Розділ XІ. Ліанора. Марк. Ісран. 2

***
Проходить друга половина дня.
Частина 2. Дуель. Нова місія.
***
Прозвучав дзвін колоколу. Вітер як завжди шумів. А листя шелестіло, мов хотіло зробити найкращу симфонію на вух. Прозвучав голос людини в окулярах.
— Прошу оголосити бій Ісрана проти Короткорозії. Чесної вам битви. - Озвався голос та говорив у мікрофон. Коли він говорив, я не знаю як я не замітив, чорного короткого волосся спікера.
Стоп.
Момент щоби подумати.
Ісран?
Так.
Я побіг одразу на площу бою. І справді Ісран б'ється проти якоїсь там Короткорозії! 
— Мати Василева! Та це ж Ісран! - крикнув немов дитячий голос. Насправді глядачів було не так багато якщо дивитись на трибуни.
<<Чому він так зреагував?>> - Подумав собі Жип'янжист почесавши свою потилицю рукою.
Ісран взяв катану, побіг на ворога, замахнувся вже виставляє меч, але Короткорозія швидко парирує ударом, пригнулась та вдарила своєю ногою його ногу. Ісран у цей момент скривився, але швидко опанував себе та вдарив її по шиї рукояткою. Короткорозія швидко відбігла, Ісран мов побіг за власною здобиччю, одразу побіг за нею. Короткорозія бігла, а Ісран біг. І так продовжувалось доти, поки Короткорозія не дістала з свого малого наплічника нунчаки. Нунчаки були чорного кольору. Швидко. Гудко. Та неочікувано для Ісрана підставила підножку Ісрану. І водночас ударивши його кількома швидкими рухами нунчаками по його спині. Ісран повалився. 
— Три! - озвався голос спікера.
Ісран піднявся.
— Я не настільки слабкий, як ти думаєш - озвався якось по дитячому чи що? Голос Ісрана.
— Досить говорити, нападай.
Ісран підвівся, він знову замахав руками, а разом і з ним і його катана, але з вогнем. Короткорозія обережніше та вже відбиває своїми нунчаками його катану.
Ісран швидко зробив якісь жест руками, та його стало троє. Короткорозія швидко побігла та взяла з пояса димову шашку. Та кинула активувавши, з банки почався йти дим. Силуети сховалися, були чути лише брязкіт як метал бився об метал. Марк затримав подиху від дуелі.
Дим розсіявся. З нього Короткорозія вже лежала на землі і не могла встати. А це означає що...
— Три!
— Два!
— Один!
Дзвін колоколу.
— Перемога за Ісраном! Прийміть мої вітання за чудову дуель! - оголосив спікер, а його чорне волосся швидко рухалося під впливом волосся.
— Бій дійсно був чудовим Марковичу! - озвався голос Жип'янжиста. — Цікаво... Ісран та Марк разом! Так повезло! 
— Повезло?
— Ага, тому що зустріти вас Марку та Ісрана велика честь! Ви ж захищали Вайрон-кел від нападу!
— А тепер йди на арену, Марковиче!
Маркович? Що за прізвища? Ой бережися. Ми пішли сходами наниз, та коли йшли сходами чули звук цокання, від того, що ми йшли сходами. Моє обличчя було серйозно так, як ніколи і перемогти! Ми на арені, підлога вкрита міцним піском.
— Ну що... Дивись обережно Марковиче. - вскрикнув Жип'янжист мені та виставляючи його меч вищий за нього самого. 
— Бій Марка проти Жип'янжиста! Гарного вам матчу.
<<Що ж робити?... Знаю!>> Марк викликав з свого портативного рюкзака меч. Та він побіг на Жип'янжиста. Кроки скорочиволися крок за кроком, а тремтячу битву? Коли Марк вже замахнув рукою, Жип'янжист вже виставив меч перед собою, та заблокував удар, і швидким на здивування рухом одразу замахнувся на Марка. Марк лише вскрикнув, побіг від цього величезного меча.
— Та щоб ти провалився! Вскрикнув Марк до Жип'янжиста. 
Жип'янжист назустріч йому достатньо знову стояв на місті.
— Будеш лише і бігати від мене? 
— Так. - сказав Марк.
Жип'янжист знову поставив меч перед собою. Він зробив невідомий мені жест, він однозначно щось використовує!
За декілька митей з повітря взялася повітряна темна дуга, що рухалася у напрям Марка. Марк повалився на землю.
— Три!
—Два!
— Один!
— Перемога за Жип'янжистом! Гарний матч. - оголосив спікер.
