Розділ 50. Вигнання

Емріс

Він погано пам’ятав, як вони дісталися поверхні. Зала з колонами почала руйнуватися, затоплюючись водою. Без Книги вже не діяли захисні чари. 

Впавши на глинистий берег, чоловік, втомлено прикрив очі, перевів дихання, а потім повернув голову. Поряд лежала переводячи подих Мірта, біля неї вже знаходився Ріава. Сестри Солонгтон вже сиділи прихилившись одна до одної.

Поранена нога відізвалася болем.

«Книга! Заклинання!» — чоловік схопився, засунувши руку в кишеню, витягаючи зіжмаканий аркуш паперу. На щастя сухий. Напевно, на нього ще діяла магія книги. 

Він не пам’ятав, як її вирвав і як сховав у кишеню. Але тоді навіть не подумав забрати сторінку, яку шукали сестри. Тепер все було марно. Піднявши очі, Емріс зустрівся поглядом з Маєю. Дівчина ледь посміхнулася, сховавши очі. Вона нічого не сказала, але він відчув ніби йому дали під дих.

— Вибачте… — голос звучав хрипло.

Дівчата деякий час сиділи мовчки, а потім Лара сумно розсміялася.

— Нікому з нас не судилося зняти прокляття. Але хоч тепер знаємо для чого маємо продовжити рід. 

Емріс запитально підняв брови.

— Коли ми були без свідомості нас щось торкнулося, й пролунав голос. Він казав, що прокляття зніме лише богиня, що народиться у нашому роді.

Почувся шурхіт, це Мірта встала на ноги.

— Але поки цього не станеться ви будете ризикувати своїм життям. Це може статися через покоління чи навіть десять. Я не вірю у богів. Це дурість.

Сестри важко зітхнули, перезирнувшись.

— Вони існують й безсмертя Емріса тому доказ. — мовила Майя. — Тепер ми знаємо звідки виникла наша сила й чому ми відчували Книгу. Вона також поріддя Золотого Духа. Ми частина великої мозаїки. Тому… гадаю навряд у нас є шанс уникнути продовження роду. Але у цьому проклятті є плюс — всі наші діти народяться від великого кохання. 

— Чому ви так впевнені? — спитала Мірта, опускаючись поряд.

— Родова магія зробила це назло Вероніці Солонгтон. Вона хотіла знищити рід, а магія зробила так, щоб це стало майже неможливо. Тому у проклятті є плюс: ми отримаємо те, що не змогла знайти вона. 

Мірта підтиснула губи.

— Мені шкода Вероніку. Вона не винна, що її зрадили.

— Вона стрибнула зі скелі, проклявши усіх майбутніх нащадків. У мене немає до неї ні краплі співчуття. Вона була принцесою з купою грошей та магічною силою. Але те егоїстичне стерво лише страждало над своєю несправедливою долею, замість того, щоб взяти життя у свої руки. Або ж тихо вмерти, не тягнучи за собою інших. — Майя ображено пирхнула.

— Нам треба повертатися. — сказав Емріс, щоб змінити тему.

— Й то вірно. Більше знаходитися тут немає сенсу.

* * *

Декілька днів по тому

 До повного відчуття поразки не вистачало тільки конфлікту з місцевими. 

До Чаші Селени вони дійшли опівдні другого дня. Там їх вже чекав Таоналу з групою воїнів племені, щоб відвести у селище. 

Ріава плівся за старшим братом, майже не піднімаючи голову. Він знав, що цим все може закінчитися. 

Вони оминули площу, зупинившись перед будинком старости. Той їх вже чекав на ґанку, поряд з ним склавши сильні руки стояв Ракота. Обличчя обох було незворушним.

Мірта десь позаду схлипувала. Хлопець обернувся, подарувавши їй підбадьорливу посмішку. Очі дівчини були на вологому місці, як тільки їх знайшов загін Таонаоу. Ріава не вірив, що сльози допоможуть уникнути гніву старости. Й навряд вони зважать на те, що вона врятувала життя його старшому племіннику. 

— Ми вас неодноразово попереджали не шукати Древню Книгу. Але ви нас не послухали й ледь не накликали на всіх біду. — від спокою у голосі старости по шкірі йшли сироти. — Весь острів відчув те, що ви зробили. — смаглявий чоловік з косою на потилиці зсунув брови, переводячи погляд від племінника до чужинців. — Від цього дня кожен з вас не бажаний на Ворундулу. Тому ви маєте його покинути негайно. Ріаво, тебе це також стосується. Ти зрадив свою сім'ю. 

Емріс спробував щось заперечити, але староста зупинив його піднявши руку.

Хлопець здригнувся, ніби йому дали ляпас, але швидко впорався з емоціями та схилив голову. Десь збоку почувся жіночий плач. Ріава зціпив зуби, щоб не подивитися на матір. Тоді б не вийшло знести те, що приготував йому дядько.

Батько мовчав, стиснувши губи у тонку лінію.

Староста швидким кроком підійшов до нього рвучко зірвавши з шиї хлопця намисто з мушель. Ті вдарилися зі стуком об кам’яну кладку. На площу впала важка тиша. Люди шоковано перезиралися. 

— Ти більше не маєш на це права. — глухо сказав він.

Ріава стояв нерухомо, навіть не намагався захистити себе. Він дивився просто перед собою, і тільки його пальці трохи стиснулися. Далі було тільки гірше. 

Чоловік простягнув долоню вбік та у неї вклали ніж. Площею пронісся здавлений жіночий плач. 

— На коліна. — глухо мовив староста.

Ріава слухняно опустився на бруківку. Мозолисті пальці торкнулися його волосся. Чоловік застиг, ніби хотів погладити. Зібравшись, він почав відрізати пасмо за пасмом.

Мірта здавлено плакала, закривши рот руками. Для місцевого племені довге волосся було ознакою високого статусу. Відрізаючи його староста буквально забирав у Ріави все, що належало йому від народження. Не втримавшись, дівчина сховала обличчя на грудях Емріса. 

— Твоє вигнання буде тривати десять років. — проголосив староста відступивши у бік. — У цей час ти не маєш права наближатися до Ворундулу, якщо не хочеш бути ще більше покараний. А тепер йди збирай речі.

Ріава кивнув, піднявшись на ноги. Він вперше з моменту повернення у селище підняв очі на матір та відразу їх відвів. Жінка кинулася до нього заливаючись сльозами. Коли вони пішли староста підірвав до себе Емріса, Солонгтон та Мірту.