Розділ 17: Таємна вечеря

Тим часом, десь, на іншій частині міста, на вулиці, де частіше запитують: «чи можна підкурити?», л'юбязно вказують на розв’язані шнурки і так само потім лагідно кладуть непритомного під стріху, щоб часом не намочив дощ. На вулиці, де неофіційно є академія злодіїв та найманців, а самі вулиці пахнуть після дощу ладаном. 
І на одній ось такій вулиці, стояв досить популярний заклад під назвою: "Розбитий кухоль" де вже за кілька метрів, можна було почути, який контингент там в основному буває, а якщо підблизитись на небезпечний метр без, хоча б якогось ножа, ти можеш навіть не відчути як ти так швидко опинився на іншому кінці міста, біля річки, в мішку. 
І ось, до перекошених дверей, які встигли вирвати вже через 10 хв після ремонту підійшла фігура, ну яка явно не відповідала навколишній атмосфері. Це був підстаркуватий чоловік з приємними рисами обличчя та зморшками, які підкреслювади його невинність. Він був в золотистій рясі та з досить помітною лисиною, яка навіть відблискувала світло місяця. 
Чоловік нагнувся до маленької вивіски – попередження, яка валялася вирваною біля дверей в якості коврика:
"Переконайтеся, що маєте при собі ножа, або іншу холодну зброю" 
Переконавшись, що ножа дійсно нема, він спокійно зайшов всередину. 
Двері рипнули. Шум стих і на золотисту рясу в’їлося кілька десятків очей, потім зрозумівши що це тільки ряса, всі повернулися до своїх кухлів. 
За центральним столиком, сидів ще один підстаркуватий чоловік, з довгою сивою бородою, в брудному одязі та одним черевиком. Він помахав радісно чоловікові в рясі та жестом руки звав до нього. 
-    Привіт старий друже, - чоловік в рясі усміхнувся та обняв іншого. 
-    Хех, знайшов таки мене. Сідай-сідай, я замовив нам смажених перепілок та по кухлику пива. Господар цього закладу дуже його вихваляв.
Чоловік, сідаючи, глянув на печену перепілку. 
-    Ти ж… розумієш, що це просто печений щур, який замаскований під перепілку? 
-    Тааак, тому я й замовив її. Дуже хотілось дізнатись, який на смак щур приготований як перепілка.
-    Я бачу, - чоловік взяв кухля, - твоя відпустка йде за планом, - він відпив, потім скривившись поклав його на місце.
-    Так, - бородань завзято наминав щура. - Ух, смакота! Ще тиждень залишився. А ну, яке пиво, оооо,непогано. Шановний! Ще кухлик, якщо ваша ласка! 
-    Дивуюся я з тебе, - лисий чоловік тицьнув виделкою в страву, - я й досі не розумію чому саме такий відпочинок. Міг би бути купцем приміром, але ж не таким… от. 
-    Ех, друже мій дорогенький. Хіба можна побачити життя, будучи багатим купцем чи герцогом. То невільні люди, які покрили своє життя шторкою, думаючи що вони живуть життя на повну. Був я купцем вже, заможним. Проте, мені несподобалось, якесь життя в них… штучне. Ось вона свобода. 
-    Бути… безхатьком? 
-    Та ні, звичайною вільною людиною, не залежною не від кого і не від чого, позбавленою будь яких ярликів та сподівань. Саме тут, можна побачити життя, серед звичайних людей, а це, - він глянув на порватий черевик та усміхнувся, - був цікавий експеремент. Треба колись ще спробувати в іншому місці.
-    Ти став походити все більше на Енкі й це мене лякає. Мені його одного вистачає.
-    Ха-ха, та чого ти. Його філософія мені подобається.
-    Але ж ти покликав мене не через це ж? 
Чоловік з бородою відклав кухля та зітхнув.
-    Так. Насувається щось. Мир буде порушений.
-    Звідки це знаєш? 
-    Давно я, Його не бачив.
-    Його? Ми ж про того самого Його говоримо?
