Розділ VIII. Початок подорожі.

Новий день. Нові пригоди.

Наступив ранок. Андерсон досі спав на своєму ліжку, а дід Архип хропить. Якби це не іронічно не звучало.
Наступив ранок. Карл, Ісран, Великий Вельніко-Жен теж зараз не сплять.
Наступив ранок. З'явився сенс, ідти і щось робити.
*** Ісран ***
Наступив ранок. З вікна спускалися перші проміння сонця, що радісно кричало - Добрий ранок! Повітря було свіже, люди виходили з будинків, ідти на площу, займатися звичними справами. Але не Ісран.
Ісран проснувся, потянувся, зробив зарядку, поснідав. 
— Добрий ранок... Оглядаючи власну кімнату, вона була невеликою, стіни з коричнового міцного дерева. Підлога тепла. на столі Ісрана стояло купюри валюти у Аїдосталії. На купюрі одного європаса позначено Вельніко-Жена, на купюрі з 5 європасів магістр внутрішніх прав Короліства Аїдосталії. Не пам'ятаю як його звати...

Тепер потрібно поснідати. Я підійшов до холодильника ( він існує), та взяв кілька кусків м'яса, і нарізав кілька хлібин. Снідавши, його мама увійшла на кухню.
— Добрий ранок Ісране... Я чула недавно що ти знову пиячиш у гільдії! Та скільки раз я тобі казала, не пиячити, і не займатися дурними іграми в солдата! Я за твоє здоров'я, і життя переживаю! А ти неслухаєш надалі, і продовжуєш бути героєм нашого міста! О так синочку мій любий. Ти мій герой! Ти думаєш, це я маю тобі казати? Я говорила щоб ти став лицарем самого короля Аїдосталії! І тоді б ми вийшли з цієї пустелі, раз і назавжди! І що ти скажеж знову героє! що скажеж у своє оправдання?
— Ну мам... В свою чергу, я можу сказати що отримав багато грошей від захисту села! Ти знаєш що це дуже прибуткова робота. І я так розумію, що це небезпечно! Але я буду стояти на своєму, я обіцяю, ми заробимо достатньо грошей.
— Ти хоть знаєш що зараз робить твоя сестра в столиці Аїдосталії? (Це і є назва столиці). Вона зараз стає повноцінною лицаркою у маєтку короля! Вона нам близько не зможе допомогти! Бо вона не так просто там байдикує!
— Я не б'ю байдики!
— Краще помовч.
І злий, Ісран що злиться що у нього вийшла така жахлива доля, те як він раніше вчився магії в Істинному Академії Магії, викинули з академії, томущо він був слабким, і без грошей. І без совісті. Але це не є темою для обговорення.
і Ісран вийшов на вулицю. 

Я попрямую прямо в столицю! Я буду вимагати повернути мене в академію, обіцяю! Я повернуся, і зможу продовжити навчання в цій академії, і стану краще ніж моя сестра. - з злим та лютим болем, Ісран швидко почав думати, як потрапити у столицю. Йому потрібен перевізник.
***
На головній площі було спокійніше ніж учора, люди знову приходили, та йшли. Але на годиннику вже було 10:21. Марк спить.
Але не довго.
У кімнаті Марка з Архипом, Архип різко смикнувся та закричав
— Добрий ранок! Трохи голосно. і з охрипом.
Марк від цього різко підскочив, та злякався.
— Що сталось діду?! -підхопився Марк.
— Та що... особлива подія, ранок наступив.
— І через це я не маю спати? Хоча я не знаю яка година... тому дякую що розбудив діду.
— Мене звати Архип а не дід.. Гаразд, іди по своїм справам.
Але Архип повторив
— Куда ти прямуєш?
— Ти сказав щоб я пішов по своїм справам! Забув?
— Забудь про це.
— До 1 подруги, на завдання, я покидаю тимчасово це місто.
— Може ми не так давно знайомі але візьми це.
Архип протянув якись пакет, пакет був маленький завернутий, картонний пакет.
— Відкриєш,  коли приїдеш... Важай це подарунком, томущо ти теж герой що, захищав Вайрон-кел.
— Гаразд. Дякую.. мені потрібно поспішати!
Марк швидко почав робити зарядку, та зрозумів що йому необхіден новий одяг, його старий одяг, сіру сорочку, та джинси, вже... "ламаються".
— Треба поснідати...
Марк пішов сходами униз у гільдію, сьогодні досить зазвичай мало бути більше, але малолюдно.
Марк замовив поснідати. І сів за останній стіл. Але тишу перервав Ісран. Ісран швидко зайшов у середину гільдії.
Чого він такий дивний? каже сам собі Марк. Виглядає засмученим, і злим водночас. З ним точно щось трапилося.
Ісран підійшов до дошки завдань. Обглянув. І в той самий час у гільдію зайшла Ліанора.

— Привіт Ліаноро, як ти? Запитався Марк у Ліанори.

