Розділ 61

Альберт повільно повернувся. Жінка стояла у якомусь метрі від нього нервово перебираючи пальцями косу.

Чоловік прихилився спиною до дверей, опустивши голову. З губ вирвалося важке зітхання. Ось напевно й все…

— Давно ти знаєш? — не дивлячись на неї, спитав він.

— З першого дня.

Чоловік охнув, а тоді тихо розсміявся.

— Я тобі не брехав. — тихо промовив він, подивившись їй в очі. Альберт коротко переказав, як молодший брат захопив трон, як посіпаки Гордія ганяли його по всьому материку поки він не прийшов сюди. Закінчив сном де сова сиділа на її колінах. — Знаю, що не гідний тебе… Зрозумію, якщо ти скажеш, щоб я забиратися звідси.

Ігред стояла обійнявши себе за плечі.

— Ти мене зовсім не пам'ятаєш? — спитала вона. Альберт здивовано кліпнув. — П'ять років тому у…

— Театрі. — чоловік шоковано глипнув на неї, несподівано згадавши жінку, яку зустрів у коридорі під час вистави. Цей спогад спалахнув так яскраво, що у нього перехопило подих. 

Її обличчя осяяла усмішка. Взявши його за руку, вона відвела до довгої лави під стіною. Альберт майже не дихав, сідаючи поряд. Він чекав поки вона його прожене, але Ігред не поспішала з цим.

— Ти маєш мене зневажати. Я не зробив нічого гідного. Через мене страждають люди.

Ігред тримаючи його за руку, іншою гладили тильну сторону долоні. Від її ніжного доторку шкіра вкривалася сиротами.

— Мені шкода. Але ти не погана людина. Зламана, змучена, але не погана.

— Ти звикла бачити у людях тільки добро.

Жінка зітхнула, опустивши погляд.

— Я народила Мерліна дуже юною. Його батько скористався мною, а коли завагітніла навіть слухати нічого не захотів, викинув із свого замку. Мені довелося навчитися виживати самій. Спочатку злилася на весь світ, а потім знайшла сенс життя у сині. Він навчив мене знову усміхатися та радіти найменшому промінчику у хмарну погоду. Я навчилася бачити світло і в людях.

Чоловік зітхнув, накривши її долоню своєю.

— Ти перша за два роки хто так відреагував. Дякую.  

Якийсь час вони сиділи мовчки. Ігред задумливо дивилася на їхні руки, відчуваючи приємне тепло на шкірі.

— Альберте, — жінка важко зітхнула, а його ніби струмом вдарило при згадці імені, — ти мені подобаєшся, але я не хочу бути черговою твоєю коханкою. 

Чоловік розгублено кліпнув, відкривши рот, щоб щось сказати, але відразу закрив. На щоках спалахнув рум'янець.

— Тому, якщо тобі потрібна просто жінка, пошукай когось у селі. Я нікому не скажу хто ти, якщо хочеш.

Альберт стрепенувся, шоковано подивившись на неї. З голови вивітрились залишки алкоголю.

«Так ось якої вона про нього думки»

Хоча чому дивуватися: навколо нього завжди було багато жінок і він користувався цим. 

Навряд вона повірить, якщо він заведе розмову про кохання. Але залишати як є не хотілося б.

— Я не посмів би запропонувати тобі подібне. Тим паче після того, що ти розказала. 

— Тоді на що ти розраховуєш? — її голос трохи похолоднішав.

Альберт замислився. Він не сподівався, що вона почне питати про це прямо.

— На можливість довести, що мої почуття справжні.

— Одружитися готовий?

— Так. — чоловік випалив перш ніж подумав. — Що?! — струснув головою, злякавшись, що алкоголь затьмарив йому слух. І що ця відповідь так легко йому далася. — Ти жартуєш?

Жінка вибухнула сміхом, вивільнивши свої долоні. Альберт шоковано дивився на неї, здається забувши, що треба дихати.

Хилитнувши головою, Ігред встала.

Зробивши кілька кроків, повернулася, м'яко подивившись на нього. 

— Тобі завтра на роботу. Постарайся поспати.

Склавши руки на грудях, Ігред пішла геть. Вона відчувала, якщо затримається ще на мить, не зможе залишити його ніколи. 

Піднявшись на другий поверх у свою невеличку кімнатку, жінка шумно випустила з легень повітря, прихилившись спиною до холодної стіни.

Метелики у животі здається перетворилися на справжніх драконів, й тепер збиралися спалити її зсередини. 

Привідкривши двері, вона визирнула у щілину. Звідси було видно лаву на якій вони до цього сиділи. Альберт тепер стояв, відвернувшись до стіни. 

Обвівши важким поглядом широкі плечі, міцну спину обтягнуту сорочкою, жінка ковтнула слину. Тепер буде набагато важче удавати, що їй не хочеться опинитися у його обіймах. Вона до цього неодноразово підлаштовувала ситуації так, щоб знаходитися до нього ближче.

Погляд наче налився свинцем, не в змозі відірватися від постаті чоловіка. Доклавши зусиль, жінка змусила себе закрити двері. Дракон всередині неї заревів від несправедливості.

«Спокійно, Ігред. Тобі вже не двадцять. Ти ж не хочеш, щоб усе повторилося»

Спогад про минуле трохи охолодив її бажання. Після випадку сімнадцять років тому, вона не відчувала потягу до жодного з чоловіків. І це її ніколи не хвилювало. Але Альберт якось зумів пробити багаторічну броню одним лише поглядом теплих медових очей.

Ковтнувши слину, жінка тихо застогнала, зповзши на підлогу, та обійнявши руками коліна.

«Ти найдурніша жінка, що колись жила на цьому світі. Він імператор, хоч у вигнанні. Для чого спитала про одруження? Такий, як він ніколи не зв'яже себе путами шлюбу»

* * *

На ранок все знов стало так, ніби й не було тієї розмови. Альберт поринув у роботу, приходячи часто настільки втомлений, що відразу падав на ліжко, провалюючись у сон. 

Прокинувшись однієї ночі, чоловік відчув важкість зверху, зрозумівши що Ігред його накрила ковдрою. Ніхто інший не міг цього зробити. У грудях оселилося приємне тепло. 

Вона також дотримала своє слово — Мерлін досі не знав хто він насправді. Для всіх його звали просто Алом.

* * *

Пройшло ще трохи часу, йому запропонували роботу в невеликому містечку на іншому боці лісу. Щоб туди добиратися довелося купити коня. Тепер у нього були свої гроші.