Коли зоряне покривало повністю вкрило небеса, Степан та Йосип в`їхали підводою на подвір`я корчми. У невеличких вікнах блимкало світло.
- Я розгнуздаю коня, а ти замов їжу, - сказав Йосип.
Степан переступив поріг і завмер, примруживши очі від світла. За столами сиділо кілька людей. Двоє не далеко від входу, а четверо в дальньому кутку. Господар корчми, пузатий чолов`яга, з бородавкою на правій щоці, зі свого місця, байдуже глянув на прибулого. Степан, не поспішаючи підійшов до нього.
- Гостей приймаєте? – усміхнувся хлопець, відсуваючи бриль на потилицю.
Господар підвівся, від чого під ним скрипнув стілець.
- Якщо у гостей вітер в кишенях не гуляє то приймаємо, - писклявим голосом мовив корчмар.
- На вечерю знайдеться, - продовжував усміхатися Степан. – Дайте ваші найкращі страви.
Корчмар не зрушив з місця, ніби не почув сказаного хлопцем. Степан порився в кишені і дістав з відти кілька мідяків. Не встигли монети торкнутися столу, як хвацька рука господаря підхопила їх і сховала в свою кишеню. Степан навіть не встиг і оком зморгнути.
- Сідай. Зараз принесу, - сказав корчмар, зникаючи в іншій кімнаті.
Степан поставив Меч в кутку біля столу, капелюх на стілець а сам сів на сусідній. Хлопець відчував, що за ним уважно спостерігають інші відвідувачі. Хоча вони й намагалися цього не виказувати. Йосип шумно увійшов у корчму.
- Добрий вечір, добрим людям! – прогримів коваль, усміхаючись.
Йому ніхто не відповів. Трохи збентежений Йосип, сів за стіл. Відразу ж з`явився корчмар з тарілками в руках. Йому допомагала молода дівчина. Степан помітив, що глянувши на них, дівчина відвела погляд.
- Ваше замовлення, - мовив корчмар. – Їжте на здоров`я.
Дівчина поставила два кухлі з квасом і тарілку з картоплею на стіл, не підводячи очей на Степана та Йосипа. Ті відразу ж накинулися жадібно на їжу. Раптом Степан завмер зі шматком оселедця в руці.
- Що таке? – здивовано глянув на нього коваль.
Степан наче вийшов зі ступору. Блукаючим поглядом, він глянув на Йосипа потім на відвідувачів.
- Нас хочуть спіймати, - мовив хлопець в пів-голосу.
Йосип спробував озирнутися.
- Не озирайтесь, - зупинив його Степан. – Продовжуємо вечеряти.
Один з відвідувачів устав і зупинився біля дверей, роблячи вигляд, що поправляє одяг.
- От і вихід перекрили, - сказав Степан.
- Як ти дізнався про засідку? – запитав Йосип.
- Меч сказав мені.
- Чому ж він не попередив ще до того, як ми сюди увійшли? Або він хоча б сказав, як нам виплутатися з цієї халепи?
- Меч сказав, що ми прорвемось.
- Цікаво дізнатися, як?
- В іншу кімнату! – вискакуючи з за столу, Степан схопив Меч і капелюх.
Та їх вже оточили. В руках нападників блиснули короткі мечі.
- Іменем короля, ви арештовані! - вигукнув високий і худий чоловік, той що вовтузився біля дверей. – Покладіть зброю на стіл!
На хвильку запала дзвінка тиша. Степан повільно поклав згорток на стіл.
- Коли я скажу, щільно закрийте очі, - сказав він Йосипу.
- Не розмовляти! – гаркнув високий дружинник.
Степан не спішно розгортав цупку матерію.
- Зараз! – крикнув хлопець.
Звільнившись від матерії, Меч в руках Степана, спалахнув білим полум`ям, ніби смолоскип. Осліплені яскравим світлом, вояки з воланням попадали на долівку. Коли Меч припинив світитися, Степан торкнувся плеча Йосипа.
- Я ж казав, що прорвемось. Ходімо. Поки вони не оговтались.
Переступивши через стогнучих дружинників, вони вибігли на подвір`я.
Щоб не витрачати час, вони залишили свого воза. Йосип сів на власного коня а Степан взяв коня одного з гвардійців.
- Стійте! – пролунав дівочий голос позаду них. – Стійте!
Вони дивилися на дівчину, яка приносила їм їжу. В її широко розплющених очах відсвічувався місяць. Важке дихання заважало їй говорити.
- Візьміть мене з собою, - благально мовила вона.
- Через вас, нас ледь не схопили! – відрізав Йосип.
- Гвардійці заплатили господарю. А мене пообіцяли віддати Змієві, якщо я спробую зашкодити їм, - крізь сльози мовила дівчина.
Степан мовчки спостерігав за дівчиною.
- Ні. Їдьмо хлопче, - Йосип повернув коня на дорогу.
- Ти їздиш на конях? – запитав Степан.
Мов підхоплена вітром пір`їнка, дівча злетіло на найближчого коня. Йосип з докором подивився на Степана.
- Про неї тобі теж Меч сказав.
Степан лише усміхнувся. Прихопивши інших коней, трійця розчинилася в літній, Дулібійській ночі