— Ніби непогано, але ти пам'ятаєш наш договір, що треба їхати у місто Дерибль...
Як різко Ісран ніби очухався як скажений.
— Куда їдете!? - голосно сказав Ісран.
— Місто Дерибль що тут такого? Сказав Марк
—  Чого ти йому це... 
— Можна з вами будьласка! - вмовляючим голосом каже Ісран.
— У нас з Марком договір, тому ми не можемо порушити його. - Каже дуже холодно Ліанора.
— Будьласка! 
Що це з ним? Перший раз бачу Ісрана таким... Боягузливим? Чи що у нього перемкнулося?
Потрібно спитати.
— Чого ти так підриваєшся? Це щось важливе для тебе?
— Мені теж потрібно туди, але точніше у столицю Аїдосталії. А Дерибль, дуже близько до нього, набіть пішком можна дійти.
Марк хотів щось сказати але Ліанора швидше.
— Гаразд, збирай речі, але даш нам частину грошей, бо це фактично порушує контракт.
— Ліаноро...
— Циц... Гроші не помішають, як тобі як і мені. - Єхидний хід у тебе Ліаноро знаєш? І хітрий водночас.
Після цього ми з Ліанорою почали говорити про майбутню подорож, Ісран у свою чергу пішов збирати речі.
— Навіть такий слабий... Вибач але я мушу це сказати, а так ти теж підійдеш для мене як провідник, хоча б, хтось зі мною буде подорожувати, мене Вельніко-Жен заставив знайти собі товариша, хоча я не заставляю, і не пропоную тобі. Хай йому грець.
— Що ти сказала? Ну то останні слова. - Марк чуть не випал з стільця.
— Хай йому грець, що тут та... А ти думаєш що це означає? Та мені 1 знайомий казав, розповідав, він говорив що з "іншого виміру" Нінеситниця якась.
— Ого... Марк точно переклинило, але йому було важко сприйняти, що він не єдиний хто потрапив у цей світ.

Різко вдарив дзвінок на площі, з'явилась важлива новина щодо невідомо чого... 
— Ідем, це важливо, може прийдеться трохи змістити час. Просто так не б'ють Дзвін.
Марк разом з Ліанорою попрямували до площі, зайняло це небагато часу, але коли вони вийшли на вулицю, їх охопив приємний спокійний вітерець у лице. Разом з піском що заставило блимати очима.
Коли Марк і Ліанора підходили до площі, звук був більший, люди ходили, та всім роздавали газету, було дуже багато людей, через це Марку і Ліанорі треба було довго чекати.
Коли Марк і Ліанора взяли газету.
---
Доброго дня пани, та пані. Сьогодні погода(...) 
Говорилось про погоду, новини щодо економіки, але зачепило Марка з Ліанорою інше.
У столиці Аїдосталії було побудований нова пам'ятка та новий вигляд купюри 1 європаса. Побудували пам'ятку самому Великому Прекрасному Вельніко-Жену. Що захистив село Вайрон-кел від ще одного нападу скорпіонів, та  "скотів" орлів-молюсків. Від 
 — Пам'ятка Вельніко-Жену? Я вражений... Продивившись у фото пам'ятки був велика статуя жаби, або точніше Вельніко-Жена. Він тримав у двох своїх "руках" або жаб'ячих лап. 2 великі катани. Та пафосний вигляд, що дивиться.
— Ходімо до Брами, думаю Ісран вже має бути на місті.

Марк і Ліанора підходять до брами. Бачать Ісрана що йде вздовж вулиці,  коли вони виходять за браму, їх зустрічає перевізник, вони говорять, та починають їхати, але на них попадаєть толпа Скорпіонів. І дещо іншого.

На вулиці ставало все тепліше, час минув до 11:43. Вітер з звуком пісок що ковзає по простору.  Люди досі були на площі. Було видно верблюдів що йшли по цеглах у центрі міста. Що робити дивні звуки, для наших вух.

Марк би і далі читав собі газету, вкрай йому сподобася, але чому був дзвін? Це ж не надто важливо, або просто кожен має знати що у столиці є пам'ятка-статуя Вельніко-Жену. Ліанора йшла з холодним обличчям, її гладке та дуже біла шкіра, та виглядували довгі вуха. Її сріблясте волосся, хаотично рухалось в напрямку повітря а саме на північ, іноді на схід, вітерець існує і не стоїть.

Коли Марк і Ліанора, приблизилися до брами, як завжди вони зупилися, але Ісрана не було
— Ну значить він ще не прийшов, я не говорила що він може не бути тут. - сказала холодним та спокійним тембром голосом, Ліанора.
— Ось, біжить твій Ісран.
— Він не мій, він твій
— Що?
— Нічого. - саркастично закінчила Ліанора.
— Нічого що? - додав Марк
— Та говорю ж. Нічого.
Коли вони побачили Ісрана, вони спокійно помахали 1 одному руки, крім Ліанори.
Ісран був непогано виглядав, він в звичайному ходив завжди в плащі, та з відкритим капішоном. А зараз одягнув?... Одяг, незвичайний... Звичайно томущо я з іншого виміру! І описати його не можу
— Ну що...  Коли їдемо? - Питає Ісран.
— Хвилину на хвилину прибуде перевізник.
Але як на щастя, прийшов провідати Карл. Разом з Вельніко-Женом.
— Добровітаю шановні, і нерозумник стає розумнішим з кожним днем. Вітаю. - сказав Вельніко-Жен.
— Ми прийшли вас провідати - додає Карл.
— Дякую, я не просила, але це не помішає нам. - холодно сказала Ліанора
— Чого так холодно? Гаразд, Марку я знаю ти слабший ніж я, але якщо ти збираєшся виживати у цьому світі, шукати своє призначення, на здоров'я.
— Дякую Карл, Вельніко-Жен ти бачив що тобі побудували пам'ятку? І Карле, що ти будеш збиратись робити коли мене не буде? Чи як завжди будеш сидіти у своїй поліцейському домі?
— Щодо мене, я знаю, ти думаєш я не взнаю коли ідуть речі про мене? Самого Вельніко-Жена?
Жартуєш. Звичайно знаю.
— А я... Я буду займатись звичайними справами що тут такого?
Незадовго перевізник прийшов.
— Ну що виїзжаємо пані та панове?
— Так.
Незадовго ми вийшли за браму, та потиснувши всім руки, а ось рука Жена... Дивна шкіра.
Ми побачили візок, були 2 коня спереді, дерев'яні колеса, завишок меньше метру.
— Ну що, зустрічай мене нова земля!