Розділ VII. Новий заклик.

“Тіло може вижити, але розум — не завжди.“

ТИША.


Після всього що сталось за пару днів... Як Марк потрапив у цей світ, що відправив "невідомі 2 голоси" що воюють 1 з одним, 1 за те щоб Марк потрапив у цей світ... А другий протилежний, те як Марк проснувся у в'язниці, це не були дурниці що якось він потрапив у сипучий пісок.

Це просто дурниці -  Як Марк міг потрапити у в'язниці через ті "тунелі. Те як пережив 1 ніч, другу, та відбувалась апріорі адаптація. Та недавнішня подія, на нього подіяла вкрай жахливо.

Марк дивився, та не міг відірвати під час того як Вельніко-Жен збільшувався у розмірах, та просто буквально давав по морді, хоча беручи увагу за набіги скорпіонів, вони ж відбуваються регулярно, тому це звичайне діло. А якщо їх буде забагато - логічно що село Вайрон-кел впаде.

***

Після того як самий великий скорпіон впав. Ми всі були дуже раді, а я... Я просто не можу це витримати... Я побіжу до кімнати і спокійно посплю!

Неочікувано, всі на нього дивились дуже дивно, логічно що всі мали б радіти, давати всім милі слова, нагороди, хоча деякі, та більшість просто спокійно почали рівно дихати. Ісран та Карл переглянулись

— Що з ним сталось? - сказав Карл
— Незнаю, але просто так він не побіг назад, завжди у нього дивний вигляд, одягнений в якісь теж дивній одяг, видно що не з наших країв. У  нього звичайна тканина, виглядає теж дивно, чому я раніше не звертав уваги?
—Хай там як, але треба повертатись у село, забирати весь мотлох з цього піска, тепер тут купа крові. Це найбільше що мене нервує.
— Ідем, нам потрібно сходити до старости.

Я біг якомога швидше у гільдію, моє серце швидко билось. Я сказав на ще 1 ніч, та відав кошти за кімнату. Піднявся по сходах, іду вперед, та ось тут 112 кімната.
— Як мене це все дістало. - сказав Марк. Мені потрібно відпочити... зараз мабуть  2 година ночі... ми відбивались, довго.

І таким чином. Марк заснув у себе в ліжку.

Наступив Ранок.
Свіжий. Не той що запах металу, а свіжості.
Марк проснувся, йому однозначно стало легче, емоційно також, на даний момент він починає ранок як завжди по звичці.
— Поїсти... - і більше нічого сказав. - він думає, але не говорить.
Після цих слів, марк прибрався в кімнаті. Застелив ліжко, зробив зарядку, планку. Та
сказав - відкрити статистику 
Рівень 4 > 7
Марк Андерсон. Статус :Норма
Гільдія : Помаранчева жаба.
Сила 8 > 10
Інтелект 9 > 9
Мана 0.
— За перші рівні давали більше... Гаразд потрібно ідти снідати.
Після цього Марк спустився до гільдії, на столі реєстрації не було Жена - він був зайнятим, або спав.
У гільдію, під час того як Марк снідав, зайшов Карл. Спочатку він поговорив з реєстратором, та побачив Марка та підійшов до нього на останній столик гільдії.

— Як ти? Марк, ти мав тоді піти у дім старости, та сказати що було, але вже не суть. 
— Все гаразд Карле, дякую що спитався, а ти як?
— У мене теж чудово, мені сказали тобі дати 80 європасів за захист села. Гроші не малі, тому скористай їх не впусту.
— Знаю... Томущо я вчитель математики.
— Ти ніколи не говорив свого минулого життя...Я вперше щось чую від тебе з твого минулого життя.
— Зараз це довга розмова, але мені потрібно заскочити до дфорфів. Я мушу відати йому свій борг, той меч що ти бачив під час бою, це я у нього купив.
— Що збираєшься робити далі? Крім цього? - настирливо сказав Карл.
Що йому треба? Він став якимось причіпливим? Чи він справді турбується про мене? Але я ще не придумав що робити далі.
— Я не знаю, але зараз я піду розплачуся з ним.
— Гаразд Марку, ще зустрінемся. - сказав Карл
Після цих слів Марк нічого не говорив, а лише міркував про власні ідеї що робити далі, і не тільки це
У мене безліч питань, і досі не зможе ніхто відповісти на них. Мені необхідно шукати відповіді.

1. Як я тут опинився? 
2. Що робити далі?
3. Чого я добиваюсь?
4. Яка моя мета у цьому світі?
5. Вижити.
6. Звідки вода у фонтані у центрі міста?

Спершу піду до того магазинчика... Може у нього спитаюсь звідки фонтан з водою у центрі, досі задаюсь цим питанням. 
Марк продовжив прогулянку.
Було чути різноманітні звуки, голоси як дітей бавилися на площі, аромат свіжого жареного м'яса, як продавці сварються між собою. І звук фонтана що випромінював загадковість, а з нею звук *Пшшш*

Підлога центру міста була вкритою цеглею, але не сірою, а жовтою. Підлога гладка, доглянута, видно матеріал спеціальний. Прогулявшись далі за північною стороною фонтана, Я не знайшов той магазин! Я забув! Лише цього не ставало!

