продовжувалося два місяці. До цього моменту. З хитрістю лиса, батько приспав її увагу і зробив свій хід у най неочікуваніший момент.

- Вийдеш. Навіть, якщо мені доведеться тягнути тебе під вінець.

- Та невже! Може ти мене силою змусиш і переспати з ним?!

- Не мели дурниць, - Ульф підвівся. Він говорив стримуючи роздратування. – Довгуш – молодий, багатий вождь племені карпів. Поки тебе не було, він присилав посланців. Вони повідомили, що Довгуш збирається відвідати нас у серпні. Також вони казали, що слава про твою вроду перелетіла через карпатські гори і розповсюдилась далеко на захід.

- І ти думаєш я куплюся на ці грубі, не приховані лестощі?

- Це не лестощі. Це правда.

- Ні за Довгуша, ні за іншого твого кандидата, заміж я не вийду.

- Вийдеш! – терпець Ульфа урвався. – Вийдеш за того, за кого я скажу! Щоб вибити цю дурість з твоєї голови!

- Я люблю іншого! – крикнула Громовиця у відповідь.

Ульф на мить замовк. Потім схопив дочку за плечі.

- Він ворог! Ворог! – тряс він її. – Як ти цього не розумієш?!

- Це ти зробив його нашим ворогом! – Громовиця відштовхнула батька. – Якби не твоя жадоба влади, все могло б бути по іншому! Ти робиш усіх нещасними! Мене, Олега! Всіх навколо!

         Громовиця розплакалася й побігла геть. На доріжці вона ледь не збила з ніг Олега. Він здивовано подивися на неї потім на батька. Ульф важко дихав. Його руки тремтіли. Він повільно сів на лавку. Олег вперше бачив його таким.

- Говори, - промовив Ульф, вгамувавши емоції.

- Крисп його впіймав. Вони зараз у Дмитрівській залозі.

- Накажи сідлати коней. Ми негайно вирушаємо.