Розділ 47

Таврида велика частина суші, яка нагадує черевик, врізається своєю п’ятою далеко в море. Носок цього черевика розкинувся праворуч, якщо стати обличчям на південь. З трьох боків Тавриду омиває море. Спекотний, південний край, в якому ніколи не буває снігу. Лише сильні дощі навесні та восени, напувають цю скелясту, піщану землю.

Народ, який тут живе, зветься таврами. Смагляві люди з розкосими очима. Вони носять кольоровий, широкий одяг та гостроверхі шапки. Незаміжні, молоді дівчати на людях прикривають обличчя а старші жінки носять чорні або білі хустки. Чоловіки ходять у широких штанях, які звуться шароварами. 

Таври вирощують виноград, лимони, помаранчі та інші фрукти й овочі. Також займаються скотарством. Цими товарами вони й торгують з іншими народами. Купці приїжджають у Тавриду з усіх відомих кінців світу. Більшість з них припливає кораблями у найбільший порт на самому півдні Тавриди - Кафу. Саме сюди і прибув Назар у пошуках людей Бояна.

Назар дуже змінився після того, як розстався з Ігорем та Громовицею. Засмаглий. У місцевому одязі. З кривою арабською шаблею на боці. Він ні чим не відрізнявся від таврів. Він навіть спілкувався їхньою мовою, жваво торгуючись з вуличними торговцями за якісь дрібнички.

Всі вулиці та вулички, переплітаючись у заплутані лабіринти, сходилися до порту. Місце, яке приносило Кафі славу і добробут.

Назар вийшов на базарну площу перед портом. Вона нагадувала великий казан, у якому булькотів борщ. Голоси людей і тварин, стук металу, спів птахів. Все змішалося у густу хмару галасу. Впевненим кроком, він йшов уперед, однією рукою тримаючи коня а іншою прокладував собі шлях. Назар зупинився у східній частині площі, біля сірих дверей, з маленьким отвором на рівні очей. Прив’язавши коня, він зник за дверима.

Назар опинився у звичайній корчмі. З маленьких вікон линуло світло. Увесь простір був заставлений столами. Вікінги, араби, китайці та кілька дулібійських купців сиділи групами і голосно розмовляли між собою своїми мовами. На нового відвідувача ніхто не звернув увагу. Крім корчмаря. Він кивнув Назарові і зник у сусідній кімнаті. Назар мовчки пішов за ним.

- Я тебе ледве впізнав, - промовив дулібійською корчмар – сухенький дідок тавр. 

- Де вони?

- У рибальському селищі на захід від міста.

- Шпигунів Ульфа помічав?

- Кількох. Але нічого особливого. Вони завжди тут вештаються. 

Назар дав корчмареві кілька золотих монет. Той шанобливо вклонився.

Покинувши корчму, Назар відв’язав коня і загубився у натовпі.