Розділ 16

Аскольда поховали на високому пагорбі з якого можна було оглянути всі землі його клану. На заході промені сонця відбивалися на сірих хвилях могутнього Дніпра.

Похорони перетворилися на віче кількох племен Дулібії. Кожний намагався висловити своє невдоволення. Хтось проклинав податки та королівських митників. Хтось розповідав про те, як у нього відібрали земельну ділянку для королівських потреб. Інші скаржилися на те, що король вимагає багато людей для свого війська. Говорили всі але ніхто нікого не слухав. Іван, його син Тиміш та син Аскольда Роман, мовчки спостерігали за цим.

Ігор відсторонено дивився кудись вдалечінь. Він відчув, на собі чийсь погляд. Перед ним стояв хлопчина років дванадцяти. Його великі, сірі очі допитливо дивилися на навколишній світ. За спиною хлопця ховалася трохи менша дівчина. Русяве волосся розкинулося на її дитячих плечах.

- Ви – суддя? – запитав хлопець.

- Так.

- Правда, що до Меча правди можете торкатися тільки ви?

- Так сказав Білий Олень.

- Чому він так зветься – Меч Правди? – сором`язливо подала голос дівчинка.

- Тому, що він не дозволяє людям брехати, дурна, - відмахнувся від неї хлопець.

- Сам ти дурний, - штовхнула дівчина його у спину.

Ігор присів біля них.

- Не сваріться. Як вас звати.

- Я, Назар. А це моя сестра Руслана. Наш батько Тиміш. Он він стоїть з нашим дідом Іваном.

- Я мав би здогадатися, - усміхнувся Ігор. – Меч не просто виявляє брехню, Він вказує людям, як треба правильно жити.

- А як це – правильно жити? – запитав Назар.

- Завжди казати правду, захищати слабких, робити добро, навіть тоді, коли тобі це не вигідно.

- Так просто? – здивувалася Руслана.

- Це не просто, - Ігор провів рукою по її голові, відчувши тепло від волосся. – Зовсім не просто. А тепер ідіть грайтеся. Мені треба сказати кілька слів цим дядькам.

         Діти побігли по своїх справах. Та Руслана раптом повернулася і обхопила Ігоря за шию. Він відчув, як її щока торкнулася його вуха. Ігорю нічого не залишалося, як відповісти на її обійми.

- Тримай, - Ігор дав дівчинці солодкого півника на паличці.

Руслана лизнула цукерку, подивилася на Ігоря з низу до гори і побігла за своїм братом. Ігор повернувся на своє місце.

- Звідки ти знав, що Руслана любить солодких півників? – запитав тихо Тиміш.

- Я ж суддя. Я знаю багато чого, - усміхнувся Ігор. – Тим більше, мені самому вони до вподоби.

         Тим часом, підбадьорюванні емоціями один одного, люди розпалювалися ще дужче.          

- Панове! – нарешті не витримав Іван. – Панове! У нас у всіх є привід обурюватися на короля Якова! Але говорити мало. Треба діяти!

- Треба зібрати загальне віче і обрати іншого короля! – сказав огрядний чоловік з довгими рудими вусами.

- Так. Віче! – підтримали його кілька голосів.

- Яків вбив Аскольда! Невже ти, Дмитре, не розумієш, як король ставиться до думки громади?! – Заперечив Іван.

- Що пропонуєш ти, Іване! – запитав Дмитро.

Іван обвів поглядом присутніх.

- Повстання! 

         Єдине слово змусило людей замовкнути. Не сказати, що ніхто не думав

про це. Але всі чекали, хто ж перший наважиться промовити його в голос. І ось слово вилетіло з вуст, розрізало прохолодне, осіннє повітря і дісталося сотень пар вух. Хтось зніяковіло опустив очі, хтось злякано озирнувся, а хтось піднесено закричав у підтримку.

- Правильно! Треба скинути цього блазня!

- Ми не зможемо зібрати стільки ж війська як у короля!

- В тому війську служать наші люди! Вони підуть за нами!

- Яків запросить найманців і тоді нам кінець!

         Наперед вийшов Аскольдів син Роман.

- Панове! Голос крові мого батька змушує мене підтримати повстання. Але не тільки через це я беру в руки зброю. Вже кілька років ми віддаємо королю найкраще, що в нас є. Натомість отримуємо лише обіцянки про нові землі та можливість в них торгувати. Думаю, настав час змусити короля відповідати за свої слова! 

- Нехай скаже свою думку суддя Ігор! – вигукнув Дмитро.

- Так! хочемо послухати суддю! – підхопили декілька голосів.

         Ігор вийшов на перед, спокійно оглядаючи присутніх. Його погляд, здавалося, зупинявся на кожному обличчі, ніби намагаючись зазирнути в саме серце людини. Поступово голоси стихли. Ігор набрав у легені повітря і промовив:

- Ви обурюєтесь на високі податки та те, що король не дотримується слова. Вам хочеться торгувати в інших землях на вигідних умовах а по можливості, захопити багатства інших народів. Саме цього ви хочете?!

         Від Ігорового запитання багато хто опустив очі. Тим часом суддя продовжував:

- Ви збираєтеся скинути Якова та поставити іншого короля. Але, що від цього зміниться? Раптом новий король робитиме те саме а може й гірше? Яків вклоняється Змієві. А кому вклоняєтесь ви? Землям? Маєткам? Прибуткам? Кому? Вас цікавить тільки ваша власна вигода. А про ближніх вже давно ніхто не думає. Можна змінити короля. Але головні зміни повинні відбутися у ваших серцях! Головне повстання повинно відбутися у вашому серці! Повстання проти гріха! 

         Вперше, з початку зборів, настала повна тиша. Слова Ігоря, наче притискували людей до землі. Вони проникали у найпотаємніші куточки людських душ, змушуючи їх подивитися на себе та на своє життя зі сторони.