Розділ 32

Назар та Гліб обігнули Скелю з півдня. Сани, коні, люди розрівняли сніг на дорозі. Але чим далі на захід, тим менше зустрічалося подорожніх, і тим глибший сніг лежав на шляху. Одного дня, дорога закінчилася, пропустивши вперед вузьку стежку, по якій міг проїхати один вершник.  

- Очевидно, ще комусь потрібна порада чаклунки, - Гліб вказав на сліди людських ніг на снігу. За ніч їх ледь притрусив поземок.       

- Є речі, які сильніші за страх.

         Петляючи між деревами, стежина вивела їх на перелісся. На тому боці чорнів той самий Мертвий ліс. Він повністю виправдовував свою назву. Навіть взимку, коли дерева, у звичайному лісі, скидають листя, поринаючи у глибокий, зимовий сон, Мертвий ліс нагадував натовп людей, які в одну мить застигли і скам`яніли по чиїйсь злій волі. Мертвий ліс викликав непереборний, тваринний страх. Перелякані коні нервово іржали, тупцюючи на місці. Хлопці ледве стримували їх.

- Їдемо далі? – невпевнено запитав Гліб.

Назар погнав коня вперед. Гліб рушив за Назаром. Вони їхали по слідах невідомого мандрівника. На окраїні Мертвого лісу сліди зникали. Ніби людина полетіла або розчинилася в повітрі.

- Дивина якась, - тихо мовив Гліб.

         Хлопці проїхали вздовж лісу не наважуючись зайти під його склепіння.

- Годі тупцювати на місці, - Назар рішуче направив коня у просвіт між деревами. 

         Нічого страшного чи незвичайного не сталося. Стояла зимова, холодна тиша. Лише іноді чулося, як падає сніг з гілок.

         Хлопці повільно пробиралися вперед. Їм довелося спішитися і вести коней за вуздечку. Вони зовсім не уявляли де шукати чаклунку, тому йшли навмання, роззираючись по сторонам.

         Почало швидко темніти. Піднявся вітер, змушуючи мільйони сніжинок водити в повітрі білі хороводи.

- Треба знайти місце для нічлігу! – Гліб перекрикував вітер. – Розпалити багаття, щоб не замерзнути!

- Ми не можемо втрачати час! – Назар уперто не бажав здаватися.

- Не будь дурним! В ночі ми нічого не знайдемо!

- Відьма! – заволав Назар у темряву, повертаючись на всі боки. – Гей! Баба-яга! Я прийшов до тебе! Де ти!

- Припини! – Гліб притис Назара до стовбура деревини. – Вона тебе не почує!

- Ви відьму шукаєте?! – пролунав голос за їхніми спинами.

         Озирнувшись, хлопці побачили низенького чоловіка. В темряві важко було розгледіти риси його обличчя.

- Хто ти?! – запитав Гліб. – і звідки ти взявся?!

- Я проведу вас до баби-яги., - сказав чоловік, проходячи повз них.

*

         Незнайомець впевнено вів їх за собою. В цілковитій темряві, він обирав найзручніший шлях для коней та людей. З неба почало сипати снігом. Вітер посилювався. Дерева несамовито гойдалися і тріщали. Через негоду хлопці не могли розмовляти.

         Попереду блимнув вогник.

- Майже прийшли! – вигукнув провідник. – Веселіше, хлопці!

Здається він посміхнувся. Вони вибралися на галявину. На іншому боці, під самим лісом, стояла низенька хатинка. Її майже засипало снігом. В єдиному вікні горіло тьмяне світло.  

- За хатою є сарай! Коней залиште там і заходьте! – махнув рукою незнайомець, зникаючи в хаті.

         В сараї пахло сіном та ще якимись травами. Коні відразу потягнулися до сухої, духмяної їжі.

- Тобі він не здається дивним? – промовив Гліб, знімаючи сідло.

- Ми в Мертвому лісі. Тут усе дивне.

- Хто він?

- Ти мене питаєш?

         Борсаючись проти вітру, вони дісталися хати. Назар постукав і відчинив двері. Вони опинилися в сінях. Таких крихітних, що в двох вони насилу помістилися. Двері в хату відчинилися. На порозі стояла чорноброва дівчина, з довгою заплетеною косою.

- Чому ж ви не заходите? – защебетала вона. – Проходьте. Не стійте на холоді.      

         У кімнаті горіло кілька свічок. Від великої печі пашіло жаром. Звичайна селянська хата. Нічого не вказувало на те, що тут живе відьма. Хіба що жмутки трав висіли на сволоках під стелею. На них дивилася гарна, круглолиця дівчина з великими очима у вишиванці та чорній спідниці. Хлопці скинули кожухи та шапки.

- Сідайте за стіл, - запросила дівчина.

Стіл та довга лава стояла вздовж стіни під вікном. Господиня поставила перед ними два кухля з гарячим узваром. Хлопці перезирнулися, не поспішаючи торкатися напою. Хоча вони й промерзли до кісток.

- Не бійтеся, - посміхнулася дівчина, сідаючи за стіл навпроти них. – Тут не має отрути. Це просто узвар.

         Назар перший взявся за кухоль і зробив ковток. Узвар виявився смачним. З ароматом груш та яблук. Тепло розтеклося по всьому тілу. Він відпив вдруге.

- Нас привів сюди чоловік. Де він? – тим часом поцікавився Гліб.

- Він пішов, - продовжувала усміхатися господиня.

- Пішов? – здивувався Назар. - В таку погоду?

- Йому не страшна будь-яка погода, Назаре, - промовила дівчина.

Хлопці перезирнулися, дружно поставивши кухлі на стіл.

- Звідки ти знаєш моє ім`я?

- І не тільки твоє, - в її очах блиснув дивний вогонь. – Твого товариша звати Гліб. Син Бояна, отамана розбійників.