Розділ 64

Стояла середина літа. Духота дня змінилася на вечір, майже не приносячи полегшення.

Ігред лежала на ліжку бліда та втомлена, на чолі блищав піт. Біля неї метушилася повитуха, поки Мерлін сидів в кутку кімнати навідріз відмовившись залишати їх. Пологи були важкими та розпочалися передчасно. Мерлін намагався тримати кам’яну маску спокою, але раз у раз серце зривалося коли мати кричала від болю. 

Минуло ще кілька хвилин і тишу прорізав гучний крик новонародженого. Мерлін схопився на ноги, але не зрушив з місця. 

Повитуха широко усміхаючись, подала немовля Ігред.

— Вітаю, у вас хлопчик. 

Ігред подарувавши втомлену усмішку, пригорнула дитину до грудей.

— Альбрехт. — ніжно прошепотіла вона до нього.

Мерлін здивовано підняв брови — вона до останнього не казала як хоче назвати його брата.

— Альбрехт? — перепитав. Жінка кивнула не відводячи очей від сина. — У нашому роду такого імені не було ще.

— Буде. — посміхнувшись кутиками губ, Ігред торкнулася подушечкою пальця до рожевої щічки немовляти. Піднявши очі, вона тихо цокнула язиком. — Чого ти там стоїш? Подивись на братика. — і знов її увага перемкнулася на дитину. — Він так схожий на Альб… Ала. Такий самий носик і губи.

«У нього навіть характерні для твого роду брови. — одна брова мала ледь помітний трикутничок зверху. — Ех, милий мій Альберте, якби ж ти тільки бачив, який гарний у тебе принц»

Ще трошки помилувавшись немовлям жінка віддала його повитусі, а сама відкинулася на подушку. Мерлін залишився сидіти на краю ліжка, стиснувши її долоню. Ігред усміхнулася кутиками губ, прикривши очі. 

Відчувши погляд, чоловік повернув голову й встигнув побачити, що на нього дивилася повитуха. Від того, що промайнуло на її обличчі злетіла уся радість.

Піднявшись він підійшов до жінки. Та відразу відвела погляд, продовживши пеленати дитину. 

—  Що таке?.. Доррі?

Повитуха кинула погляд на Ігред, а потім на Мерліна й важко зітхнула.

— Буде добре, якщо вона переживе цю ніч.

Мерлін охнув, у нього ніби землю вибили з під ніг.

— Що? Але чому? Вона наче нормально виглядає. — кинув схвильований погляд на мати, що лежала із заплющеними очима.

— Це тільки здається. Може розпочатися кровотеча. Я залишуся з вами до ранку. — тихо сказала вона й завершивши пеленати дитину, простягнула Мерліну. — Тримайте.

Мерлін розгублено глипнув на дитину. Він того, який той був крихітний у нього почали тремтіти руки. Йому не вірилося у те, що сказала повитуха. 

 * * *

Усе сталося так, як вона казала. Пізно вночі в Ігред відкрилася кровотеча. Зілля мало чим допомогло. Повитуха зробила все що змогла.

Немовля спало у колисці, а він сидів на табуреті, впершись долонями в його краї та трохи погойдувався. У дитинстві він так само робив, коли мати його вичитувала за чергову бійку чи порвані речі. Тіло наче знаходилося тут, а розумом можна було полетіти куди завгодно.

«Наприклад на Землю. Якщо знов спробувати скористатися порталом та повернутися у часі? Чи вийде взагалі? Тоді його дивом вдалося налаштувати. — чоловік перевів погляд на дитину, стиснувши губи. — Не можна його лишати. Мати йому б руки відірвала за це. І з собою не візьмеш» 

Ще кілька годин тому вона про все здогадалася. Кепський би вийшов з нього шпигун. Мерлін боявся, що мати злякається, дізнавшись, яка небезпека нависла над нею, але вона лиш важко зітхнула, погладивши його долоню. 

— Значить така вже моя доля. — сказала вона, а Мерлін шоковано глипнув. Це було занадто, навіть для неї. Побачивши його нерозуміння, вона пояснила. — Я знайшла врешті згадку про себе в одній з твоїх біографій, та розумію чому ти змовчав. Мене вбив розбійник у лісі? — Мерлін кивнув, стиснувши зуби. — І десь у цей самий вік? — і знов йому довелося кивнути.

Переміщаючись тоді у часі він добре вирахував, щоб не змінити своє минуле. Воно не мало переписатися через зникнення Ігред, створивши лиш альтернативну гілку. Звичайно простіше було забрати її у день смерті, але він промазав на кілька років у часі.

Це було важко усвідомити й пояснити.

— Я хотів, щоб ти прожила те життя, якого заслуговуєш. — не втримавшись, схлипнув він. — Не ховай себе завчасно, тут магія краще розвинута.

— І я тобі дякую. — м’яко усміхнулась вона, пригортаючи його до свого плеча. Немовля спало на ліжку поруч. — Це були чудові роки. Я була щаслива, я була заміжня за найкращим у світі чоловіком та народила дитину. Я безмежно вдячна тобі, Мерліне.

Вже не втримавшись, чоловік заплакав. Вона обійняла його однією рукою та гладила по спині, шепочучи, що все для нього буде добре.

Виринувши зі спогадів, Мерлін підняв долоню та змахнув сльози, що виступили на очах. На табуретці ніби знов сидів той юнак, що в одну мить втратив усе.

Похитуючись, чоловік піднявся на ноги та пішов на двір. Холодне повітря вдарило в обличчя. Піднявши голову до неба, маг закричав наче його нутро розривало на частини.