Розділ 39

Наступного дня в замку почалося відчутне пожвавлення. Гвардійські командири віддавали короткі накази підлеглим. Заклопотані слуги снували по подвір’ю мов мурахи. Громовиця цілий день не відходила від вікна, спостерігаючи і прислухаючись до найменших уривків розмов. Вона намагалася розпитати щось у служниць. Але ті нічого не знали. Або вдавали, що не знали.

У вечері. Служниця на ім’я Ганна, готувала для неї ванну. Громовиця знала, що ця повногруда молодиця справжня пліткарка. Вона була в курсі всіх подій, які відбувалися в замку. До того ж, Ганна не турбувалася про те, щоб зберегти свою квітку для одного єдиного. Вона щедро дарувала любов багатьом гвардійцям.

         Цього разу Громовиця вирішила діяти хитріше й не розпитувати все напряму. Вона мовчки спостерігала за тим, як Ганна готує їй ванну і розповідає нову порцію дрібних, побутових подій, що відбулися за день. Жодним словом не обмовляючись про дивні приготування.

- Ванна готова, пані, - повідомила служниця.

Громовиця скинула довгу білу сорочку і опустилася у гарячу, духмяну воду. На поверхні плавали пелюстки троянди, жасмину, лаванди, орхідеї, ромашки, мальви, лотоса та багатьох трав і коренів рослин. Дівчина блаженно простягнула ноги і нагорнула на себе хвилю. Набравши у долоні води, вона хлюпнула собі в обличчя.

- Холодної водички долити, пані?

- Ні, так добре, - Громовиця пірнула, дорахувала до тридцяти і виринула, хапаючи ротом повітря. – Я сьогодні дуже погано спала, Ганю, - віддихавшись, промовила вона. 

- Чому?

- Ледь не з самої ночі мені заважав шум у дворі. Гамір, стукіт. Просто жах.

- І не кажіть, - зітхнула служниця. – Нас підняли о третій ночі.

- З якого це дива? – байдуже запитала Громовиця.

- Гвардійці готуються в похід. Ой! – Ганна аж під стрибнула. – Я дурепа, дурепа.

- Що з тобою?

- Пані, пані. Король наказав вам нічого не казати. А я все розбовкала. Мій довгий язик, хай йому грець. Не видавайте мене, пані. А то мене відправлять до Змія.

- Перестань тужити, - суворо наказала Громовиця, беручи служницю за руку і змушуючи її сісти біля ванни. – Ніхто не дізнається. Я обіцяю. Що за похід? І куди?

Ганна заспокоїлася і в пів голосу почала розповідати:

- Мій… знайомий гвардієць сказав, що через тиждень вони вирушать на південь знищити велику банду, якогось Бояна.

Від цих слів Громовиці стало холодно.

- З вами все добре, пані? – запитала Ганна, помітивши, як змінилася королівська дочка.

- Як вони знайдуть банду?

- Один з ув’язнених вкаже шлях. Здається Крисп його звати.

- Це все?

- Так, пані. Але не видавайте мене. Будь-ласка, - знову почала тужити Ганна.

- Припини. Я ж сказала. Не видам.

         Закінчивши купання, Громовиця вдяглася і обмотала рушником волосся.

- Як закінчиш тут прибирати, скажеш моєму братові, що я прошу його прийти до мене, як тільки в нього знайдеться час, - наказала вона служниці.

- Так, пані.

*

         Громовиця вже збиралася лягати коли в двері постукали.

- Так!

Клацнув замок і в кімнату увійшов Олег.

- Ти хотіла мене бачити? – запитав він, зупинившись біля входу.

Громовиця вказала на два крісла біля каміну.

- Посидимо, поговоримо?

- Я дуже втомився і хочу спати.

- Прошу тебе, - з м’якою наполегливістю мовила Громовиця.

Олег знехотя сів у глибоке крісло і втомлено простягнув ноги до вогню. Громовиця подала йому срібний келих вина й сіла навпроти з іншим келихом. Якийсь час вони мовчали, відпиваючи гірко-солодкий напій.

- На вулиці мабуть добре. Пахне весною, - промовила Громовиця.

- Я не відпущу тебе на двір, - Олег глянув не неї поверх келиха.

- Хіба я таке просила?

- А хіба ні? Чого б іще ти мене кликала?

Громовиця відкинулась на спинку крісла й усміхнулася, дивлячись на вогонь у каміні.

- Ти не вгадав. Попроси батька зустрітися зі мною.

- Ти могла б передати це прохання через слуг.

- Це не те. До тебе він прислухається.

- Сумніваюсь.

В кімнаті запанувала мовчанка. Чулося тільки тріскотіння палаючих дров у багатті.

- З нею все гаразд? – запитав Олег.

Громовиця поставила келих на підлогу біля крісла.

- Вона здорова і щаслива.

Олег випростувався і подивився на Громовицю.

- Так, так. Саме те, про що ти подумав.

Випивши залпом залишки вина, Олег підвівся й попрямував до виходу.

- Ти скажеш батькові?

Олег повернувся. Віддав Громовиці келих й подивився на неї з гори до низу.

- Добраніч.

*

         Наступного ранку Громовиця стояла у тронному залі перед королем. Олег стояв праворуч від Ульфа. Схудле, бліде обличчя батька вразило дочку. Вона вже давно не бачила батька так близько. Та не зважаючи на хворобу, його погляд залишався колючим, чіпким і проникливим.

- За твій вчинок тебе слід було замкнути у вежі на все життя, - промовив Ульф. – Ти розумієш, що зрадила корону, зрадила свого батька? Я стараюсь заради Олега, тебе та ваших дітей. Щоб наш рід панував у Дулібії завжди. А ти віддячуєш мені ножем у спину, відпускаючи моїх ворогів.

         Громовиця стояла мовчки, опустивши очі до долу. Король замовк, переводячи подих. 

- Гаразд, - продовжив Ульф вже спокійніше. – Тобі дозволяється виходити 

з кімнати. Але за межі замку вийти ти не маєш права. Вільна.