Розділ 22: Переворот

Масивні залізні двері відчинилися. 
Два гобліни в окулярах вклонилися. 
-    Вийдіть, - сказав Гоар. 
Гобліни підкорилися та поспішно вийшли, зачинивши двері. 
Чорна фігура,прикута ланцюгами до стіни, підняла голову. Дві світлі кола втупились у відвідувача. 
-    А, Гоарееее, - повільно та з ноткою злості процідив Тінь. - Знову випробувати долю прийшов? Давай же, випусти мене і я з задоволенням виконаю її вирок… 
Гоар мовчки вдарив скіпетром по пілозі й всі ланцюги розкрились. 
Тінь посерйознішав та сверлив біложовтим поглядом Гоара. 
-    Де? Де твоя душа… 
-    Хочеш знати? Це сюрприз для тебе. 
Гоар зняв амулет та виставив його вперед. 
Очі Тіні розширились. 
-    Дурень! Ти порушив правила! На тобі вже забагато гріхів. 
Тінь вистав вперед руки і в них сформувались чорні клинки. Він став в бойову позу та рвонув на Гоара, замахнувшись. 
Гоар навіть не здригнувся. Рука була міцною. 
-    А тепер… Стій! 
Тінь застиг на місці з піднятими клинками. Біло-жовті очі розширились від здивування. 
-    Ти… Як ти… 
-    Так… Нарешті. Ха-ха-ха. Так! Працює! - Гоар надягнув кулон назад. - Як довго я цього чекав. Тепер ти належиш мені. 
-    Як ти це зробив? - повільно мовив Тінь.
Тіло почало вібрувати, темнота і дим почали бурно переливатися всім тілом, роблячи по всьому тілу криві завитки. 
-    Сам би я тебе не втримав. 
-    Зрозуміло… Душа. Ти запхав її в цей амулет… ось чого я її не бачу. 
-    Так, тепер тебе утримує моя душа. А як відомо, душа це майже невичерпна енергія. 
-    Так поводитись з власною душею… Використовувати її як пута для мене?! 
-    Так. До речі, можеш рухатись. 
Тінь відмер, він над чимось задумався.
Замахнувшись, одним клинком він вдарив по Гоару. Клинок зупинився за пів метра від нього.
-    Ти правильно зрозумів, - сказав задоволено Гоар. - Ти не можеш мені завдати шкоди і не можеш забрати мій амулет. Ти мій. 
Тінь не відповів, він лише стояв в тіні та вдивлявся своїми очима на Гоара.
-    Що ж, якщо ми все вирішили… - сказав Гоар. - Йдемо зустрічати гостей. 
Тінь рушив вперед і став на Гоарову тінь. Ніби танучи, він почав повільно втягуватись в неї. Коли залишалась лише голова, Тінь підняв очі і сказав:
-    Хоч ти і посадив мене на ланцюг, проте будь який ланцюг з часом рветься. Ти будеш платити Гоаре, неодмінно, неодмінно… 
Він повністю розчинився в тіні. 
Гоар розвернувся. 
-    Як я довго на це чекав. Все йде за планом. Залишилась тільки рада. 
Залізні двері відчинились. Пропихуючись через гоблінів, горгуль'я підбіг до Гоара та вклонився. 
-    Вони прибули. 
-    Чудово. 
Він повернувся до гоблінів. 
-    Згортайтеся і чекайте наказів. 
-    Слухаємось. 
-    А я на раду. 

У великій залі вже сиділи всі генерали. Всі були здивовані, бо їх скликали так швидко, після недавньої зустрічі. 
-    Може… Повелитель надумався повоювати? - запитав троль. 
-    О так, це було б чудово, - сказав Лазурний король. 
Граф безсмертний підсунувся ближче до Мотрони. 
Старий кіт відкрив око та зашипів. 
-    О, Матроно. Який радий знову тебе бачити. Наша зустріч відбулася так скоро. 
Стара закотила очі. 
-    Чого тобі? 
-    Ти отримала мої подарунки? 
