Розділ 62

Пожовкле листя вже облітало з дерев, нагадуючи, що осінь скоро змінить зима. Прохолодний вітерець тріпотів гірлянди з квітів та стрічок, що прикрашали таверну.

Ігред та Альберт сиділи, прихилившись до плеча один одного, сплівши під столом пальці. Весілля видалося веселим з танцями, музикою та навіть невеличкою бійкою. Багато людей з села де працював Мерлін, прийшли привітати молодих. Саме через це, майже в останню мить було вирішено перенести святкування у таверну. 

Альберт гладив великим пальцем долоню дружини, шепочучи щось на вухо. Ігред червоніла від випитого за вечір вина та близькості вже законного чоловіка.

Через півгодини вони тихо вислизнули з таверни, перед цим впевнившись, що Мерлін сьогодні не збирається додому.

Повернувшись у будиночок у лісі вони продовжили поцілунки, які розпочали ще у селі. 

Знявши з коня, Альберт підхопив жінку на руки, та розсміявшись, закрутив її немов у танці. Ігред зойкнувши, міцніше притиснулася до нього. З грудей рвався сміх. 

Обвивши шию руками, жінка палко припала до губ. Вона вже знала кожен міліметр. Її руки блукали по тілу, змушуючи його тремтіти від ледь стримуваного бажання. 

Пізно вночі здійнявся холодний вітер та розпочалася злива. Поглинуті один одним вони не чули, як дощ стукає у віконні шибки. Ця ніч не була схожа на жодні інші. Вже не юне тіло розквітало від сміливих дотиків та поцілунків, та виявляло, що й саме здатне на багато більше. 

Перші тижні після весілля злилися в один довгий день. Зима настала раптово, вкривши пожовклу траву тонким шаром снігу.

Вони прокидалися у теплі одне одного, цілувалися поки не чули наполегливий стукіт у двері. Альберта дратувало, хоча він сам просив Мерліна будити їх зранку, якщо він просипав на роботу. Той на диво сприйняв це з розумінням.

Життя нарешті потекло у нормальному руслі. Вона готувала йому смачні обіди, він привозив майже щотижня нову книжку. Іноді увечері вони читали разом, загорнувшись у хутряну ковдру. 

Коли почали закінчуватися дрова, вона бігла за ним у ліс, допомагаючи збирати поліна в оберемки. Час від часу знаходячи спосіб, щоб вкрасти його поцілунок. Іноді він жартома сердився, що вони так до вечора нічого не дороблять, а потім притискав її спиною до дерева та палко цілував, поки мороз не нагадував про себе.

Під кінець січня випало ще більше снігу, через що прогулянки довелося значно обмежити. Альберт тоді взявся оновлювати магію у захисних амулетах, що були закопані біля паркану. Завдяки цьому хоча б двір не заносило постійно снігом.

Коли почуття трохи вляглися, вони почали сваритися. У більшості це було через суперечки, коли Альберт намагався довести, що його думка вірна. Запальний характер час від часу нагадував про себе, і тоді він скрегочучи зубами відвертався до стіни. Визнавати, що дружина розумніша за нього не завжди хотілося. Але сварки ніколи не тривали довго і закінчувалися частіше у ліжку.

Після свят він став помічати, що вона почала швидше втомлюватися, потім з'явилася ранкова нудота. І вже за тиждень вони отримали підтвердження, що чекають на дитину.

Весна принесла ще більше ніжних та палких поцілунків.

Через прочинене вікно спальні проникало тепле просякнуте квітами повітря. Альберт лежав у ліжку обіймаючи Ігред однією рукою. Жінка тихо сопіла, а її темне волосся розсипалося по подушці.

Долоня чоловіка ковзнула по животу й на якусь мить застигла, відчувши під нею легкий рух. Від цього тілом заволоділа хвиля ніжності. 

— Мій маленький принц. — ледь чутно прошепотів. 

Це були просто слова, після весілля Рубін Володаря згаснув. Альберт сховав його напередодні у скриньку під дошкою у спальні. За ці місяці він жодного разу не перевіряв його. Навряд Рубін прийняв союз з Ігред, тому про титул спадкоємця навіть мови не йшлося. Та й це не мало значення, бо в імперії зараз править Гордій.

* * *

Літо принесло спеку. Дерева біля будинку вже ломилися від яблук. Ліс гудів від звуків птахів та дрібних тварин. 

Ігред тепер прокидалася ще в досвіта, щоб відкрити всі вікна та впустити у дім свіже ранкове повітря. 

Виконувати роботу по дому було важче через великий живіт. Маля перед тим, як Альберт приходив додому починало крутитись та боляче штовхатися пятками. Жінці не залишалося нічого іншого, як кидати все. 

— Залишилося ще трошки. — шепотів він, невагомо торкаючись губами до округлого живота.

Після того, як батько приходив та цілував їх, воно затихало, і вона нарешті могла розслабитися. 

Частіше жінка прокидалася від його поцілунку, коли Альберт йшов на роботу, але цього разу вийшло інакше.

Розплющивши очі, Ігред побачила, як він одягається на краю ліжка. У грудях оселилася дивна важкість.

— Ал. — покликала тихо. Він повернувся, подарувавши їй усмішку.

Ігред також спробувала усміхнутися, але важкість у грудях не дала цього зробити. Вона не розуміла чого боялася. Дитина під серцем також це відчувала.

Помітивши зморшку між брів та блиск в очах, чоловік спитав схвильовано:

— Що таке, кохана? Щось болить?

Вона похитала головою, намагаючись прислухатися до своїх відчуттів. Тривога не зникала, затягуючись у тугий вузол.

— Не йди сьогодні на роботу. Я не знаю чому, але… мені страшно.

Альберт полегшено зітхнув, нахилившись, щоб поцілувати її в чоло.

— Усе буде добре. — його губи торкнулися скроні, ковзнувши нижче, знайшли вуста. — Я кохаю тебе. 

Облизавши вологі губи, жінка відсунулася, щоб подивитися йому в очі. 

— Лишись зі мною. — прошепотіла майже благально. 

Він деякий час мовчав, а потім похитав головою. 

— Я спробую звільнитися раніше. — руки знов обійняли її, притягуючи до себе.  

Ігред тихо схлипнула, пригорнувшись щокою до грудей та чуючи, як гучно б'ється його серце. Чомусь здавалося, що вони більше ніколи не побачаться.

— Скоро народиться маля, я хочу до цього часу заробити більше грошей. — вона ніколи так його не просила, і від цього відмова давалася йому особливо важко. — Ще кілька тижнів, мені треба закінчити роботу, а потім візьму невелику відпустку.