Розділ 60

Мерлін

Мерлін із цікавістю спостерігав за гостем, який на прохання матері складав поліна в сараї. Перед тим він наповнив бочку водою та нарубав дров.

Попри магію, чоловік більшість справ робив власноруч. Хоча міг би впоратися й швидко, він ніби свідомо уникав чарів.

Тиждень тому Мерлін відвів його в село, і там Ал одразу знайшов роботу. Саме тоді він показав, що його сила напрочуд велика. Це дивувало Мерліна. Як такий обдарований маг опинився у такому стані? Запитати прямо не виходило — Ал щоразу переводив розмову на інше.

Закінчивши з дровами на зиму, чоловік витер рукавом чоло. З будинку вийшла мати з кухлем молока.

Мерлін здивовано підняв брову, проте пальці й далі сплітали шкіряні шнурки для амулета. Мати щось запитала, і Ал тихо усміхнувся, похитавши головою. Ця сцена розпалила цікавість мага. Відклавши основу на лаву, він устав, розминаючи ноги.

* * *

Альберт

Чоловік тихо розсміявся, віддаючи їй кухоль.

— Ви забруднилися. — жінка ступила ближче, підняла руку й майже торкнулася його губ. Альберт завмер, розриваючись між бажанням відсахнутися і тим дивним потягом, що тягнув уперед. Вона зрозуміла, що робить, і різко відступила, почервонівши.

— Пробачте.

Він відчув, як і його щоки спалахнули.

— Будь ласка, на «ти». — слова злетіли, немов благання. Хотілося додати, що йому зовсім не було неприємно, що він не проти цього дотику.

Увесь тиждень він шукав нагоди бути поруч із нею. Спершу його зачепив дивний сон. Потім він згадав, чому ім’я Мерліна звучало знайомо. У книжках з історії той мав подвійне ім’я — Мерлін Емріс. І вже тоді Альберта охопив жах. Вони ніколи не зустрічалися особисто, але Емріс п’ять років тому бував у палаці Каталінгу й цілком міг побачити його портрет.

Це не могло бути випадковістю. Та дуже швидко йому стало байдуже. Кожен раз, коли він ловив на собі погляд зелених очей, щось усередині ставало на місце. Він давно втратив довіру до людей, та поруч із нею йому було спокійно. Дивно — не чекати удару в спину.

І цього разу він ледве стримався, щоб не пригорнути її.

— Якщо матимеш час, допоможи мені в хаті. — сказала вона, відступивши на крок.

Альберт кивнув, усміхнувшись. Кілька днів тому Ігред попросила його допомогти розібрати абзац у книжці. Тоді він уперше довідався, що вона любить читати, хоча ще не надто добре знає фероманську мову.

Саме тоді йому спало на думку, що їй сподобалася б його бібліотека у палаці. Але відразу після цього його накрив сум.

* * *

Повернувшись із роботи під саму ніч, Мерлін майже одразу ліг спати.
Ігред сиділа на лавці, підібгавши ноги, й читала. Поруч із нею плавала кулька світла, яку вона ховала в банку, коли та ставала непотрібною. Це було значно зручніше, ніж читати при свічці.

Альберт сидів за столом, так само занурений у книгу. Сьогодні він звільнився рано й поспішив додому, щоб провести час із нею до приходу Мерліна. Ігред приготувала вечерю й відразу повернулася до читання. Так і минув вечір.

Раніше Альбертові важко було всидіти на місці, навіть коли він був імператором. Завжди можна було запросити друзів чи провести кілька приємних годин у товаристві коханки — це допомагало відпочити після нудних нарад.

Він підняв очі від книжки й затримав погляд на Ігред. Схилившись над сторінкою, вона часом хмурила брови, ведучи пальцем рядками. Пасмо шоколадного волосся з легкими нитками сивини впало на обличчя. Жінка машинально заправила його за вухо, не відриваючись від читання.

Альберт знову зловив себе на думці, що йому хочеться торкнутися її. Такого почуття він не відчував ні з ким іншим.

— Можеш допомогти? — несподівано підняла очі Ігред.

Він розгублено глипнув, не відразу повертаючи думки в належне русло. Відклав книгу й пересів до неї. Тіло відгукнулося приємною пульсацією від близькості. Він облизав сухі губи, поки вона не дивилася. До ніздрів торкнувся запах трав і свіжого хліба, який вона сьогодні пекла,  і від цього ще дужче захотілося обійняти її.

Чоловік мовчки вилаявся й схилився над книгою.

— Я не розумію сенсу. — торкнулася вона пальцем великого абзацу внизу сторінки.

— Тут написано, що сер Томас на сороковий день плавання побачив на горизонті острів. Його команда була виснажена й прагнула якнайшвидше пристати до берега, щоб поповнити запаси. Вони були певні, що дісталися архіпелагу, але виявилося, що компас зламався під час бурі, й вони прибули до іншого острова — населеного драконами. — пояснив Альберт і, перегорнувши сторінку, пересвідчився, що вона читає книгу з географії. У пам’яті спалахнув давній спогад: учитель розповідав про мореплавця Томаса Морнінга, який, сам того не бажаючи, довів, що дракони ще існують. — Ти знала, що колись і на цьому материку жили дракони? — в очах Ігред спалахнула іскра цікавості. — Їх винищили заради рубінової луски, яка високо цінувалася на ринку. Але ті, кого зустрів Томас, імовірно, ще живі.

— Шкода. Дракони — мудрі істоти. — зітхнула вона, опустивши голову. Неслухняне пасмо знову впало на щоку.