Розділ V. Скоро?

 Я проснувся, однак очі ще не відкрив та продовжив собі лежати на моєму ліжку.
Я спокійно лежав, та думав про своє як завжди, майбутнє. ну і ще про минуле.

Я відчував тихий звук вітру що проносився у моїй кімнаті, чув як діти бавляться на вулиці. Однак спокій зупинили різким голосом перед дверима.

— Марку ти дома? Вставай вже, у нас є справи. - голос був грубим, але це був не Карл, скоріше Ісран.
— Зачекайно.. Мені ще одягнутись потрібно і зробити всі ранкові ритуали. Після того як я це сказав він сказав що почікає унизу. Я взявся за ритуали, та вже в голові прокручувались думкі про те що нас чекає.

Вийшовши з кімнати та йшовши по коридору, спустившись по сходам, все скріпіло як то дерево, але звідки у пустелі дерево?.. але у мене справді є зараз важливіші справи.

Сьогодні буде атака - перша думка що прийшло у мій ясний розум, я був готовий обороняти село до кінця, і саме цікаве було, як багато авантюристів вийде до оборони села? І напевне сьогодні не буду йти до Ніни, у них я думаю теж є власні справи.

Вийшовши до гільдії, я відчув багато шуму, той що мене покликав був Ісраном. Підійшовши я привітався, з добрим ранком сказати чи що?

— Добрий ранок Ісран. - тепло сказав я щоби відчути хоть щось приємне з мого рта, бо практика за брамою, додала стресу у моє життя.

— Добрий Марку, як ти знаєш атака буде у 22:00 ну, це нам сказали Розвідчики з міста. - нагадуючи мені про подію. - І сьогодні буде багато авантюристів на обороні тому за майбутнє не переживай.

— Так пам'ятаю... І дякую - Сумно зітхнув я але нічого не поробиш, як я зрозумів скорпіони це є саме зле що може бути у цьому світі чи я помиляюсь?

Не сильно важливо але я маю знищити стільки скільки я зможу аби захистити, як там? Село Вайронкел.
— Марку чи ти підеш зі мною до спорт майданчика? - звернувся акуратно до мене
Ісран.

— Я йду, не томущо я хочу бути героєм, а хочу бути корисним - серйозно сказав я. Томущо у моїх відчуттях я відчуваю злість на скорпіонів, мені важко уявити скільки вони створили зла у цьому світі.
— Тоді пішли? З злим емоційним забарвленням сказав я.
— Звісно. - після того як я це сказав ми швидко вийшли з гільдії. Та ми вийшли на вулиці села Вайронкел під час того як ми йшли до спорт майданчика.

Я побачив Ніну що кудась прямує, я просто привітався жестом махом руки. Сьогодні я не планував ідти до Ігоря, думаю і у них є важливіші справи. Але раптово не очікуючи я побачив величезний маєток з якого можна побачити майже з будь якого куточка села, я раніше не помічав, але наше село розташоване у пустелі.
Та деяка кількість будинків було побудовано угору через дюни. І на горі був маєток. Але не дуже скажем красивий, бо в пустелі ніяк красивого-прикрасивого не може бути.
У центрі міста чувся галас, і всі по вулиці кричали:

— Всі ідіть на площу! Староста села буде говорити на рахунок нападу на село! Швидко всі на площу села!

— Думаю ми ідемо туда та послухаємо старосту, я вважаю це цінною інформацією - сказав Ісран якось так сказав так як якісь учень з 3-А. Лише по доросліше.
— Звісно. - коротко сказав я та знову бачу як Ісран підняв брову.

Побігши до ринку з Ісраном ми побачили багато багато натовпу що створилися навколо піднятої території де сам був Староста, на вигляд 40-50 років, волосся було білим, шрам на його грубій руці тримає якісь листок, за ростом високий, очі не видно через мішки перед очами.
Через пару хвилин староста почав промову:

— Доброго дня селяни країни Аїдосталії, та села Вайронкела, у нас були жахливі новини, але вам не новинку що нас нас регулярно нападають Скорпіони, і сьогодні увечері буде напад  прошу пройти до загального бункера для всіх громадян, на випадок якщо наше село не витримає. — Так але ми маємо стояти до кінця! Твердо сказав староста.

За даними що донесли розвідчики іншої країни монстри ідуть на нашу країну, і нам повезло з тим що наше село скоро може пропасти, однак за інформацією, багато авантюристів прийде нам на поміч у захисті села. Тому не панікуйте! І я хотів сказати що будуть створюватися пільги щодо авантюристів для нашого села, детальна інформації буде після нападу. Будьласка бережіть себе!

Після такого монологу старости, у мене з'явилось ще більше бажання знищити жалюгідних тварюк - скорпіонів що знищують народи. А щодо пільг я дуже набіть радий мені на руку.

— Марк, не переживай, я захищу тебе, а ти мене. - сказав Ісран.

Після цього ми з Ісраном продовжили йти до спорт майданчика. Після того як ми прибули ми робили звичні нам справи, підтягування, пресс однак покращення рівня однозначно покращило мій рівень.
— Покажи як там підтягування у тебе, як бачу ти розігрівся - сказав Ісран що задоволений що я стаю сильнішим.

Після цих слів ми продовжили тренування, ми прибули там десь годину та ми попрощалися. Ісран приємна людина однак часто про справи говорить а не про особисті справи, хоча може це і хороша риса характеру.
— Удачі Марку у мене є справи а ти можеж зайнятись чім душа забажає. - махаючи рукою щиро усміхаюся та дивлюся на останок.
Вітер віяв мов туман, діти грали, всі звуку заспокоїли мене, та я подумав чім зайнятись

Після тренування саме логічно зайнятись іншою сферою, як я чув розслабитись це коли ти напрягав м'язи в потім відпочиваєш.
Коли пороздумавши над дим куда піти я захотів прогулятись по місту.

Йшовши по вулиці, я побачив вивіску "Бібліотека бібліотекаря* Там мало би було багато цінної для мене інформації, наприклад які є ще монстри крім скорпіонів? Яка політика у світі? Думаю це все я зможу знайти.

Зайшов у бібліотеку, бібліотека досить широка та багато полиць з книгами з вивісками з різними жанрами. Сама бібліотека була вкрита дерев'яними стінами, та підлога дерев'яна вкрита червоним килимом.
Зацікавила книга " Сучасна історія Аїдосталя". Я би почитав але мене цікавить скорпіони, тут був довідка існуючих монстрів, пролиставши до 164 сторінки я побачив скорпіонів, де велися у землях Аїда.