Розділ 16: Голос за шафою

З темної кімнати бібліотеки виднівся маленький промінь світла ліхтаря.
Довкола великого столу, були розкидані книжки, інші були складені в стопки великими колонами, які тільки й чекали необережного руху, щоб придавити когось. Деяким книжкам не пощастило, вони були  побитими та без кількох сторінок.  І ось в таку купку прилетіла ще одна, яка потрапила під «гарячу руку». 
Гоар взяв ще одну книжку та кинув її на стіл, обпершись руками об стіл, він поклав голову на долоні, так що каптур закрив руки по лікоть.
Він не рахував скільки тут днів, він лише помічав коли темно, щоб швидко запалити ліхтар. Жага, знайти те, що він хоче, дала йому забути про сон  та їжу,  лише прокляття нагадувало йому про реальність, змушуючи перериватись на прийняття зілля.
Прийшовши до тями та перевівши подих, він відкрив книгу. Він швидко перегортав сторінки, і ось його погляд жадібно впився в одне зі слів, яке він так довго шукав - «джерела магії». Він став уважно вчитуватися в кожне слово.
-    Амулети, каміння, зілля…аааа! Це все не те! – Гоар бахнув кулаком по столу.
Усвідомивши що зробив, він швидко відсахнувся та зжав від болю кулак. Знявши обережно рукавичку, на стіл з неї висипалось жменька іржавого пилу. Він кілька разів повільно стиснув та розтиснув  долоню. Шкіра кольору ржавого металу на деяких ділянках розтріскалась та заскрипіла. 
Він відкинув голову з каптуром назад та оперся на спинку крісла. 
-    Бісова Тінь з його спогадами, – Гоар потягся до кешені та дістав флакончик. – А я вже почав забувати… – Він відпив та сховав флакончик на місце. 
«Гоаре… ти… ти чаклуєш? – промовив спогад чоловіка»
Знову оглянувши руку, він надів рукавичку назад та зітхнув.
-    Так, до важливого. Жоден амулет не допоможе мені його стримати, а зробити потужніший займе надто багато часу. Та й з моїм тілом… це буде мало ефективно. Треба… щось інше…
Він знову поринув у роздуми.
-    Джерело енергії… 
Гоар знову нахилився до книжки та почав гортати сторінки. 
-    А якщо повернутися до азів, – він повів пальцем по сторінці. – Ось: «Душа також має здатність акумулювати магію, проте без первинної посудини ( первинного тіла) ця здатність зменшується». «Крім акумулювання та вивільнення магії, душа може самостійно продукувати та примножувати магію, проте даний метод має негативний вплив на того хто його використовує». «Душа не може існувати без первинної посудини» «Існування душі без первинного тіла. Вважається смертю» «Методи перенесення душі не є довготривалими, загрожуючи душі вивітренням» . Отже, мені не здихатись цього тіла, – підсумував Гоар. – Перенести душу в інше тіло я не зможу, існувати без тіла теж. Тоді я буду вважатись мертвим, а отже по мене прийдуть… Смерть ніколи не домовляється.
-    Бо ніхто не вміє з ним говорити… - пролунав відлунням голос бібліотекою.
-    Хто тут!? – Гоар різко повернувся на голос, та взяв скіпетра.
Хтось стояв в темряві за книжковою шафою.
-    Не бійся мене Гоаре. Я друг.
-    Хто саме? – Гоар підняв перед собою лампу, проте побачити зміг лише довгу чорну бороду, яка виступала з темряви.
-    Друг, - продовжив голос. – Я чув твою проблему. І можу тобі допомогти утримати гріховного звіра, що впав з неба.
-    Гріховного? Ти про Тінь? Як ти дізнався про нього? 
-    Я багато чого знаю, проте не хвилюйся. Ця розмова між тобою і мною.
-    Що ти хочеш взамін? – Сказав Гоар, одразу зрозумівши, до чого все йде.
-    Ха-ха, - засміявся голос. – Все, чого я бажаю, це хаосу. І ти найближче до нього, - з темряви вилетіла стара шкіряна книга з металевим каркасом та впала з гулом на підлогу. – На своєму шляху, ти зустрінеш Смерть. Як не пропустить тебе, скажи йому ці слова, - голос клацнув пальцями.
Гоар відчув щось в голові. В памяті з’явилисося дещо невідоме, слова. Які раніше він не знав.
-    А…
-    Не кажи їх тут, - мовив голос, - інакше можеш і прикликати його раніше.
Гоар підійшов до важкої книги та взяв її в руки. 
-    Чорт забирай, - він схопився долонею за лице. – Це неймовірно рідкісні чари! Хто ти такий?
Голос стримано засміявся.
-    Я поставив на тебе Гоаре. Тому, повесели мене… 
З-за шафи з’явилося світло і одразу стихло, як і голос незнайомця.
Гоар зачекав якусь мить, обдумовуючи почуте і те, що сталося. Потім він повернув увагу на книгу.
