Меч І Артефакт. Розділ І Реінкарнація

Я відчув себе у космосі хоча ні! У повітрі? Я не міг зрозуміти відчуття. Я що помер!? Я не хочу помирати, ще рано! Чи... Я нічого не знаю, ні чого не розумію.
Я пам'ятаю кожен момент життя... Сміялись з Антуаном, як ми йшли разом додому та святкували Новий рік, так хочу щоб це повторити, а тепер? Тепер я нікого не побачу? Де я знаходжусь? Хто я?
Заснувши у "Повітрі" я відчув тепло у тілі... Тепло було неприємне... Мені доносило дискомфорт у тілі... Я відчув себе хмарою і я з'явився у невідомому місці, навколо було темно. Хмари, ліхтарі з випромінюванням фіолотевого коліру... Пройшовши далі я бачу темну істоту, і я подумав... Я в пеклі?
Чи що це за місце?.
— Бідна душа... ти не мав тут знаходитись.
 - Хто ти!?
— Я той хто відправляє бідні душі у призначенні... Я тебе відправлю туда, куда ти, мав попасти, твоя ціль заключається у...

Різко голос перестав говорити тому що я знову по відчуттям провалився я падаю-падаю... Пройшли по відчуттям роки... Але я з'явився,вже зі своїм звичайним глуздом...
Я з'явився у пустелі... Це єдине, що прийшло у голову. Як я проснувся, вітер був слабким, але я відчував якусь нову силу всередині себе, але ще не розібрав.
Струсивши зі себе *пісок* , він приклеївся до мене. І я злякався, і старався вибратись зі сипучих пісків. Це були... Сипучі піски, і я думав я вже знову помру, невже це справді пекло!?
Потім я загубив свідомість. Лише чув голос що говорив мені.
- Ти зайвий, нащо ти сюди прийшов?! -
І ця фраза повторилась, і я вже проснувся у в'язниці. Та побачивши грубого чоловіка на вигляд, з контрасним оздобленням.
 - Проснувся накінець... Нащо, ти, вступив на наші землі?
Мене перехопило дихання, і я злякався, але взявши в себе у руки, і я почав думати над відповіддю.
— Чого ти мовчиш!?
- Я Марк Андерсон... Я попав у цей світ магією...
 - Так я тобі повірив... Звичайна людина володіє магією? Не сміши мене, якщо ти, і говорив про магію то, це зробив хтось інший... Можеж називати мене Карлсон.
- Приємно познайомитись? - незнавши, що сказавти ще.
 - Я тебе відпущу, але не зараз... На наших землях біда, пісучі землі у нас збільшується, і через це, багато попадає сюда у в'язницю. Тому мені сказали слідкувати за цим... *замовк*,  - Тунелем. І тебе, як я зрозумів занесло сюда.
 - От як я сюди потрапив... Чому ти вирішив мені довіритись?
- Я маю мовчати зараз. Вибач, і він замовчав.
подивившись у всі бокі, мій погляд зупинився на Карлсоні. Він виглядав, високим, з чорним коротко-стриженим волоссям, він тримав у собі одноручний меч, разом з щітом. Він був без шолома ( лежав на підлозі) , та в металевій броні.
 В'язниця тут непогана, є ліжка, це вже можна назвати чудом... Хоча вважатись себе грабіжником я не хочу. Поринувшись у власні думки, у мене з'явилось не мало запитань.
1. Чому я тут?
2.Хто цей голос?
3. Що мені робити далі?
У мене в голові лишилась лиш одна порожнеча. Я спустошений.

Пізніше я захотів краще обглянути, у місце в якому я розташований.Підлога була з кам'яних цегел, моє ліжко було зліва у кутку кімнати.