-    Авжеж не про іншого такого Його. Він один такий Він.
-    До речі, я теж давно Його не бачив. Думаєш знову за старе взявся?
-    Певно що, - безхатько відрізав стегно перепілки – щура та обгриз його.
-    Проте це не наша проблема, - чоловік в рясі став серйознішим. 
-    Так, знаю. Проте це мене стосується певним чином. 
-    Бо це твоя робота, проте ти не можеш прямо втручатися, навіть якщо Він це зробив. Ти ж знаєш, іншим це не сподобається. 
-    Та знаю. Тому я покликав тебе. В мене тут є одна справа, і я хочу трохи втрутитися і я сподіваюся, що ти мене якось прикриєш. 
-    На скільки втрутитися? - чоловік з підозрою глянув на бороданя.
-    Не дуже, я власне не знаю чи й потрібно буде, проте я дуже сподіваюся на твою підтримку. Голос мені не завадить. 
-    Я думав, після того інциденту ти зав’язав з тим ділом.
-    Зав’язав, - безхатько покрутив кухля в руках. – Я не думав, що так прив’яжуся до нього.
-    Ти ж досі за ним дивишся? – сперши щоку на кулак, сказав чоловік у рясі.
-    Так, все таки я не можу його кинути. Він мені як син. Ти ж про це не скажеш на раді?  
-    Ех, завжди мені доводиться прикривати тобі зад перед зібранням. 
-    Хехе, точно, - він взяв кухля. - То що, домовились? 
-    Ти ж розкажеш мені потім, що придумав? - чоловік з лисиною взяв кухля і вони стукнулись.
-    Певна річ.
-    Ей! 
До їхнього столика підійшов великий чоловік з чорною, як черешні, бородою. За поясом у нього був щось схоже, на ніж мясника. 
-    Доброго вечора шановні, - саркастично мовив чоловік. - Що привело таких заможних старих людей у це небезпечне місце? Можливо ви б хотіли пригостити пивом всіх нас? - чоловік підніс лезо ножа до старого з бородою.
Всі в проміщенні засміялись. 
-    Старий? - чоловік в рясі злісно глянув на чоловіка з ножем.
-    Чекай друже, - старий з бородою без страху розвернувся до друга щоб заспокоїти не зважаючи на ножа біля обличчя. – Синку, дуже не ввічливо тикати гострими предметами в людей, поки вони частуються. 
-    Ви мене не правильно зрозуміли. Здавайте мішечки, лисий хай знімає рясу і частуйтеся. Чи можливо вам порівняти хребти? 
-    Ех, а так гарно сиділи. Не люблю завдавати шкоди. 
Старигань взяв рукою за тупу сторону леза та різко штовхнув його вперед. Господар ножа влетів в іншу частину приміщення, змівши за собою кілька столів. 
-    Сподіваюсь ви не забились. 
Решта людей в приміщенні вирячились на діда. 
Чоловік з чорною бородою піднявся.
-    Чого стоїте? Взяти їх! 
Всі встали з за столів та розминаючи кулаки, пішли в центр кімнати. 
Чоловік з довгою бородою розвернувся:
-    Друже, якщо твоя ласка. 
-    Добре. 
Всі рвонули стіною на старих. 
Чоловік в рясі, вдарив в долоні. 
-    Хоч щур був добре пропечений, проте чайових не дам. 
-    Так, місце таке собі, - сказав чоловік в рясі, оглядаючи застиглі скажені лиця бандитів. - Ходімо кудись в інше місце, хильнемо чогось нормального, поговоримо ще трохи. Я пригощаю. 
-    О, ну раз так, тоді ходімо, - сказав чоловік з довгою бородою виходячи. – А то ж, я гроші не маю, я ж безхатько, хе-хе-хе. О, за них не забудь. 
-    Обов’язково, - клацнувши пальцями, він, разом з безхатьком, вийшли. 
Ніби сам час вернувся в приміщення. Всі відмерли та стрибнули в центр, збившись в кучу, де двох дивних старих вже не було.