Інтерлюдія - І. Лист

Сцена розгортається у Великій печері, всередині якої є велика база самої організації Ханторо.
Повсюди темрява. Майже. У середині було багато стовпів, до яких були підвішені червоні кристали, що освітлювали місцевість. Будинки дихали жахом… і тривогою.

Дороги були вкриті темним каменем, а цією дорогою ходили криті вагони. Ними керували унікальні істоти, що називаються дмухарями. Це невеликі «черепахи», які виростають із крихітних істот до великих — два на два метри. Голова у них велика, з якої стирчать назовні три великі зуби.

— Я досі не можу зрозуміти цю місцевість! Місцевість… Вона така дивна… — сам до себе говорить хартер.
— Треба якомога швидше знайти мого господаря! Демольрану!

Фігура швидко йшла та шукала червоний великий будинок — де є їхній бос.

Вітру майже не було. Було неприємно знаходитись тут через некомфортне освітлення. Лише рукокрилі, що видавали тарахкотіння! Які ж це були неприємні звуки!
Фігура продовжувала свій рух. Метр за метром вона зменшувала відстань.

Фігура зупинилась перед фасадом червоного будинку. Але іноді цей будинок називають черконитом — чомусь хартари самі собі вигадували дивні назви. А чому б ні? Але це питання лише до них.

Хартари зазвичай ходили в чорних мундирах, на яких виблискували жовті та блискучі гудзики.
Хартари намагаються приховуватися — ця організація намагається бути непоміченою.

Повернімося. Фігура зупинилася перед фасадом черконита, у якого не було вікон. Двері були з темного дерева, як і вся споруда.
Фігура повільно пішла до дверей та відчинила їх.

Усередині було теж тьмяно видно, крім червоного випромінювання від червоного кристалу. Пахло неприємно паленим. Але ж вікон не було! Хто додумався спорудити таку дурну споруду, як черконит?
Коли фігура наблизилась до одного столу, там стояли склянки абсенту. Одразу можна сказати абсолютивну річ… Власник любить випити.

Коли фігура пішла в іншу кімнату, він побачив господаря.

— Госпооодаре! У мене до вааас прохааня! А крііііім цього, у мене є лист для вас від одного з рідних хартерів Деболькрана — з довгим наголосом на голосний звук.
— Перестань говорити так Ясний, скоро мені буде здаватись що ти ненормальний. - Грубо озвався голос. — А так... Давай мені лист. І ще таке що ти під час алкогольного абузусу.
Ясний протянув руку від якої випромінювався холоднеча, а разом з нею блідий колір шкіри руки.
Ну давай прочитаємо...

***
— Господару Демольрану! Повідимити! Гудко повідомити Демольрану що Ліанора змогла зупинити... Караул це повний алярм! -  повідомлення: Добрий караул у світі Демольран... У нас є погані новини, однак, я не хочу одразу переходити до них.

Демольран ви будете засмучені з того, що я вам запропоную, але розкажу, як ідуть справи з пошуками артефакта, ми боюсь знайшли, ще один, але він важко отриманий. Тому потрібна ваше тіло і серце мій господаре. Артефакт називається за офіційними даними Крокус. Ми не знаємо що він робить але він знаходиться у багатого дворянина у Дериблі. Далеко але згідно нашими хартерами це правда.

А тепер щодо поганих новин.... Наша група двадцять четверта була зупинена мандрівниками у пустелях Аїда. Кажуть це зробила Ліанора - я шукав інформацію через... Цих хартерів вони сказали це ельфійка що змогла майже 1 закляттям ослабити весь загін. Пропоную їй дати урок, але пізніше. Але обговоримо це пізніше.

 1346р. 6:56. автор: Авраєль

Демольран лише зжав свої руки. Та гудко вийшов з свого чернокиту.
— Пааааане Демольран куда ви відправились?
— Я йду лише туди куди мені потрібно, а ти більше не пий, інакше вигоню з Хартера. - даючи умовний ляпас.

Мій босс такий злий... Нервує... Але він правий, а знаєте що? - каже сам собі Ясний. — Я піду до Ліанори, буду шукати її та заважати їй всім чим можу... Але це поганий план... Мееееені... Потрібен план, набагато кращий.. Так кращий! Треба лише його придумати!

Ясний вийшов з будинку також. Будинок закрився сам - невідомо. Але чорнекит був самим таємничою спорудою. Коли Ясний вийшов, його охопила холоднеча, а з нею невідомість і рішучість.
Ясний рушив... Але куди? Яка справжня його мета? 

Мені потрібно знайти те що заряджає мене енергією, сенсом... Але це мусить бути щось інше а не пиячати... 

Коли Ясний йшов по вулиці, він зустрів свого друга, не знає він як його звати... Але у нього прізвище Банкетер - тому що, часто робить сам собі банкети. Від слова банкет.
Ясний підійшов, він був з "лежачим" капішоном. Тому його обличчя було видно. Лице було темне. Брові нахмурені.
— Здоров, Банкетер! - приязно звернувся до нього Ясний.
— Привіт, ледар. - з крижаним як має бути сказав хартер.
— Хочеш почути жарт від мене? Може хоча б, піднімлю настрій. 
— Якого біса ти маєш тут мені говорити якісь жарти? - та раптово Банкетер передумав. —  Ти думаєш.... Забудь. Говори.
— Добрий караул у світі, слухай мене уважно... - не встиг він сказати як Демольран взявзя раптово за спиною Ясного.
— ЩО ТИ РОБИШ? Іди роби свою роботу Ясний! Це наказ! - голосно сказав Демольран.
— Пфу ти! Добре.
Ясний відправився на пошуки команди.