Розділ 49. Книга приречених та благословенних

«Тільки найсвітліша душа знайде шлях сюди. 

Але навіть найчистіші не захищені від тіні,

 що може оселитися всередині». 

Емріс

Тільки двері відчинилися Емріс кинувся всередину забувши про все. У цій кімнаті було повітря. Це було чудово. Він щиро зрадів, що їм не доведеться повертатися, щоб знов начарувати магічну бульбашку. Тепер залишалося знайти Реліквію та сподіватися на удачу. 

Він не думав про те, що його знань не вистачить, щоб прочитати текст стародавньою мовою.

У повітрі пахло пилом та магією. У тиші кроки лунали особливо гучно. Пройшовши ряд масивних колон, чоловік опинився на вільному просторі. Все виглядало, як у видінні, тому у нього зберігалася надія, що вони прийшли куди треба.

Біля стіни стояли дві кам’яні постаті висотою під три метри.  Вони зображували чоловіка та жінку, що трималися за руки в обладунках з масивними крилами за спиною. Скоріш за все це й був Золотий Дух.

Емріс обвів статуї захопливим поглядом, й опустивши очі, побачив у її ніг кам’яну підставку з книгою.  Ноги понесли до неї.

Вона була майже, як у ведінні: невелика, середньої товщини, обтягнута чорною шкірою із золотими кутиками.

Чоловік роззирнувся — окрім цього тут нічого не було.  Напевно іншу книгу сховали десь в іншому місці,  але то було не важливо.

Маг розгорнув грубу палітурку. Очі різонув незвично білий папір. Зігнувшись, він провів пальцями по гладенькій сторінці з рівними літерами, які аж ніяк не могла написати рука людини. 

«Той хто читає ці рядки, не бійся відчувати себе негідним для цього світу. Кожен з нас має дві сторони. Емоції не роблять нас поганими, поки мають свою межу. Знай, світла душа, що найбільші біди стаються навіть з любові. 

Любов стала причиною падіння нашого світу. Ми припустилися помилки та вирішили діяти радикально.  Первородний Каноар був виразкою нашого світу — зло, яке руйнувало чаші терезів. Ми знищили його, більше не бажаючи стримувати. Це було помилкою. 

Той, хто читає ці рядки, пам'ятай:

В твоїх руках Книга яка здатна зцілити серце, що давно не знає спокою. Зруйнувати кайдани, прокляття, зв'язки. Але навіть її сила не здатна врятувати тих, хто тілом та душею віддався злу. Не дозволь йому торкнутися цих сторінок. У поганих руках Книга здатна принести велике горе, перекресливши жертву нашого світу. 

Якщо ти не зможеш її захистити — відкрий останню сторінку, знайди заклинання та промов його. Тоді книга вже не зможе нікому нашкодити.

Якщо цього не зробиш — понесеш повну відповідальність за те, що станеться» 

«Що станеться? Про що вона попереджає?»

Він майже не звертав уваги на те, що відбувається поряд. Жінки про щось шепотілися. Скинувши голову,  він кинув швидкий погляд на четвірку, яка розглядала кімнату. 

Знов опустивши погляд, чоловік став перегортати сторінки. Хтось добре упорядкував всі заголовки у зміст та ще й з номером сторінки. Емріс був у захваті, раніше йому зустрічався більш схожий на алфавітний показник.

Ковзнувши пальцем, чоловік задоволено вигукнув. Можливо це те, що шукали сестри. Швидко перегорнувши десяток сторінок, чоловік прочитав заголовок «Прокляття на крові»

— Здається,  я знайшов. 

Раптом щось гупнуло. Емріс підняв голову, шоковано відкривши рота: троє сестер лежали на підлозі, Мірта стояла над ними. Очі дівчина вкривала чорна пелена, роблячи її погляд геть чужим. 

— Мірто? — голос Емріса здригнувся. Вона не відповіла, повівши плечем, й до чогось прислухалася. Емріс зробив крок до неї, простягнувши відкриту долоню. — Мірто, ти чуєш мене? Ти тут?

Відповіддю стала несподівана посмішка, від якої поперек пронизав холод. Чоловік завмер з піднятою рукою, проковтнувши клубок, що став у горлі. Наступної миті вона скинула долоню з магічним артефактом та вистрілила. Маг охнув, коли бойове заклинання влучило йому в живіт. Не втримавшись на ногах, він впав на спину, ошелешено дивлячись на дівчину. Колишня Мірта ніколи не могла начарувати щось настільки складне.

Не очікуючи поки він підніметься на ноги, вона завдала нового удару. Перекотившись на бік, Емріс підняв руку з чарівним кільцем, створюючи щит. Сліпуче червоне світло врізалося в нього, змусивши чоловіка присісти.

«Невже навіть слабкий маг під час Зламу міг відчути Вир магії?!»

Це його шокувало. Бо звідки взялася шалена бойова сила у тілі, яке до цього втомлювалося від найпростіших заклинань? Він й подумати не міг, що вона дійсно може бути комусь небезпечною. Її максимум був би змусити літати предмети, але здається дівчина про таке навіть не думала.

— Мірто! — крикнув він. — Я знаю, що ти ще там! Не здавайся! Ми майже у цілі!

Дівчина розсміялася, похитавши головою. Він позадкував, вона ж кинулася до нього. Рвучко зупинившись, дівчина болісно зойкнула,  склавшись навпіл.

— Емріс, допоможи!!!

Щит впав, маг зробив крок до неї, підхоплюючи, коли вона почала падати на підлогу. Мить, й стеля з підлогою помінялися місцями, а з його легенів ніби вибили все повітря. Тільки він підійшов до неї достатньо близько, вона схопила його обома руками за сорочку та штовхнула на підлогу, всівшись зверху.

Чоловік захрипів, намагаючись вирватися. Сила рук, що давила на горло була неможливою. Здається, якби вона хотіла то б легко зламала йому шию. І що потім з ним буде невідомо. Навряд у нього вистачить часу зцілитися, щоб захистити себе від нових каліцтв.

Дівчина хижо посміхалася, не розриваючи зорового контакту. Здається їй навіть подобалося бачити, як жах розтікається у його очах.