Розділ 58

Я стояла, прихилившись спиною до стіни, поклавши руку на живіт. Він ще був зовсім непомітним, але під моєю долонею вже билося крихітне серденько.

Чоловіки щось у півголоса обговорювали за столом. Я іноді втрачала нитку розмови, занурюючись у думки. 

— Ми не можемо сидіти поки цей покидьок страчує магічне населення!  — Грегорі стукнув кулаком по столу, від чого підскочила чашка. 

Попри небезпеку таких розмов, я відчувала як мене накриває хвилею щирого обожнювання.  Грегорі був звичайною людиною, й більшість його оточення немала навіть найменшого магічного дару. Він міг не втручатися в це, але його совість не дозволяла не зважати на несправедливість.

Повернувши голову, він впіймав мій погляд та м'яко посміхнувся. Від цього метелики запурхали десь у шлунку, а в голову почали приходити гарячі думки. Прикусила краєчок губи, відвернула погляд до вікна за яким небо вже займалося заходом.

Наші спільні друзі були аж занадто розуміючими у цьому сенсі та могли вигадати сотні причин, чому їм треба негайно нас залишити. Але зараз справді було не до цього. 

Ще кілька тижнів тому я сама активно приймала участь в обговореннях. Ми збиралися кожен раз коли приходили новини з Каталі чи інших областей імперії. Було питання часу коли комісія по виявленню небезпечних осіб приїде у Рамплур.

 Було б добре, якби всі потенційні «злодії» знаходилися ближче до мене, щоб я могла перекрити їхню магію своєю. Тільки коли розпочалися чистки зрозуміла наскільки унікальна та безцінна в мене сила.

— Ми можемо зробити засідку під мостом. — запропонував Явор, запустивши пальці в темне й без того скуйовджене волосся.  Він завжди так робив коли хвилювався. 

— І наступні відразу зрозуміють де вони зникли та приїдуть до нас розбиратися. І тоді вже не будуть дивитися чи є у тебе магія. — пирхнув інший.

Я мовчки погодилася. Не можна діяти так близько до Рамплуру. Чи хоча б замаскувати сліди, щоб не знайшли винуватців. 

— Якщо це зробити правильно, то не зрозуміють. Але це лише питання часу. Через місяць приїдуть ще. — сказав Грегорі, схилившись над картою, що вони намалювали нашвидкуруч. — Якщо на нашому боці будуть сильні маги, ми можемо дати відсіч. Я не розумію чого ті так легко здалися.

— Бо їх менше. — неохоче сказала я. — Це нам пощастило мати адекватних сусідів. Деякі піддалися пропаганді.

— Але то ж маячня. Люди дійсно хворіли. Твоя мати їх бачила. Вона одного лікувала.

— Не вплутуйте її. Вона хвора, їй і так вистачає хвилювань.

— Ти так і не сказала, як саме втратила магію? — спитав Явор без бажання зачепити. 

— Бо мені неприємно це згадувати. 

Про мою нову силу знав лише Грегорі. Для усіх інших ми вигадали легенду, що я втратила й без того мізерну силу.  Згадувати Злам було небезпечно, бо тоді це могло дійти до Гордія. Чому це слабка магічка захворіла? Про те що хвороба штучна й керує нею сам імператор знали лише ми з Емрісом. Тому більшості довелося прийняти той факт, що я виснажила себе під час навчання.

— Я не хотів тебе образити. Пробач. — відразу втратив запал чоловік.

— Ти ж знаєш, якби я могла допомогти, я б це зробила. Та навряд хтось з них погодився позбутися своєї магії навіть під загрозою смерті.  

Підійшовши, взяла кухолі щоб налити їм ще пиво. 

* * * 

Тупіт копит розірвав тишу. Хоч ми й чекали на їхній приїзд, він усе одно став несподіванкою. Вибігши з будинку, побачила загін із десяти чоловік; серед них вирізнявся той, що мав на собі криваво-червоний плащ. Він одразу кинувся в очі.

У мене підкосилися ноги.

«А якщо нічого не вийде? Якщо вони почують мою магію?»

Можна було втекти. Але куди? Навряд  в імперії є місце, де можна сховатися від імператора.

Руки інстинктивно обійняли живіт, а губи шепотіли слова заспокоєння. Що б не сталося, це не має вплинути на дитину. Я стояла, глибоко дихаючи, намагаючись привести думки до ладу, поки страх скручував мене тугим вузлом.

«Мері! — як блискавка промайнуло в голові. — Треба негайно до неї!»

Серед нас магів було небагато. Найбільше я боялася за Меріен. У неї вистачало сили, щоб вступити до університету, але все життя вона приховувала свій дар. За чутками, хтось із рідних загинув на службі — відтоді в неї розвинулася параноя, що вона повторить його долю. Саме через це я й рвонула до неї: аби вона не накоїла дурниць.

Шукати не довелося. Мері стояла, як укопана, посеред дороги та глипала на солдата, що з’явився з провулка. Я підійшла й взяла її за руку, тим самим приводячи до тями.

— Усім негайно зібратися на площі! — голос карателя, підсилений магією, гримів над округою.

Я здригнулася, стискаючи вологу долоню Мері. Їх уже хтось розлютив — це погано. За чутками, вони намагалися не сильно конфліктувати з населенням.

— Тримайся біля мене. — прошепотіла. Вона кивнула, стиснувши до болю мою долоню.

З усіх вулиць людей гнали на площу.  Тупотіли чоботи, долинали збуджені голоси, хтось голосно кликав дітей. У натовпі помітила Грегорі й спробувала поглядом показати, що все добре.

Я оглянула площу: більшість людей трималися спокійно, хоч навряд чи це було так. Ми не звикли показувати страх перед чужаками.

Каратель, той, що у червоному плащі, розгорнув сувій і зачитав наказ:

— За наказом імператора Гордія Мідного, від сьогодні всі маги мають бути виявлені та поставлені під суд. Ті, хто володіє силою, вийдіть уперед.

У натовпі зависла гнітюча тиша. Ніхто не рушив. Лише десь позаду заплакала дитина.

Я спробувала обійняти Мері, але жінка цього навіть не помітила.

— Усе буде добре. Вони тебе не заберуть.

Каратель дістав ще один сувій, але цього разу не став його розкривати, лише підняв над головою. По натовпу пронеслося шепотіння. Опустивши руку, чоловік розгорнув сувій і швидко пробіг його поглядом. Якщо це був радар тоді все спрацювало, бо за чутками мав волати, наче різаний.