Розділ 14: Перший день

Новий день почався для Маклена. Цієї ночі він погано спав, ніяк не міг дочекатися ранку. Хоче це була неправда. Він боявся того ранку, який прийде. Він відчував те саме, що й відчував лікар, який проводить першу в житті операцію, те саме, що й відчував будівельник, який будував свій перший дім. Це був початок. Найгірший момент в житті, коли ти невпевнений у всьому, тому ніяково, страшно і ти думаєш: «А може це не моє? Може мені краще бути багатим і просто тринькати гроші?» Це найгірша ніч в житті кожного, хто починає свій шлях.
 І ось, тільки в обличчя вдарили перші проміння, Маклен скочив з ліжка, стрибаючи на одній нозі та ледь не навернувшись на підлогу, він похапцем одягнув штани, взувся, потім ступивши кілька кроків, зрозумів що не на ту ногу, то перезувся. Накинувши на себе сумку та меч, він одягнув плаща, та на секунду зупинився перед дзеркалом. 
-    Ну що ж Маклене, тепер ти авантюрист. Не знаю, що кажуть в таких випадках. Мабуть…удачі тобі.
Маклен вдихнув на повні груди та рушив сходами донизу.
У таверні сиділо лише кілька людей, точніше троє, двоє з низ ще дрімали на столах, а третій якраз приходив до тями на підлозі. Дівчата займалися прибиранням, бо судячи з кількості сміття, розкиданого посуду і залишками товченої картоплі на стінах, Маклен пропустив нічогеньку таку бійку.
З дверей кухні тримаючи ящик з продуктами, вийшов Ельдар.
-    Здоров Маклене, – радісно промовив він. 
-    А… а що тут сталося?
-    Та, невеличка бійка, не зважай.
-    Невеличка?
-    Таке часто буває. Ну, я піду, ще багато чого треба зробити. Удачі тобі в перший день.
-    Дякую, я пішов.
-    О, мало не забув, підійдеш до Анариель, вона видасть тобі твій медальйон і пояснить що до чого.
-    Він уже є? Тоді я пішов,бувай Ельдаре!
-    Будь обережний.
Маклен з хвилюванням на серці пішов до гільдії.
Як виявилося в самій гільдії людей було побільше. Вся маса була зосереджена біля дошки оголошень та завдань суцільною стіною. Маклен глянув в інший кінець зали. За невеликими столиками сиділи ще якісь авантюристи, і по червоному каптуру одного із них, він зрозумів, що там сидять авантюристи вищого рангу. Вони не поспішали, чекали, поки «менші» розберуть завдання, щоб без тисняви підійти та взяти свої. Все одно ніхто крім них не взяв би складних завдань, вони ж уже не такі дурні.
Маклен підійшов до стійки де стояла Анариель, вона як завжди ввічливо та усміхнено щось пояснювала чоловіку. 
-    А якщо я, допустімо піду на це завдання, і якщо в мене не вийде, я можу отримати частину винагороди за старання? – говорив якийсь чоловік
-    На жаль, ні. 
-    А якщо… а якщо я здолаю лише одного грабіжника?
-    Ні.
-    А якщо… а якщо половину?
-    Винагорода видається при умові, що ви здолаєте усіх.
-    Отже, ні, – чоловік почухав макітру. 
-    Можливо, я запропоную вам легше завдання? Одному купцеві потрібен охоронець одного з фургонів. І це терміново.
-    Дозвольте, – чоловік узяв папір. – У-у-у, платня досить маленька як для охоронця, якого можуть прирізати грабіжники.
-    Власне, ви буде охороняти фургон – фальшивку. Щоб поки грабіжники займалися пустим возом, решта могла втекти та підготуватися. Ваше ж завдання буде, сидіти біля кучера з максимально серйозним виглядом, тримати на видноті меч і постійно дивитися в сторони та заглядати в самий фургон. І коли грабіжники вас зупинять, ви можете разом з кучером благополучно втекти.
