Розділ VІ. Самозахист.

Гаразд, будемо готуватися — почувши ці слова, я був готовий до всього.  
   За відчуттям пройшло, мабуть, 5–6 годин, може більше; весь цей час ми постійно говорили про кращу стратегію.
Сказали, що зараз підійде генерал і скаже нову стратегію, яка, можливо, буде краща, хоча, напевне, найкраще — знайти магів, що зможуть зцілити.
Так і було: повсюди були маги, ельфійки, кожен мав свої здібності.     Наприклад, Рейкар — цілитель, що може за будь‑яку хвилину зцілити легкі рани; він високий та має великий гумор, хоча я завжди не вмів жартувати. Також мені здалося, що ельфійка сокирою сильна через здібність посилювати власні удари — її звали, з розмови, Удоя (не впевнений, чи правильно пам’ятаю).
   — Прошу всіх сісти, зараз нам прийшло рішення генерала щодо зміни стратегії.  Вийшов строгий, низького зросту чоловік.
 — Зверніть увагу! — голосно мовив він.
— Ми вирішили змінити стратегію: навколо села Вайронкела, як ми знаємо, навколо Вайронкела будуть скорпіони; однак, якщо подумати краще, ми дійшли висновку, що маємо зробити групи по четверо людей. Якщо групі не вистачає людини, то ви йдете в запас у середині села самого Вайронкела. Іншими словами. Є група, ви отримуєте своє місцеположення біля східної, південної чи, іншої стіни. А якщо нема, то ви будете захищати місто у середині. 
   Також у кожного буде рація — всі ставте однакову частоту 122. Кожному видано по рації. А зараз розділіться по чотири людини; хто цього не зробив і де хто буде стояти — теж скажемо. Тому шлапаки! Не здавайтеся!   
 — Хлопці, що ми робимо? І що він сказав шлапаки? що це означає — одразу зрозумів проблему.  — Якщо хочеш бути запасним
—  Шлапаки зневажливе ім'я. Тому просто проігноруй це висловлювання. — сказав твердо Ісран.  — Підніміть руку, хто буде за те, щоб ми були в запасі, — знову мовив Ісран.  В результаті роздумів ми вирішили не бути в запасі, тому пішли шукати 4 учасника для нашої компанії та вирішити, хто де стоятиме.  


  *** Вельніко — жен.***   

 Я сидів в іншій залі та розмовляв про нашу стратегію.
Нас поставили на основну браму. Але одночасно думки підхопили про Марка, Ісрана, Карла. Надіюся, той нерозумний у порядку... подумки я думав про Марка, Карла, Ісрана; цікаво, як вони там? Але на цей момент ми думали.
 — Вибачте, куди ви нас відправляєте? — вигукнув невідомий; голос був пісклявий.  Другий генерал сказав:  — У першій залі будуть говорити про менш пріоритетні справи; ті, що йдуть за мною, — групи, що будуть найсильнішою або найруйнівнішою силою, яка зможе захистити найвразливіші місця. — Генерал виглядав трохи нервовим.   
 — Прошу всіх сісти,
— мовив інший генерал.  Після того як ми сіли, пройшло близько 5–6 годин; весь цей час ми говорили, і зокрема я говорив про майбутні стратегії. Ми навіть пообідали — було смачно
    — Щодо нашого плану: перший генерал та інші воїни вирішили змінити план.  — Один із найвищих у кімнаті вигукнув: — І що ж за план такий!? Знову зміни?
— трохи злим голосом мовив він до капітана; як йому не вистачило сміливості кричати на другого генерала?  — Спочатку дослухай, а потім вже перебивай. Я вирішую вашу долю! — голосно відповів генерал. Раптово генерал взяв в руки з пояса рацію.
— Лишаємо як є? Тоді нащо я кричав?
— Стривайте ще поговоримо.
— Нічого не міняємо, забудьте про все. Було чути бурчання з іншого стола у нашій залі.


***Марк Андерсон***

Після того як ми встали, ми одразу почали шукати 4 учасника для того щоб не бути у запасі.

Хоча більшість теж почала шукати інших учасників. Рейкар, Удоя були в різних командах, але вони були вже повною групою Наш зал напевне, на вигляд сто на сто метрів, підлога вкрита біло чорною пліткою, але міцною. Повсюди були багато столів, де був генерал, він говорив в найдальшому на виступі столі. Марк одразу побіг до іншого стола, набіть зачепивши стіл, сам ледве не впав.

— У вас є хтось вільний? - питає Марк у невідомим їм людей. — Нема, шлапаку, йди звідси. - тут був 1 з друзів генерала, я подумав, томущо лише він може говорити "шлапак" Ісран, Карлсон, також не сиділи  на місці. Минуло рівно 5 хвилин, як ми з Карлсном сидимо на своїх кріслах та столі. — Ісран знайшов 4 учасника, лише кудась відійшов з ним чи нею? Лише чекати треба.

— Я був би радий якщо цей невідомий, буде сильнішим за мене, бо я зовсім початківець

 — Тебе Ісран швидко зможе привести до хорошої форми.

— Точно? - саркастично сказав Марк 

— Ні.

 І ми обоє засміялися. Дружньо. Але вся атмосфрера повернулась у норму, Ісран йшов з якоюсь дівчиною, на вигляд молода. Коли вона підійшла ближче то, Марк зміг роздивитись на неї покраще. Біле волосся, мов той туман, ніс гострий, але не настільки гострий. Трохи нижча за Ісрана,  блідого коліру, має довгі вуха. Однозначно за інстинктами що підказують Марку - це є ельф.
— Я привів 4 учасника, ти можеж представитись. 

— Мене звати Ліанора. - голос був милозвучним. Різко встав генерал. Вони... Вони підходять! Всім ідти на свої місця! Група Рейна, Антона, Давида, Діани, ідіть до західної брами... Марк... так... Ісран, Марк, Ліанора, Карл ви ідете на північно східну стіну! .......

І довго промовляючи де хто стоїть. Ми побігли.

Ми вийшли з великого будинку, вийшли на вулицю. Я ніколи не чув звук дзвіну, повсюду була какофонія. Але за пару мить ми опинилися біля нашого місця. Було дуже багато войнів, магів. Перечислити було важко. Подивившись на Ісрана він був... В захваті, і в страху, одночасно, що я замітив біля його обличчя - шрам.
— Ну що... Дама і хлопці, тримаємось! Ти марку сиди позаду нас. - звів 1 брову Ісран.
Ти у нас не такий сильний.  - проголошує Карл
— Давай обміняємся інформацією про наші здібності... Я Ліанора, володію магією вітру, можу створювати стіни з вітру, стріли з вітру, багато прийомів.

— Я не проти. - сказав Карл — Я звичайний воїн, щит, меч одноручний, не володію чимось особливим, але можу закрити власним щитом.