-    Не…не може бути, - казав він, гортаючи сторінки. – Цього не може бути. Ці книги були знищені кілька сотень років тому. Неможливо… книга Імморталіса…Невже тут є!... – Гоар почав поспіхом перегортати сторінки, доки долоня не зупинилися на одній конкретній. – Так…Так! Заборонений рецепт Філактерія, - він поглянув туди, де лунав голос незнайомця. – Хочеш хаосу? Буде тобі хаос…

На місто почала находити повноцінна ніч. На вулицях почали запалюватись ліхтарі, деякі горіли лише для декору, так як не могли повноцінно освітити вулицю, ну і ще, щоб принадити комарів, які кусали повільних перехожих. Маклен та Епітас направлялися до гільдії авантюристів.
-    То що, – сказав Епітас поправляючи діжку. – Відмиємо нашу перемогу?
-    Ти ж казав що не будеш більше пити?
-    Так, але то було тоді, а це зараз. Сядемо, бахнемо цю діжку, та й спати.
-    Польоґаєм? – сказав жартівливо Маклен.
-    Ще б пак.
-    Добре, тоді спершу ми… – сказав Маклен, протягуючи руку до дверей. - Ти це чув?
Епітас припинив гладити діжку.
-    Га?
-    Здається там щось відбувається.
-    Ой, хтось в когось вибиває гроші, не наша справа, ходімо.
-    Я таки піду гляну, – Маклен пішов на звук.
-    Маклене, куди ти. Піжди мене.
Маклен заглянув за провулок. Біля стіни стояв той самий чорний кіт в капелюсі, тільки він був без нього. Капелюх вже був на одному великому чоловікові, його «колега» тим часом вів діалог.
-    Бісів перевертень, тебе не було минулого тижня. Ти вирішив нас кинути?
Кіт опустив голову та дивився з під лоба.
-    Я…я не перевертень. Я такий же житель міста як ви.
-    Кого ти дуриш, твоя котяча морда вже говорить сама за себе. Хоть ти малий, як для тих блохастих. Мене не цікавить хто ти там, ми знайшли тобі роботу, а ти нам даєш відсотки.
-    Я вам давав гроші. Ви постійно збільшуєте ціну, хоч я там вже не працюю.
-    Гангу.
Чоловік в котячому капелюсі, і який був явно більшим, нахилився до кота та схопивши сумку відкинув його до стіни.
-    Мені цю сумку… подарували. Не чіпайте. 
 Чоловік копнув ногою кота і той знову відлетів до стіни, та передав сумку іншому.
Чоловік почав нишпорити в сумці, викидаючи з неї вміст. Начиння сумки розліталося по вулиці, а скляні флакончики розбивалися об бруківку.
Нарешті він знайшов маленький мішечок та поклав собі в кишеню.
-    Це за два тижні, плюс штрафні,  - сказав чоловік та кинувши порвану сумку на кота.  
-    Я… я заявлю варті, – сказав з обережністю кіт.
-    Що? Ти? Кому варта повірить, блохастому звірові чи авантюристам мідного рангу? Покрути трохи котячими мізками. Вони навіть слухати тебе не будуть.
Маклен притулився до стіни і не знав що робити. Вони були авантюристи так ще й мідного рангу. Так ще й той Ганг, був явно чималеньким. В Маклена, здавалося, почали знову боліти ребра і згадуватись подібна сутичка. По лобі пішов піт. 
«Думаю… думаю то їхні справи. Справді, Епітас мав рацію, мабуть краще піду я, мене ніби тут і не було…»
Чоловік відійшов від кота.
-    Думаю мій колега повинен пояснити тобі, що ми не маємо шукати тебе наступного разу щоб забрати нашу частину. Гангу, котика треба провчити за шкоду.
Кіт притулився ближче до стіни та прижав до себе сумку.
Чоловік на ім’я Ганг зняв котячого капелюха та хруснув шиєю.
-    До…поможіть, – пропищав кіт.
Маклен важко задихав. Всередині все затряслося, а долоні спітніли. Що ж робити? Він повільно розвертався в сторону гільдії.
«Не мої проблеми, то не мої проблеми»
Ганг взяв кота за шкірки. Сам кіт притиснувся до сумки сильніше та закрив очі.
Чоловік замахнувся.
-    Гей!
Всі присутні розвернулися на голос.
Маклен стояв з виставленим вказівним пальцем та намагався приховати що в нього трусяться ноги.
-    Тен, здихлик щось хоче.
Чоловік, який стояв позаду, вийшов вперед.
-    Гуляй собі хлопче. Чи може в тебе питання до Ганга? – він усміхнувся. – Зараз він закінчить з котярою і тоді підійде до тебе.
Він розвернувся назад до кота, залишивши Маклена стоячи з виставленим пальцем. Маклен відчув себе дурнем.
-    А ну ви… Пустіть його, – намагався рівно говорити Маклен.
Тен помасував пальцями очі.
-    Гангу, розберися з жовторотиком, він привертає увагу.
