Розділ 25

Ранок на дворі ледве починає розвиднюватися. Ігор заніс у хату оберемок дров. Він завмер на порозі, спостерігаючи за жінкою, яка клопоталася біля печі. То була молодиця з довгим чорним волоссям заплетеним у косу, акуратно закрученою навколо голови. Час від часу вона зупинялася, відхилялася і легенько гладила великий живіт, ледь посміхаючись при цьому.

- Знову підглядаєш за мною, - мовила жінка з удаваною суворістю.

Ігор поклав дрова біля печі а обійняв вагітну жінку.

- Контролюю, як веде господарство моя дружина.

- Так, звісно, - засміялася жінка, ніжно проводячи рукою по його обличчю. – Сідай за стіл, чоловіченьку.        

         Тарілка гарячого борщу та окраєць чорного хліба з`явилися перед ним, як тільки він сів за стіл.

- Ложка! – згадала дружина.

Взявши за талію, Ігор не дозволив її відійти. Він приклав вухо до її лона, в якому готувалося прийти на світ нове життя.

- Якщо дівчинка, назвемо – Катруся, як тебе, - мовив Ігор.

- А якщо хлопчик? – запитала дружина, перебираючи його волосся. – Ігор?

- Буде дівчинка.

Катерина засміялася.

- Ще трошки і ти будеш їсти холодний борщ.

         Після сніданку, Ігор почав збиратися на полювання. Лук та стріли він приготував сам. Дружина зібрала торбинку з харчами та баклажку води. Вдвох вони вийшли з хати. Давно осідланий кінь чекав господаря. Катерина провела його аж за ворота.

- До ночі повернуся, - цілуючи дружину, промовив Ігор.

- Сподіваюсь ти вполюєш оленя. За нього дадуть непогані гроші і ми зможемо поміняти дах на хаті.

На мить Ігор завмер і змінився на обличчі.

- Щось не так? – стривожено запитала дружина.

- Все гаразд, - він вимушено усміхнувся. – Буде тобі олень. З най більшими рогами.

*

         Ігор їхав по ранковому лісу зовсім не думаючи про полювання. Останні слова дружини розбудили спогади про події, які він волів забути. Вісім років блукання світами не принесли йому такого жаданого спокою. Шпигуни короля вистежували його у найвіддаленіших закутках заселеного світу. Ледь не щодня, Ігорю доводилося шукати собі новий прихисток. Не бажаючи того, він побачив країни і народи, про які раніше навіть не чув.

         Та одного дня, йому все набридло і він повернувся у Дулібію. Якщо й помирати, то у рідній землі. Вирішив він. Ігор і подумати не міг, що місце, яке повинно було б бути найнебезпечнішим у світі, подарує йому сімейне щастя і свободу від переслідувань.

         Катерину він зустрів на ярмарку, де вона, зі своїм батьком мисливцем, продавала шкури вбитих тварин. У ній він знайшов те, чого не бачив в інших – вона розуміла його без слів.

Через кілька місяців, після першої зустрічі, вони одружилися. Через пів року помер батько Катерини. Вони жили тихим і мирним життям. В останнє, так безпечно, так щасливо Ігор відчував себе у дитинстві, коли любов Наталки оберігала його від усякого зла. Королівські шпигуни не знаходили його. Здавалося, що хтось закрив їхні очі та повів іншою дорогою.

         Ігор спішився і звернув з дороги. Він підіймався по не надто крутому схилу. Під ногами шаруділо опале листя. Ранкове світло поволі розганяло темряву. На вершині, він прив`язав коня а сам спустився у глибокий яр. Серед кущів та дерев, Ігор знайшов валуна приваленого до підніжжя схилу. З помітним зусиллям, він відсунув його. За каменем виявилася печера, обкладена сухим листям і травою. Ігор витягнув щось щільно замотане у ганчірки. Під ними виявився Меч Правди. Золото та діаманти на піхвах заблищали серед сірого осіннього ранку.

Ігор підвівся, тримаючи в руках оголений меч. Ні час ні погода не впливали на нього. Меч залишався таким, як і багато років назад, коли він вперше потрапив у руки людини. Ігор зробив кілька вправних рухів. Міцна сталь зі свистом розрізала повітря. Одружившись з Катериною, він сховав Меч тут, подалі від дому. Ігор ніби намагався позбутися від нього, і в той же час не міг цього зробити. Саме тому він іноді приходив сюди і діставав Меч, щоб заспокоїтись, подумати і отримати відповіді на питання. Та відповіді не приходили. Зітхнувши, Ігор сховав Меч Правди.

         З вершини Ігор окинув поглядом дно яруги, чи бува не видно його схованки? Та все було заховано надійно.

         Щоб виконати обіцянку дану дружині, він наполегливо вишукував сліди оленя, не звертаючи уваги на іншу здобич. Десь після полудня Ігореві вдалося натрапити на потрібний слід. Йому пощастило добре роздивитися тварину, то був великий олень, з розлогими рогами.

Відчуваючи небезпеку, олень надовго не зупинявся на одному місці. Ігореві доводилося без зупину йти за ним цілий день. Зрештою, олень зупинився напитися з маленького струмка. Піднявши голову, він роздивлявся навколо. З губ стікала вода. Велике чорне око стало мішенню для стріли. Ігор затримав подих і відпустив тятиву. Олень здригнувся й поточився на неслухняних нога. Інша стріла зупинила його спробу втекти. Заревівши, олень упав на передні ноги, потім повалився набік.

Коли Ігор підбіг, тварина билася в конвульсіях. Одним ударом ножа Ігор припинив його муки. В душі нуртувалися суперечливі почуття. З одного боку він відчував мисливське задоволення, з іншого – йому здавалося, ніби він зробив, щось дуже погане. Та розбиратися не було коли. Починало темніти і треба повертатися.

         Ігор протяжно свиснув кілька разів. В гущавині почувся тупіт, потім з`явився його кінь. Ігор зрізав оленячі роги, зв`язав його ноги і прив`язав тушу до сідла. Кінь заіржав, натужився але зрушив вантаж з місця. Ігор вів коня за вуздечку. Іноді, йому доводилося допомагати коневі, коли туша де не будь застрягала.