-    Аааа, я зрозумів. Ну тоді… тоді я візьму це завдання.
-    Добре, тримайте ваш документ. Після виконаного завдання, купець поставить свій підпис. Гарної роботи! – усміхнено сказала Анариель. 
-    Дякую, – чоловік радісно взяв папірець, та швидко пішов до виходу.
Біля ельфійки тепер було вільно, тож Маклен глибоко вдихнув.  
-    Пр…привіт Анариель – усміхнено промовив Маклен, хоча його голос ледь тремтів.
-    Привіт Маклен, – усміхнулась дівчина звичною посмішкою. – Чим можу допомогти?
-    Ельдар сказав, що прийшов мій кулон авантюриста.
-    Так дійсно. Подивимось… – Анариель пригнулася під стійку. – Так… Міччел Маклен?
-    Т…так.  
Маклен помітно почав хвилюватися в очікуванні свого «квитка» в герої. 
-    Так, ось він, – вона дістала якісь папери та маленьку сірувату скриньку. – Потрібно буде провести одну процедуру щоб ти міг офіційно стати авантюристом. Ходімо до переговорної. Ерен, заміниш мене?
-    Так,звісно, – високий темноволосий хлопець встав зі столу та підійшов до стійки. – Доброго дня. Чим я можу допомогти?
Піднявшись сходами, вони підійшли до дверей з скляними віконцями.
-    Прошу, – ельфійка відчинила двері та жестом вступила дорогу.
Маклен був сунувся, та його як током вдарило.
-    Е-е-е, що ж це я… після тебе.
-    Ти ж гість і я…
-    Та ні, спершу ти…
-    Клієнти, мають перш…
-    Будь ласка, – лице Маклена набуло такого вигляду, ніби його вмочили в червону фарбу, – дами вперед.
-    Дякую, – дівчина зробила легенький уклін. – Прошу, сідай. 
-    Добре. Хуух, – відповів Маклен витираючи з чола піт, та зачиняючи за собою двері.
-    Отже, – Анариель розложила папери та підсунула до Маклена скриньку.  - Тобі потрібно підписати ось тут і…
-    А можна, глянути?
-    Так, звісно, можеш відкрити.
Маклен обережно взяв скриньку та легенько її відкрив. На маленькій підставочці був закріплений невеликий залізний кулон. Краї були заокругленими. На одній стороні було вигравірувано його ім’я та якісь числа, а на іншій були зображені якісь незвичні письмена, які Маклен ніколи раніше не зустрічав.
-    А що ось це означає?
-    Це? Це магічний текст. Воно слугує для однієї процедури яку ми зараз зробимо, а числа, це твій номер як авантюриста. Так простіше контролювати… кадри.  
-    А що за процедура?
-    Все дуже просто. Дозволь, – Анариель взяла кулон, та поклала біля одного з документів. Він мав найбільш дивніший вигляд, а по колу нього були також розписані письмена тільки маленьким розміром. – А тепер дай руку.
-    Добре, – Маклен невпевнено простягнув спітнілу долоню. 
Як тільки її торкнулася Анариель, тілом пробігли мурашки, а мозок почав вимальовувати романтичні сцени. Він спостерігав лише за руками і не помічав, як дівчина щось бере іншою рукою .
«О боги, які ніжні!!! – вищала свідомість. – Дівочі руки!!!»
-    Не сіпайся, – спокійно сказала  Анариель. 
-    Що… Ай! – невеличка голка швидко встромилася в палець.
Капельки крові почали виходити зі свіжої рани, і Анариель вичавила їх на кулон прямо на надпис та документ. 
Анариель відпустила руку і Маклен притиснув укол великим пальцем.
-    Нащо це?
Кров почала випаровуватися та шипіти, а написи почали світитися червоним. 
