Розділ 39. Підготовка

Я прокинулася від того, що біля вікна співали птахи. Вже нічого не боліло, голова була, на диво, світлою.

Позіхнувши, спустила ноги з ліжка. 

«Який дивний сон» — мені наснилося ніби біля мого ліжка стояли Ріава та Емріс.

Згадавши вчорашню ситуацію з Ріавою я залилася фарбою. Гадки не маю, як після всього дивитися йому в очі. А це доведеться зробити, бо треба ще навідати Таоналу та перевірити, як він. Сподіваюся, що вчора просто помилилася.

Потягнувшись, встала на ноги, відчувши під ногами прохолодну дошку підлоги. На губи ковзнула усмішка.  

З кухні долинали запахи їжі. Це дуже дивувало. Бо вчорашній вечір більш виключення ніж норма. Зайшовши на кухню, я побачила, як Емріс підігріває у казані суп. 

— Добрий ранок. Ви так рано встали.

Чоловік зміряв мене поглядом. 

— Я майже не спав.

— Сподіваюся не через мене?

— У тебе вночі піднялася температура. У мене й вибору не було. — сказав він. — Голодна? Сідай за стіл, будемо їсти.

— Ви мене дивуєте. — тихо розсміялася та пішла у вітальню. 

Через декілька хвилин підійшов Емріс з двома тарілками. 

Зачерпнувши ложкою суп я залумливо подивилася на чоловіка. Дивне відчуття не відпускало.

— Усе нормально? 

— Так. Усе чудово. — веселий тон, якось резонував з сумними очами. Хоча, можливо це через те, що він не спав всю ніч. — Ріава погодився відвести нас у джунглі. Ми чекали тільки коли тобі стане краще.

— Нас?! — від здивування я забула про суп. — Як?!

— Я думав, що тобі буде цікаво побачити саму Реліквію. Ти ж для цього сюди їхала. 

— Авжеж. Але… Нещодавно нас і слухати не хотіли.

— Нічого не змінилося. Ніхто не знає, що ми підемо у джунглі. Ріава це зробить таємно. Сьогодні ми зберемо речі та зробимо вигляд, що їдемо геть.

Я все-одно нічого не розуміла.  

— Чому передумав Ріава?

Емріс важко зітхнув.

— Ти врятувала його брата. 

— Якраз про Таоналу. — я відставила тарілку на стіл. — Мені треба його ще раз обстежити. Вчора коли я його лікувала, побачила дещо дивне. Емрісе… звичайні ж люди не можуть хворіти на Злам?

Чоловік завмер, з обличчя зійшла фарба. 

— Та наче ні… Що ти бачила?

— Я не впевнена. У нього було щось чорне всередині. Тому мені треба піти до нього та все перевірити.

Після сніданку ми з Емрісом пішли додому до Ракоти. Нас зустріла його дружина, провівши мене у спальню. Таоналу сидів на ліжку, а місцева цілителька перев'язувала йому рани. 

— Доброго ранку.  

Я не знала, чи сказали Таоналу, що я вчора допомагала з його лікуванням.

— Ви хочете мене ще раз обстежити? — спитав.

Я полегшено зітхнула.  

— Так. Вам вже краще? 

— Завдяки вам. Мені Ріава все розповів. Я завдячую вам життям. 

Почекавши, поки цілителька закінчить з бинтами, я сіла на її місце. Активувавши кільце артефакт поклала долоню на тепле чоло хлопця, та заплющила очі. 

Пройшла хвилина, дві. Я все ще дивилася, намагаючись знайти хоч, щось, що бачила вчора. Але окрім слідів поранення та вчорашньої лихоманки нічого не знаходила. Попри це з хлопцем, щось було не так. Ніби вчора у нього дійсно був Злам, але зараз вже нічого не було. 

Емріс сказав, що хворіти можуть лише маги. І це логічно, бо зламується магія всередині людини. А якщо у людини немає цієї магії?.. Питань було більше ніж відповідей.  

— Все добре. Ви видужуєте. 

Прибраши руки, я усміхнулась та встала на ноги. Повернувши голову раптом побачила в дверях Ріаву. Хлопець швидко відвів погляд та пішов. 

Я зашарілася, згадавши знов вчорашню розмову. Треба було якось вибачитися, пояснити свою реакцію. 

Поки я проводила огляд Таоналу, Емріс переговорив з Ракотою. 

Відразу після цього ми повернулися додому збирати речі.

* * *

— Він погодився? — Лара дивилася на Емріса широко відкривши очі. — Чому? Як?

— Завдяки Мірті. Він хоче допомогти, але це має залишитися у таємниці. Тому сьогодні ми покидаємо острів.

— І ні в кого не виникло питань, чого ми всі разом вирішили поїхати? 

— Я сказав, що дізнався, що Реліквія знаходиться на іншому острові. Тому ми поїдемо туди. 

— І він у це повірив? — зігнула брову дівчина. 

— Я вмію бути переконливим. Тим паче, якби ми просто вирішили поїхати, це викликало підозри. А так, здається він навіть зрадів.

— Тоді, піду збирати речі. — повернуши голову, вона провела поглядом Мірту. — Ви впевнені, що її варто брати з собою? Навряд це доречно після ночі. А якщо температура повернеться?

Емріс подивився на дівчину, яка збирала у кухні їхні речі.  

— Як ми це пояснемо Ракоті? Я б волів її тримати біля себе. Нам знадобиться в дорозі цілителька. 

— Як знаєте. — сказала дівчина. — Я піду. Зустрінемося через годину на пляжі.

Провівши Лару на вулицю, Емріс повернувся у вітальню. Мірта з оберемком речей вийшла зі спальні. І як вона все встигає? 

* * *

Ріава 

Здається, вона нічого не підрювала. Коли вони приходили у наш будинок я не зміг витримати її погляд. Розвернувся, пішов геть.

Більше ігнорувати її було не можна. Я дуже боявся, що вона все зрозуміє. 

Більшість речей я приніс у будинок Емріса ще вночі. Навіть не знаю чим тоді думав. Подорож буде тривати не менше тижня в один бік, навряд вдасться довго це тримати в таємниці від вождя. Вже завтра на ранок він міг вже знати, що ми йому збрехали. 

Але будь що буде. Життя Мірти важливіше ніж невдоволення дядька. Тим паче вона врятувала Таоналу. Я мав надію, що Емріс дотримається слова та не вивезе Реліквію з острова. 

Мірта сиділа на східцях біля веранди. Почувши кроки, вона підняла голову й на її щоках спалахнув рум’янець.

Я вже відкрив рот, щоб сказати те, що збирався, коли вона скочила на ноги.