-    Мій котик зайнявся ними.
Кіт вишкірився. 
Граф Безсмертний ахнув. 
-    Там же ж був шовк і дорогий посуд.
-    Так,йому сподобалось. 
-    Матроно, моє серце розривається від твого холоду, - Граф впав на стіл. 
Троль штурхнув Лазурного короля. 
-    Оце драма в них постійно розгортається, га? 
-    Начхати. 
-    Ну, Матроно. Давай сходимо на побачення! 
-    Як Повелитель трону зречеться, от тоді і сходжу з тобою. 
Великі двері прочинила варта. В залу зайшов стурбовано Гоар. За ним мигцем біг Руфус. 
Забігши наперед, він вклонився.
-    Зустрічайте, вельмишановний пан, Гоар. 
Гоар пройшов біля Руфуса. 
-    Це буде приватна розмова, забери варту і йдіть. 
-    Так пане Гоаре. 
Відкликавши варту, Руфус вийшов та зачинив двері. Він хотів йти,проте цікавість змусила його причаїтись за дверима. Він ліг на підлогу та почав вслухатися через щілину між дверима та підлогою. 
-    Гоаре, а де ж Повелитель? - запитав Зубодер.
-    В нас сталася прикрість шановні генерали, - почав Гоар, ставши біля місця Повелителя. - Я не хотів вас турбувати одразу,тому скликав вас зараз. 
-    Що ж таке сталося? - запитала Мотрона.
-    На жаль, Повелитель, кілька місяців тому, зрікся престолу. Він зник з палацу  і залишив записку про те, що зрікається трону. 
Всі здивоввано глянули на Гоара. 
«Але… це ж не правда! - подумав Руфус»
Мотрона глянула на Графа, той задоволено смикнув бровами. 
Всі почали перешіптуватись. Такого в історії ще не було. Так, було, що вбивали наступного дня, проте щоб повелитель тікав сам. 
Гоар задоволено дивився на розгублених генералів. 
-    А що ж нам робити? - запитав Зубодер.
-    Чудове запитання!
Всі затихли та втупились в Гоара. 
-    Є одна пропозиція, - продовжив він. - Ми просто виберемо нового повелителя і все. І я маю такого кандидата. 
Лазурний король вирівнявся в кріслі та  задер голову. 
Його час настав. Неочікувано,проте все як обіцяв Гоар, він буде повелителем. 
-    Потрібен той, хто знає чого хоче, знає все про королівство і введений в курс справи. 
Всі уважно слухали. 
-    І я пропоную… - Гоар поклав скіпетра на стіл та сів на трон Повелителя, - себе. 
-    Ти…?! - сказав Лазурний король. - Але ж ти казав… 
-    Я нікому нічого не казав. 
-    Гоар - повелитель? - потер підборіддя Граф Безсмертний. - Може й так, ситуація дійсно незвична, проте є дещо. В кожного з нас ще є право на поєдинок за місце на троні, тому я не думаю, що ти можеш так просто призначити себе повелителем, якщо ми не погодимось,  не погодиться і народ. 
Всі присутні ствердно закивали. 
Гоар повільно обдивився всіх генералів. 
-    Що ж, якщо ви хочете так поєдинок… - Гоар сказав тихіше. - Виходь. 
Половина свічок в залі згасли, покривши її в напівтемряву. 
Гоарова тінь почала видовжуватись, вилазивши а ж на стіни та розширюватись. Вона почала вібрувати й з неї, почало щось відділятися, щось довге, як чорний корч і з двома світлими очима, схожими на два великих світляка. Відділившись від тіні, створіння підійшло до Гоара. 
Генерали вирячившись ще більше, переглянулися. 
-    Смог. 
-    Король ночей. 
-    Смерть. 
-    Тінь. 
Гоар задоволено розкинувся в троні. 
-    То що шановні, хто хоче зі мною битись зараз? 
Ніхто не піднявся. Всі перебували в собі. 