-    З задоволенням, – Ганг розплився усмішкою та пустивши кота, рушив до Маклена.
Маклена вхопив жах. Тіло затрусилося вже повністю, а нога почала безсвідомно ступати назад. В голові почали поставати образи, як його лупцював Олівер, тоді це було при всіх.
«Так він… він мене вб’є!»
Ганг повільно сунув в його бік з повною усмішкою, ніби розтягуючи задоволення. Велике пальто розвівалося від його кроків.
На мить Маклену здалося, що замість Ганга, на нього дивився…дивився Олівер!
-    Маклене, – міцна рука впала на мокру спину хлопця, від чого по тілу пройшли мурашки. – Ось ти де.
-    Епітасе, – Маклен нарешті вдихнув. 
-    Що таке?
-    Сьогодні прямо свято, – хруснув кулаками Ганг. – Ще й малий гном на додачу.
-    Що ти сказав? – злісно промовив Епітас. – Малий гном? Це ти мені?
-    Епітасе, – важко дихаючи сказав Маклен, тянучи його за рукав.
-    Я бачу комусь зуби заважають, – вирвавшись від Маклена та поклавши бочку сказав Епітас. – Маклене, таки в нас буде бійня, цих смердюків треба провчити – Епітас вийшов також вперед хруснувши кулаками. – На тобі другий, а я цю нечемну мавпу провчу.
-    А ти спробуй, – сказав Ганг, підходячи до гнома.
Пирхаючи від злості, гном підійшов до Ганга та замахнувся.
-    Зціп зуби! – крикнув гном та викинув кулак в лице Гонгу. 
Як би ж Ганг не був таким великим.
Епітас не розрахував росту супротивника і кулак просто пройшовся біля його підборіддя. Все виглядала так, ніби дитина не змогла дострибнути до полички з печивом.
Ще більший гнів та ніяковість від ситуації нахлинули на Епітаса.
-    Тепер моя черга, – сказав усміхнено Ганг.
Свиснув кулак і Епітас відчув удар по правому вусі. Перекинувшись, він влетів в стіну.
Не чекаючи, Епітас піднявся та рвонув на противника. Очі налилися кров’ю, а на обличчі виднівся оскал. Епітас шаленів. Він знову замахнувся , проте Ганг легко здав вбік та завдав удару ногою в спину. Епітас ледь не зарив носом, вчасно підставивши руки.
-    Ти міцний, – сказав Ганг, усміхаючись. – На довше вистачить.
-    Чортів тобі в печінку! – сказав Епітас підіймаючись з полу. – Ну давай!
Ганг знову перехватив удар гнома, та взявши його за комір, жбурнув на бруківку. Епітас програвав. Хоч Гангу було некомфортно зі своїм ростом махатись на кулаках з гномом, проте Епітас наносив лише прямі удари, їх легко було зупинити. 
Ганг знову оминув удар та вдарив коліном гнома в живіт. Епітас не встиг скривитись як на нього знову налетів шквал кулаків. Епітас ледь встиг прикритись руками. Проте Ганг не надто швидко, проте періодично лупив в захист гнома. Він міг вже вдарити ногою, збити його зніг, проте він насолоджувався моментом, чекав, коли проб’ється, чекав, коли супротивник зневіриться.
-    Маклене! – крикнув гном. – Ти знаєш… мені б… не завадила б… трішки  допомога, – Кулак пройшов оборону та черкнув гнома по виску розсікши брову. – Маклене? Макленеее…?
Віддалений голос Епітаса лунав в Маклена в голові коли той біг вулицею. По обличчю покотились сльози.
«Пробач-пробач-пробач Епітасе, пробач мені! Це я тебе втягнув!»
-    Не можу! – він витер на ходу сльози рукавом. В голові знову постали спогади як його лупцює Олівер. – Я не можу! – він почав прискорюватись. – Епітасе проба…
На обличчя щось капнуло. Маклен різко зупинився та глянув на небо.
Кап.
Він видихнув. 
Ще одна.
Кап.
«Маклене! – кричав Марін. – Працюй більше! Бо на твоїх плечах інколи будуть чужі життя»
Кап.
«Бачив? Ти зрубав таки те дерево. Чому? Бо ти не здався, ти рубав!»
Кап.
«Маклене, зосередься! Колись ти відповідатимеш за когось, ти маєш бути готовим»
Кап.
«Вставай! Ти впав тільки 5 разів! Не кажи що не можеш! Ти маєш підніматися стільки разів, стільки й впадеш! Тому ну ж бо!»
Кап.
«Який ти герой Маклене? – питав Брунгіль»
Кап. Кап.Кап.
«Ну… ти можна сказати, врятував мене, знаючи що шанси в тебе не великі. Так і чинить справжній герой, хіба ні?»
Дощ посилився. 
Кап-кап-кап-кап-кап-кап…
Маклен стояв з опущеною головою посеред дороги.
-    Ніхто тоді не втрутився… - він розвернувся .