-    Це для впевненості. Завдяки цьому не хитрому заклинанню, ми наприклад, в разі сумніву в правдивості твоїх слів зможемо дізнатися, чи ти сказав правду, або знайти тебе, де б ти не був. Можна сказати це такий собі контроль. Але не переймайся, це лише провсяк випадок, якщо будеш чесним то все буде добре.
-    Заспокоїла, – сказав недовірливо Маклен.
Кров остаточно зникла, а світло згасло і Анариель відкладаючи документ, віддала Маклену кулон.
-    Тримай. Тепер ти офіційно авантюрист, вітаю! – Анариель обдарувала його усмішкою.
-    Це… це класно…дякую, – Маклен покрутивши трохи кулон у руках, одягнув його на шию.  – Тепер… що далі?
-    А далі, вибирай завдання по душі і виконуй їх, здобувай рейтинг і піднімайся вище в ранзі. І як будеш старатися, то й героєм колись станеш.
-    Героєм… А які ж завдання? Це мені йти вже різати монстрів?
-    Ні, ми тебе не змушуємо. В тебе ще надто мало досвіду. Для початку візьми щось для твого рангу. Це різні прості завдання, де іноді навіть битись не потрібно. Платня невелика, проте досвід.
-    Чомусь я думаю, що так на підняття рангу піде надто багато часу. А я можу взяти завдання з вищого рангу?
-    Ти звісно можеш щось вибрати із цих завдань, проте ти вже можеш і не повернутися.
-    Та чому ж? Та я…
-    Така правда, – в тебе немає досвіду, щоб виконати це. Новенькі, які одразу брали завдання для досвідчених авантюристів, не верталися, або за гарних обставин верталися ледь живими. Тому будь ласка, не потрібно так ризикувати, швидко героєм не стати. Я не хочу, щоб такий хлопець як ти, так швидко помер. 
Запала тиша, очевидно, що остання фраза була була сказана та сприйнята не так як задумувалась. Очі Анариель ніби зблиснули і вона потираючи руки, відвела погляд. Макленові щоки знову набрали колір і його раптом зацікавило вікно.
-    Але все ж, я раджу тобі починати з меншого – знову в своїй манері промовила ельфійка, ніби нічого не сталося. – Я думаю, героєм можна бути не тільки, якщо рубати монстрів.
-    Добре, я буду обережний.
Маклен згадав як йому це постійно говорив Марін, але вдумуватися в його слова він став тільки зараз. 
-    Можеш також подумати про те, щоб вступити до когось у групу. Так простіше та безпечніше, ну й ранг піднімеш швидше.
-    От стосовно цього, я сумніваюся, - сказав Маклен, згадуючи яким посміховиськом його виставив Олівер. – Поки що я відкладу це… на потім. То, з чого я можу почати?
-    Ну, наприклад, один купець шукає вантажників на завтра.
-    І авантюристи і цим займаються?
-    Так, початківці лише їх і беруть.
-    Я не тому тренувався, щоб носити ящики якомусь дядькові. А хоч щось нормальне для мене є? Якщо я став авантюристом, то я маю хоча б справжню пригоду мати.
-    Ну, ось тут у мене є одне завдання, – сказала дівчина, дістаючи документ. – Я його ще не виставляла, проте можеш спробувати.
-    А що там сталося?
-    В селищі Мезало, на пивоварні та млині, оселилися Злидні. Через це люди не можуть навіть зайти до нього, не те щоб молоти муку. Це я не кажу ще про те, що через них, будівля швидше старіє та руйнується. Тому вони виставили у нас оголошення, аби авантюрист їх вигнав.
-    То виходить, що без мене їм ніяк, – підводячись, промовив Маклен серйозно.
-    Так, але…
Маклен вихопив завдання з рук Анариель, та радісно вибіг у двері, потім повернувшись, він вклонився. 
-    Дякую Анариель, я побіжу. Увечері прийду з перемогою! – чувся віддалено голос Маклена.
-    Але ж я навіть не розказала, хто такі… Злидні.