-    Я так розумію, ніхто… Тоді голосуємо. Хто за те, щоб призначити мене новим повелителем? 
Ніхто не рухався. Всі були в роздумах. 
Вони не мали шансу проти нього. 
Зубодер підняв руку. 
Мотрона підняла руку слідом. Граф Безсмертний поспішив за нею. 
Лазурний король був останній. Схрестивши руки, він перебував у роздумах. Віковічні традиції спустошились в один момент. Хоч Лазурний король був хитрим, паскудним, егоїстичним скелетом, він дотримувався віковічних традицій і намагався завжди діяти чесно та справедливо( відносно законів і традицій певна річ). Все таки, він був при житті воїном, хоч вже не пам'ятав ким саме. 
Скелет видав звук, ніби видихнув.
-    Здається, в мене немає вибору, - він підняв руку. 
Гоар сплів пальці в замок. 
-    Я радий, що ми так порозумілися і ви вирішили не йти довшим шляхом. Не даремно ви генерали. Тінь, назад.
Створіння обернулося та злилося з тінню Гоара. 
-    Тоді… - сказав Гоар, розкинувши руки, - вітайте свого нового Повелителя. 
Генерали знову перезернулися та вставши з крісел, вирівнялися та разом зробили поклін. 
-    Вітаємо нового Повелителя, - сказали одноголосно вони. - Тепер вам вести нас стежкою перемоги. 
Гоар вирівнявся і потім вмостився в трон, ніби робітник після важкоїї зміни, який може нарешті розслабити сустави. 
-    Сідайте. 
Всі сіли. 
-    Повідомите всіх про зміну влади. Потрібно чим скоріше увійти в курс справи…
Руфус закляк на місці. Він чув все дуже добре. 
Він не міг зрозуміти що тут відбувається. Як це, Гоар став повелителем? Він же ж обіцяв щось вигадати. 
«Так це ж… переворот! - дійшло до Руфуса. - Що ж робити - що ж робити!?» 
Він важко піднявся та побіг коридорами. 
Руфус панікував, такого не траплялося ніколи, щоб при живому, чи, якщо висловлюватись більш детально, існуючому та думаючому та діючому повелителеві ставити нового. Це не налазило Руфусу на голову. Він біг, задихаючись, проте зрозумів, що просто бігає коридорами без конкретного напрямку. Зупинившись та трохи заспокоївшись, він визначився, куди йому треба та побіг на нижні поверхи замку. 
Пройшовши безліч дверей,  він зупинився біля маленької кімнати та відчинив її. Його дім на період служби в замку. Маленька, здавалось, кімната, маленьке вікно, від чого в кімнаті було незалежно від часу, майже темно, проте вона була його власна. Раніше, йому доводилось жити з п'ятдесятьма такими як він, тому порівняно з тим як він жив, зараз він живе на широку ногу. Запаливши свічки, Руфус пройшов кімнатою до невеличкої скрині. Склавши все своє майно в торбинку, він пішов до дверей. Він зупинився в центрі кімнати та глянув присоромлено на стіну. 
На ній, займаючи майже весь простір, висіла картина. Це була найдорожча річ в цій кімнаті: різблена рамка, дорогі фарби, та навіть лакована. На ній був зображений статний підстаркуватий гоблін, в червоному пишному ковпаку та кількома нагородами. 
Руфус пом'явся на місці, намагаючись глянути на картину. 
-    Привіт дідо. Я… маю йти. Знаю, ти б сказав що це великий сором для нас, втекти та ще й покинути повелителя. Проте я давав клятву лише одному повелителю. Перш ніж служити іншому, я маю все дізнатись сам. Я тебе не осоромлю… більше… - склавши долоні, він легенько вклонився на картину і вийшов. 
Рухаючись непомітно, Руфус біг коридором. 
Тяжкі тренування, вочевидь, які давав йому дідо, закарбувались в нього навічно. Він пірнав між колонами та рухався тінями. Нарешті, він підійшов до потрібного місця. 
Дві шпильки та вправні руки і двері легенько прочинились. Світло однією лінією врізалось в темну кімнату. 
