Розділ 23

Він ішов за нею з учорашнього ранку. Вона постійно вислизала від нього але кожного разу Назарові вдавалося знаходити її слід. Часом, йому здавалося, ніби косуля навмисно дражнить його, заводячи у найглибші лісові хащі де не ступала нога людини. Голод та спрага все частіше нагадували про себе. Руки, що тримали лук зі вставленою стрілою, заніміли від напруження. Та Назар вперто продовжував полювання.

         Коли день наближався до свого завершення і в лісі ставало все темніше і темніше, косуля на мить зупинилася, дозволивши Назару обрати вигідну позицію. Красива тварина, з яскраво коричневою шерстю, повернула голову в бік Назара. Йому здалося, що великі чорні очі дивляться прямо на нього. Він підняв лук і натягнув тятиву. Косуля не рухалася. Все ніби завмерло. Біле світло повільно але впевнено просочувалось крізь вечірні сутінки. Назар повернувся туди звідки воно лилося. Під його ногами тріснула гілка. Назар озирнувся на косулю. Вона не зрушила з місця, продовжуючи спостерігати за ним.

         Назар не впевнено пішов на світло. Давно забуті спогади та відчуття виринули на поверхню його розбурханої душі. Пройшло більше десяти років з тих пір, як він в останнє бачив таке світло. Назар вибрався на маленьку галявинку. Там стояв знайомий йому Білий Олень з розлогими рогами.

- Вітаю тебе, Назар! – промовив Олень не розкриваючи рота. Лише хитаючи головою в такт своїм словам. – Останнім часом ти перестав згадувати про мене.

- Я вважав тебе фантазією переляканої дитини, - не відразу відповів Назар.

- Мій подарунок теж фантазія?

Назар торкнувся білого рога, що висів на шиї під сорочкою.

- Подарунок справжній. Також ти обіцяв розповісти щось і допомогти знайти сестру.

Олень кивнув.

- Ти станеш суддею. Ти поведеш народ до правди та справедливості.

- Мені це не потрібно. Я просто хочу знайти свою сестру.

- Твоє покликання приведе тебе до сестри.

Назар довго дивився кудись вдалечінь.

- Справедливість говориш? Де була справедливість коли вбивали мою родину. Ти вибрав не того хто буде боротися за неї. Я розбійник. Грабую людей. Знайди когось іншого.

         Замість відповіді біле світло засяяло з такою силою, що в ньому потонуло все навколо. Коли Назар отямився, була вже глибока ніч. йому нічого не залишалося, як заночувати на тому ж місці.

Назар почав зворотній шлях, коли ранок ледве дав про себе знати. По дорозі він вполював білку на сніданок і під кінець дня дістався тимчасового табору ватаги Бояна.

- Куди, в дідька, ти пропав? – гаркнув Боян, як тільки Назар з`явився в таборі. – Караван зупинився на нічліг біля струмка дракона. Сьогодні в ночі ми їх візьмемо. 

- Я готовий хоч зараз, – буркнув Назар.

- Поїж і відіспися, - спокійніше мовив Боян, – мені потрібні всі твої сили. Вони посилили охорону.

         Назар сидів під деревом і дожовував шматок м`яса.

- Тебе не було три дні.

Назар підвів очі і поглянув на Гліба. Його кремезна статура затуляла останні промені сонця.

- Я полював.

- І де ж здобич?

- Напевно бігає у лісі.

Гліб присів поруч, зазираючи йому в очі.

- Що сталося?

Назар витер руки об штани і відпив води з фляги.

- Зі мною все гаразд, мамцю. Я просто хочу спати.

З цими словами, Назар вклався на розстелену ковдру, підклав під голову торбу і відвернувся від Гліба. Задумливо подивившись на широку Назарову спину, Гліб відійшов.

Впевнившись, що його ніхто не бачить, Назар дістав з під сорочки білий ріг. Різні думки проносилися в його голові. Різні почуття переповнювали його. Зрештою відчуття тривоги і незадоволення запанували в його серці. З цим він і заснув.         

*

         Табір торговців розташувався між лісовою дорогою та струмком Дракона. Цей струмок нічим не відрізнявся від інших, окрім звісно назви. Він протікав у неглибокій але широкій канаві. Одним кроком переступити її було неможливо. Сам струмок, у деяких місцях досягав глибини по пояс людині середнього зросту. Звичайний потік води, який спускався з далеких західних гір, напуваючи землю живодайною вологою. А от чому саме цей рівчак мав таку дивну назву, ніхто достеменно не знав. Струмок Дракона тай годі.

         Отже, торговці були впевнені, що тут біля струмка, у лісі, який постійно патрулювався дружинниками короля Якова, вони зможуть набратися сил перед виснажливою та небезпечною мандрівкою через степ, який контролювався різномастими ватагами розбійників. Вони й у страшному сні уявити собі не могли, що одна з таких банд зараз спостерігає за ними.

         Боян розділив своїх людей на три групи. Одну очолив він. Дві інші Гліб та Назар. Розбійники чекали поки табір порине у глибокий сон. Нарешті, лише  десяток охоронців залишилися пильнувати спокій своїх супутників. П`ятеро з них грілися біля багаття, інші охороняли коней та крам. Час від часу, охоронці мінялися місцями.

         Боян чекав до ранку, сподіваючись на те, що уважність вартових до того часу знизиться. Розбійники з нетерпінням чекали знаку свого ватажка. Будь-якої секунди вони готові були кинутися на здобич мов зголоднілий хижак. І терпіння їхнє майже вичерпалося. Але ніхто не ризикував порушити наказ Бояна. Знаючи, що покарання буде швидке і жорстоке.

         І ось час настав. У перед ранковій тиші пролунав потрійний вигук сови. Стріли збивали охоронців, які навіть не зрозуміли, що відбулося. Опору майже  не було. Сплячих людей вбивали на їхніх ложах. Коли темрява розсіялася остаточно, все було скінчено.