Пішов у східну сторону від фонтану, тут була інша частина ринку, я взагалі побачив краєм оком зілля.Але захотів подивитись. Тут теж немає
Коли я йду у західну сторону з фонтану, та знаходжу цей прилавок. Придивившись до назви я зміг розібрати її. "Атомне оздоблення дфорва Мігеля"
— Ну і назва...
зайшовши у середину, я знову побачив його
— Радий вас бачити, я прийшов, вам повернути мій борг за меч, я трохи заробив грошей, тому дам більше за 10.
— Я теж вас вельможний Марку. Дякую.
Я віддав гроші. Після цього, Марк одразу хотів дещо спитатися у Мігеля.
— Я можу у вас дещо спитатися? 
— Питайся. - доброзичливо звернувся до мене Мігель.
— Звідки у цьому селі Вайрокелі, існує вода у фонтані?
— Ну ти і питання дав... В загалом, раніше там була рослинність на тому місті, і досі існує, у нас водяна річка під підлогою міста. Тобто ще нижче печера де є сама вода, її пити можна, вона не закінчиться, або невідомо, ніхто з громадян міста, досі не дослідив звідки іде ця вода, і на всякий випадок, цю воду не рекомендують пити.
— Дуже вам дякую... А у вас є візок, аби я міг подорожувати по країні?
— Звісно... щоб мати візник вас забрав звідси... я не пам'ятаю але приблизно від 60-70 європасів за дорогу, залежно від того куда прямуєте.
— Я хочу потрапити у академію магії, подорожувати по світу, взагалом я просто хочу потрапити у інше місце, але не в пустелю.
— Не дурне рішення, у місті тобі буде занадто дорого . *Замовк*
— Тоді куди коштує, та як знайти візника, візок?
— Вибач я зараз тобі нічого не можу сказати, сказав що міг, бо я мало чого пам'ятаю... 
— Все одно дуже вам дякую.
Марк вийшов на вулицю, та попрямував до гільдії, подивитись на поточні оголошення.
Як Марк зайшов у гільдію, не звернув уваги як прийшов вечір. А на реєстації, стояв Великий Вельніко-Жен.
— Хто ж це зайшов... О Марку... Радий тебе бачити! Нерозумник. - сказав Жен

Хтось з ближнього стола сказав,  — звертайся тепер до нього Великий Вельніко-Жен. Він нашу місцину  захистив! Хоть краплю зневаги побачу, одразу чекай ляпаса од мене, чи од мого друга.

— Не перебільшуй... Для мене це звична справа... А так Марку що ти хотів?
— Ну що ж... Великий Вельніко-Жен. Я йду зараз подивлюсь на оголошення, та може на завдання піду. Хочу подорожувати у інші місцині, а не постійно проживати у цій місцині. Але іноді буду заізжати. Але! Я зараз ще не їду.
— Жаль що не зможу тебе називати нерозумником, але завжди це буду робити... - з іронією сказав Високопоставлений Великий Вельніко-Жен.
Підійшовши до дошки об'явлень я побачив
1) Ніна Ліанорс - Шукаю вчителя що вміє рахувати, множити за зможе навчити мого сина математики, за урок відаватиму 3 європаси! Дім 11 на вулиці слави - громадянин села Вайрон-кел.

2) Ліанора Каосперина - Мені необхіден провідник у м. Дерабль. Мушу попередити, що потрібна людина що вміє битися. Про деталі звертайтеся до столу реєстрації плачу багато, договірно.  - громадянин м.Аїдосталії

На цьому мої очі зупинилися. Ніна досі шукає вчителя, хоча я зрозумів що, вчитель у цьому світі не має важливого статусу, існує торгівля, а значить є люди що вміють рахувати, це напевне найдурніше що я сказав у своєму житті. Ліанора... А я можу підійти?

— Великий Вельніко-Жен, чи можу я взяти завдання Ліанори?
— Ти тільки що сказав що не покинеш... Але ти в любому випадку мусиш повернутися після виконаного завдання.
— Гаразд, я передам Ліанорі що ти прийняв завдання, чекай завтра о 12:00 її біля брами. За вами прийде візник.
— А як мені визначити час?
—На площі є годинник.
— Гаразд - сказав я.
Марк заплатив ще за 1 ніч, він також заплатив за велику вечерю. Після всіх цих процедур. Марк зайшов у свою 112 кімнату на 2 поверсі. гільдії.

— Рідна кімната...

Однак.

В кімнаті він був не 1, мені було треба сказати що в кімнаті були не одне ліжко а два.
Коли Марк зайшов у кімнату, він побачив мешканця. Це був старий дідусь.
— Так я не один тут... Живу. Радий бачити тебе юнак. Мене звати Архип а тебе як?
— Марк Андерсон.. Можна просто Марк. А так я лягаю спати, надобраніч.
Марк ліг на ліжко, та відключився.
І я заснув.