Я відчув як моє серце завмерло, я чув лише власне серце биття, що видавало своєрідні звуки <<Гуп гуп>>. Що це взагалі було? Але у мене тепер дуже сильно груди болять... І це означає що я програв... А значить він виграв...
Я підвівся на ноги, вийшов з колізею, а там і побачив Ісрана, та одразу взяв його кинджал з мого портативного рюкзака, дав йому в руки.
— Що ти тут забув Ісран? - мовив Марк до Ісрана, а Марк виглядає сумно, губи опущені, щелепа стиснута. Відчувається напруга.
— В мене таке саме питання до тебе... Але... 
Раптово Жип'янжист перебив, він вже сховав зброю теж у свій портативний рюкзак.
— Марковиче! Ти забув про що ми говорили? - він дивився на мене вже... Спокійним обличчям. 
— Ні не пам'ятаю, я все забув, я забув як мене звати. - саркастично сказав Марк, та руки вже були зібрані на грудях.
— Добре... Пішли у гільдію, поговоримо спочатку, з тобою Марк, а от ти Ісране, іди своїми справами. - і одразу після слів я побачив як у Ісрана щось відгукнулося, але він лише промовчав, угукнув. І пішов.
Ми справді йшли до гільдії. Я нічого не хотів говорити після поразки, краще мовчати. 
— Що з тобою Марку? - Питає Жип'янжист мене.
— Зі мною все погано. Ти думав я таке маю сказати? Я просто мовчу! - спокійно і водночас здалося голосно, дзвінко для Жип'янжиста.
Ми пішли до гільдії Помаранчевої Жаби. Ми сіли за стіл, замовили собі поїсти.
— Ну розповідай... Жип'яне. - Нахилив голову вбік, а його волосся разом з його головою.
— Накінецьто заговорив! Добре. Ніяких правил, що я сказав раніше нема. Це було лише причиною розім'яти свої нерви. Вибач. Але й ти був слабаком, тому ти ніяк мене не позабавив...
— Ну ви-ии-баачтеее!
— Не перебивай. Марк.  - похитав головою. — Чому ти вмів робити, такі унікальні здібності? 
— Ну добре. Скажу. Навчився. Маю свій отриманий клас. Вивчився я в Академії Істиних Наук!
Марк опустив голову, він побачив як його пісок прилип до його колін, він швидко забрав рукою. Та дивлячись вже на і столи, на яких були інші авантюристи.нші
— Класи говориш... - не сказав Марк. Як у гільдію, увійшов той самий <<поліціант>> А Жип'янжист, одразу кудись почав зникати на очах буквально, перетворюючись на темний дим.
— Ще можливо зустрінемось Марку! - сказав він.
— НІ! - вигукнув офіцер поліції. - — Ти хоть знаєш що ти наробив?!
— Ні? - здивований Марк лише повів бровами.
Поліціанти швидко вийшов з гільдії, всі очі були прикуті до Марка. У Марка захопило подих, ніби на нього звалили купу тонн метала на його спину. Він лише сильніше притиснувся до стільця на якому він сидів.
В гільдію зайшла Ліанора. Але за мить я почув, як почався на вулиці дощ, небо спохмурніло, а вітер бігав як по стадіону. Від Ліанори неслось разом з нею холоднеча. А її біле мереживо на її плащі, спокійно вилялися.
— Ось ти де. - сказала Ліанора. — Чула що ти йшов на дуель з якимось чудаком. Ти готовий говорити?
І чому на тебе так зараз витріщаються? - Подивися навкруги як більшість дивилися на мене. 
— Довго розказувати. Так я готовий поговорити. Що таке? - мовив Марк до Ліанори.
— Як ми договорилися. У нас є нове завдання. У найближчому селі, де більшість є жаби, приблизно таких самих як Вельніко-Жен. Ти думаєш чого і звідки вони? Невідомо, але одне знати, він не один. Там у одного старого Жена, його звати Траний-Жен. У нього загубилася донька, так от, ми мусимо її знайти. Затямив? - а останнє слово вийшло якось по молодіжньому чи що? І дивно. Але у неї видно був настрій.
Марк лише проковтнув повітря.
— Жаби? Досить цікаво буде подивитись на це. Я у справі. - відказав Марк Лії. — Наша кімната на третьому поверсі. Номер двадцять чотири. Там вже Ісран щось робить... Він теж з нами.
— Гаразд. О накінецьто... Їжу принесли. Якщо що дивись, смачного якщо хочеш їсти.
Марк поїв, Ліанора не захотіла їсти, і теж пішла в кімнату номер двадцять чотири. Всі вони лягли спати.