Розділ 51. Лялькар

Каталінг. Столиця імперії Каталі

— Ти впевнений, що мені не варто піти з тобою? — спитала Мірта, прихилившись спиною до прохолодної стіни.

— Навряд імператор зрадіє, що я не привіз йому Книгу. — зітхнув Емріс, потерши пальцями скроні. — Він за тебе нічого не знає, я б хотів, щоб так залишилося й надалі. У мені погані передчуття.

Дівчина похитала головою, підвівши очі до стелі. Декілька хвилин вона мовчала, кусаючи губи.

— Я піду, — Емріс стиснув та розтиснув кулаки, а потім з шумом випустив ротом повітря, — поки за мною не послали. — чоловік накинув на плечі чорний дорожній плащ.

Мірта тихо вилаялася, ступивши до нього, взявши у руки зав’язки його плаща.

— Ти зробив достатньо для порятунку цієї країни. У тебе заклинання яке врятує магію. Якщо він не оцінить, то він дурень.

Чоловік хмикнув, кутики губ сіпнулися угору. Торкнувшись її руки він на мить  легенько стиснув.

— Будь обережна з такими словами.

Попрощавшись Емріс вийшов залишивши дівчину у готельному номері. Кінь все ще стояв осідланий у стайні. Вони прибули у столицю декілька годин тому, й найперше привели себе до ладу, на все інше часу не було. Застрибнувши у сідло, чоловік поскакав у бік палацу.

Вулиці столиці були наповнені солодощавими ароматами квітів. Дерева втопали у зелені. Весна вже повністю увійшла в силу.

На острові попри ворожість останнього дня було добре. Йому подобалися люди й атмосфера, що царювала там. Якби все склалося інакше він би залюбки повернувся на Ворундулу. Але там не було жодного мага, тому цей острів для життя не дуже підходив. Емріс думав над тим, що по закінченню справ в імперії знайде собі учнів. Попри талант до бойової магії небезпечні пригоди були йому не до душі. А ось передати свої знання тим, кому вони більш потрібні — непогана ідея.

Як би Емріс не намагався їхати повільніше, скоро він побачив ворота імператорського палацу. На жаль цієї розмови було не уникнути. Філіп Мідний був впертим і пихатим чоловіком. Простіше було домовитися зі стіною ніж з імператором.

* * *

Емріс стояв, підтиснувши губи, темно-медові очі вже кілька хвилин свердлили його гнівним поглядом. Повітря в залі здавалося густим, важким, як перед грозою.
— Для чого мені ця сторінка?! Ти мав привезти всю. — імператор стиснув підлокітники трону, стріляючи поглядом блискавки.

Хлопець з чорним прямим волоссям та такими ж темними очима ледь помітно всміхався, стоячи обабіч трону. Його постать зливалася з тінню, що падала від високих колон. Емріс подумки вилаявся, ковзнувши по молодшому принцу поглядом.

Ось хто був винуватий у всіх бідах! Здавалося, він знав, що маг уже здогадався про все, але навіть тіні страху не було на блідому обличчі хлопця. Очі Гордія відкрито сміялися з нього, потішаючись його безпорадності. Емріс стиснув кулаки, повторивши останню фразу.

— На нас напали. Під час битви книгу знищили. Але я привіз закляття, що вилікує людей.

Гордій схилився до трону, щось прошепотівши на вухо батька.
— Ти думаєш я буду їздити по всій імперії лікуючи кожного мага? — звівши брови, спитав імператор. — Мені треба вилікувати усіх за один раз та вирушати на війну!

— Війну? — застиг маг. — З ким?

— Роенці захопили один з наших островів. — у його голосі було роздратування.

— Заклинанням займеться орден. Вони прочитають його у всіх місцях сили.

Гордій зацікавлено закусив губу, а потім знов щось прошепотів на вухо батьку. На обличчя імператора зійшла тінь.

— Я про це також думав. — почав він після деякої паузи. — Хвороба з’явилася майже одночасно, як прибув ти.

— Невже ви хочете звинуватити мене у цьому? — Емріс стиснув та розтиснув кулаки, щоб стримати обурення. Гордій біля трону хижо всміхнувся, поки батько не бачив.

— Ти друг роенців. Звідки мені знати, що ти не виконував їхнє доручення. Розхитати країну зсередини, перед тим, як вони вдарять по ній.

Емріс спробував заперечити, але його ніби не слухали. Холодний погляд імператора ковзнув повз нього, наче він був не людиною, а лише тінню.

— Я не маю зв’язків з Роеном. Я прибув до вас відразу, як вийшов із Колодязя Семрад!

— Що за Колодязь? — пирхнув Філіп.

— Портал, батьку. У герцогстві Фероманськ за великими горами. — відповів Гордій. Його голос звучав рівно, майже приязно, але за цією гладдю відчувалася удавана доброзичливість. — Але ваш шлях сюди проходив через Роен. Я згоден з батьком. Ваша поява та відразу ця хвороба — підозрілий збіг.

Емріс звузив очі, втупившись у хлопця. Йому довелося прикусити внутрішню частину щоки, щоб не вибухнути гнівом.

— Ви безперечно мудрий правитель, і за всіма справами забули про те, що я приїхав в імперію саме тому, що ви покликали. Хвороба вже вирувала. Я не маю до неї жодного відношення. А ось той, кому це вигідно стоїть поряд з вами.  — Емріс повернув голову до Гордія. — Я прослідкував за магічними потоками. Хвороба штучна, й зародилася у цьому палаці!

Філіп прослідкував за його поглядом. Гордій награно охнув та насупився.

— Ти смієш звинувачувати мого сина? Він іншородець. — Філіп кинув на Гордія зневажливий погляд, а той навіть бровою не повів, дивлячись на мага. — У ньому ні краплини магії! Я міг би тебе стратити за цей наклеп. — його голос загримів, відбившись від мармурових стін. — Але ти герой минулого. Тому даю тобі тиждень, щоб забрався з імперії. Якщо через цей час ти ще будеш тут — тебе схоплять та кинуть за ґрати. А тепер геть з моїх очей.

Гордій переможно посміхнувся, блиснувши чорними очима. 

Емріс мовчки вклонився та позадкував, щоб через декілька кроків розвернутися й піти геть з тронної зали.

* * *

Кинувши плащ на бильце дивану, Емріс грубо вилаявся. Мірта, що до цього сиділа на кріслі з книжкою здивовано підняла брови.