Розділ 57

Гордій

Я пнув чоботом позолочений кубок і той відлетів під комод. Брат втік забравши з собою Рубін Володаря. Я перевернув його покої, зламавши всі потаємні сховки, й тепер розлючено ходив кімнатою.

Двері стукнули. Я рвучко повернув голову, як стерв'ятник впершись поглядом у того, хто увійшов.

— Його піймали?

— Ні. Він втік, але у нас ті хто намагався його захистити.

— Чудово. — буркнув, провівши поглядом по дошкам підлоги. — Тримайте їх під вартою. Потім подумаю, що з ними робити.

Мене трусило від гніву. Стиснув кулаки так сильно, що хруснули пальці. 

«Ідіот. Що мені тепер робити? — думки швидко шукали вихід. — Треба негайно зробити підробку. Можливо більшість не помітить цього»

Мій погляд піднявся до величезного криваво червоного балдахіна над ліжком. 

— Томасе? — повернувся, щоб перевірити чи маг ще там. Той навіть не зійшов з місця. — Знайди когось, нехай знімуть балдахін. Хочу щоб з нього пошили плащі для мого елітного загону. — звузив очі. — Обрізки нехай принесуть мені.

Маг кивнув, судомно ковтнувши слину.

— Вільний. — я знов пнув те, що потрапило під чобіт.

Раптом побачив на підлозі велике червоне яблуко. Нахилився та підняв його, витираючи об рукав.

«Нічого страшного, Альбі. Я знайду тебе де б ти не ховався. — подумав, вгризаючись в яблуко. Медальйон на моїй шиї запульсував, ставши холодним. — Знайди його та вбий» — сказав вже темній сутності всередині. 

* * *

Мірта

Я не могла відвести погляду від дитини, яку тримала на руках. Хлопчик зморщивши носик, стиснув маленький кулачок. У грудях розлилося приємне тепло, очі ледь зволожилися. Мені захотілося притиснути його до себе, вдихати м’який запах. У моїх руках був наче маленький всесвіт.

— Ну ж бо, Мірто. — гукнула повитуха. — Поклади дитину матері.

Я відмерла, неохоче виконавши її наказ. Помічниця пані Марти захворіла, тому мені довелося допомагати їй приймати пологи. Після того, як матір повністю відійшла від справ на мене впало лікування односельців, але довгий час я не наважувалася торкатися до зовсім маленьких дітей. Боялася нашкодити.

Я обережно поклала немовля на груди усміхненій жінці з темними кучерями, які блищали від поту. Та притисла його до себе, а у мене чомусь стислося серце.

— У тебе гарний, здоровий хлопчик, Міро. — попри це губи торкнула усмішка.

Жінка обережно провела пальцями по ніжній щоці й хлопчик скривив губи.

— Викопаний батько. — тихенько, щоб не злякати немовля, розсміялася Міра. 

— Ви вже думали над ім'ям?

— Чоловік хотів назвати Кіртом, на честь діда. У них були дуже гарні відносини в дитинстві.

Я усміхнулася, повернувшись до пані Марти. 

— Ти добре впоралася. Поприбирай й можеш йти додому. Я бачила тут твого Грегорі. 

Я здивовано підняла брову: чого це він прийшов?

Зібравши брудні рушники я вийшла з кімнати, кивнувши батькові дитини, що склавши руки підпирав стіну вітальні. Той відразу побіг у спальню. 

Грегорі сидів на стільчику, щось крутячи у руках. Мене він спочатку не помітив. Поклавши рушники у відро, щоб потім спалити, тихенько підійшла до чоловіка.

— Що ти тут робиш?

Він здригнувся, рвучко піднявши голову. В очах миттю спалахнула тривога.

— Як ти? Вже все? — піднявся на ноги.

Я втомлено розсміялася, хитнувши головою.

— Все нормально. Матір та дитина добре себе почувають.

— Я питаю про тебе. — брови чоловіка зсунулися до перенісся.

— А що я? Усе добре. — ніжно торкнулася колючої щоки. — Не треба переживати за мене.

Грегорі підтиснув губи, але коментувати не став. Посміхнувшись кутиками губ, я поспішила відвернутися. Ми вже були одружені кілька років, але дітей ніяк не було. Я бачила, як боляче йому дивитися на друзів, що вже стали батьками.

Я намагалася про це не думати. Ми були повністю здорові. Ніяких фізичних проблем лікар не знайшов. Залишалося лише… Чи можливо, що вісутність дітей результат Зламу? Тоді змінилася моя магія, могло вплинути й на це.

— Мені треба закінчити тут. Йди, додому. Я скоро прийду. — зробивши крок, я повернулася сяйнувши усмішкою.

— Я почекаю.

Чоловік підійшов, згрібши мене в обійми на кілька секунд. 

— Добре. — поцілувала його у щоку. — Побудь тут. Я скоро прийду. Кохаю тебе.

Я була не з тих жінок, що словами повідомояли про свої почуття. Не знаю чому саме зараз захотілося сказати це вголос. По тому як потепліли очі чоловіка й розгладились зморшки на чолі мені стало шкода, що так мало казала це раніше.

Через пів години все було закінчено. За цей час повитуха ще раз перевірила немовля та пішла.

Прикривши двері, я підійшла до Грегорі, що все ще сидів у вітальні. Підхопила його під руку й ми нарешті пішли додому. 

Це був важкий день навіть попри радість, якою було просякнуте повітря.  

Наш двір знаходився недалеко. Штовхнувши двері, Грегорі пропустив мене в будинок. Відчувши запах свіжого дерева, я полегшено видихнула, плечі розслаблено опустилися. 

Поки мене не було Грегорі доробив скриню для речей. Вона відразу впала мені в очі — велика, з квітчастим візерунком на стінках.

Я встигла стягнути з себе хустку, як він обійняв мене, притиснувши спиною до прохолодної стіни. Губи спочатку м'яко торкнулися моїх, змушуючи серце зробити шалений стрибок. Оповивши шию руками гаряче відповіла на поцілунок. 

Аж раптом щось тверде вперлося у мій бік. 

— Що це? — здивовано витягла з його кишені різьблену фігурку коня.

Грегорі на мить розгубився, а тоді розсміявся.

 — Боги… зовсім забув. Хотів віддати Явору. Це мав бути подарунок дитині.

Він узяв іграшку з моїх рук та поклав на табурет.

 — Потім віддам. — прошепотів у прочинені губи, знов пригорнувши до себе.