Розділ 48

Сіро-жовта дорога бігла строго на захід мов натягнута струна. Праворуч розкинувся таврійський степ. Ліворуч був стрімкий обрив. А далеко в низу шелестіло море, б’ючись маленькими хвилями об полосу піщаного берега. Гаряче полудневе сонце заливало собою увесь простір. Навіть тіні сховалися від спеки.

         Дорога швидко покотилася в низ. Назар побачив не велике рибальське селище, про яке казав корчмар. Декілька халуп з погано обробленого ракушняка розсипалися на клаптику берегової лінії. На білому піску лежало кілька перекинутих човнів. Між будинками ліниво пробігали дві три собаки. І все. Селище наче вимерло.

Назар звернув з дороги і опинився на тому, що повинно було б називатися сільською вулицею. Пси настільки були втомлені від спеки, що не пробували хоча б раз гавкнути на чужинця. Назар повільно їхав, озираючись навколо. Тишу порушував лише шум морських хвиль.

Біля одного з будинків Назар помітив припнутого коня під навісом. Спішившись, він постукав у двері. Ніхто не відповів. Не витрачаючи час, він відчинив двері. Вони голосно скрипнули. В обличчя йому вдарив неприємний запах. «Щось тут не те – подумав Назар». Але вибору не було. Він зайшов. Йому не відразу вдалося зорієнтувався у напівтемряві.

Назар закляк на місці. Такого він не очікував. Трупи. Від спеки вони швидко розкладалися. Жінки, діти, старі. Повний будинок вбитих. Серед них він впізнав кількох людей Бояна.

Одним стрибком, Назар опинився на вулиці. Там його вже чекали. З усіх боків на нього насувалися люди. Він скочив на коня і спробував утекти. Але з навісу хтось стрибнув йому на спину й повалив на землю. Піднялася густа хмара пилюки, заліплюючи очі. Назар навмання вдарив кулаком і натрапив на чиєсь підборіддя. Почувся хрускіт і крик.

- Брати живим! – пролунав знайомий голос.

Назар вихопив шаблю. Пилюка трохи вляглася. Він помітив як на нього набігають двоє з різних сторін. Ухилившись, Назар схопив одного нападника й прикрився ним від іншого. Йому в обличчя бризнула чужа кров. Блискавичним ударом він вбив другого нападника. Відразу ж Назар відчув удар по голові. Перед очима все попливло. Ноги підкосилися. Його повалили на землю й зв’язали.

- Підніміть його!

Наказ виконали миттєво. Крізь туман в очах Назар побачив перед собою Криспа. Жахливий шрам, на його обличчі, починався на лобі і закінчувався біля лівого вуха. Замість ока чорніла пов’язка.

- Шкода, що я не можу тебе вбити зараз, - хижо мовив Крисп. – Ульф хоче допитати тебе.

- І як воно бути королівською шавкою? – криво усміхнувся Назар.

Крисп зацідив йому в обличчя. Разом з кров’ю, Назар виплюнув на землю два зуби.

- Стули пельку. А то ти помреш раніше ніж потрапиш до рук королівських катів, - Крисп люто сплюнув. – Ти таки ідіот. Невже ти справді думав, що корчмар продає відомості про каравани тільки Бояну? Він співпрацює з усіма бандами вздовж дулібійського кордону.

- Сподіваюсь, таврійський цар спіймає і четвертує тебе за те, що ти вирізав ціле селище.

- Хай там як, але ти цього точно не побачиш. Їдьмо звідси.

         На голову Назара одягли темний мішок і поклали поперек коня. Крисп та його люди зникли у безмежному таврійському степу.