Серце почало несамовито вибивати, тільки йому відомі ритми. Руфус навіть не міг уявити, що йому колись доведеться піти на  таку авантюру. Проте, часу не було на роздуми і повертатися було пізно. Запаливши підсвічник, він почав обходити кімнату.
Підійшовши до іншого краю кімнати, він ледь не викрикнув, побачивши самого себе з підсвічником. Це було велике чорне дзеркало. Полегшено видихнувши, Руфус поставив підсвічника та почав розглядати дзеркало. 
Випрямившись він проголосив:
-    Зеркальце моє скажи, таємниці ти розкрий, покажи чого я хочу, правду вилий, покажи. 
Нічого не відбулося.
Руфус покліпав очима.
-    Е… Шазам відчинись? 
В магії він був повним нулем. Руфус завжди щиро вірив, якщо проголосити якісь чарівні слова, то вони обов'язково мають щось показати або відчинити. 
-    Серйозно? Так… Хто у світі найгарніший, покажи та розкажи… Ну, принайнанні я спробував, - Руфус примружившись, приблизився до дзеркала, оцінюючи його. - Чорт забирай, як ти… - він потрусив дзеркало, -... вми-ка-є-шся! Може це не те дзеркало? 
Він постукав скло кулаком. Дзеркало задзвеніло. Руфус підняв здивовані брови. Всередині зеркала почав крутитися щось схоже на туман. 
-    Так… - він підійшов ближче, майже впритул до дзеркала. - Я… цей… покажи мені Повелителя… е...будь ласка. 
Туман почав крутитися сильніше та розмиваючись, почав проявляти картинку. Руфус вперся руками в скло та усміхнувся. 
Повелитель сидів на ганку якогось будинку. 
-    Повелителю, ви живі. А де ж ви? 
Картинка перемістилася на табличку з назвою Сотх. 
-    Отже Сотх. Нічого Повелителю, я йду. 
Руфус вже мався йти, як сталося найгірше. 
Двері повільно відкрилися навстіж. На підлогу, вдаривши скіпетром, зайшов Гоар. 
Відступати не було куди. 
-    Руфусе. Малий прониро. 
Руфус зрозумів, що виправдаттись не вийде. Проте він не збирався і пластувати, він наважився. Сунувши руку в торбину, він витягнув червоного капелюшка та надягнувши на себе, намагаючись триматися мужньо. 
-    Аааа, то ти з червоних капелюшків, - здивувався Гоар, - дивно, по тобі й не скажеш. 
-    Ти не повелитель. Ти зрадник. Я знайду справжнього повелителя і ми притягнемо тебе до суду.
-    Капелюшки...завжди вірні свому панові, - почухавши підборіддя, сказав Гоар. - Що ж, доведеться тебе вбити, а то буде кепсько, якшо ти щось бовкнеш тому дурневі. 
-    Ще побачимо, - нервово сказав Руфус. 
Пірнувши в торбину рукою, він витягнув гостре лезо та швирнув його в дзеркало. Те розлетілося на друзки, інше він кинув в Гоара та вибивши собою скло, випав з вікна, призимлившись на дерево. 
Гоар з цікавістю підніс до себе скіпетра, в якому застрягло лезо. 
-    От тобі й Руфус, - він витяг лезо та підійшов до вікна. 
Трава внизу зашелестіла і Руфус вибіг до лісу. 
-    Тінь, - створіння вилізло з Гоарової тіні. - Вистежи до того, як він добереться до Повелителя і вбий. 
Створіння розчинилося  в тіні. 
-    Горгу! 
У вікно влетів Горгуль'я.
-    Так пане? 
-    Передай листа. 
-    Добре пане, вже лечу. 
Гоар спостерігав, як Горгуль'я полетів.
Тепер замок його. Руфуса звинуватити в зраді, генерали підкоряються йому. Головна частина плану була виконана. 
-    От тепер, почнемо справжні ігри, ха-ха-ха-ха-ха.