Розділ 35. Кумедний випадок на базарі

Пройшло ще декілька днів. Я неодноразово помічала, що Емріс раз по раз відволікається, кидаючи погляди у мій бік. Я не розуміла чого його раптом турбує, що вона може сумувати. Звичайно їй було прикро, що не така розумна, як Емріс, та не така талановита, як сестри близнючки. 

Вона б зрозуміла, якби Емріс відчував гнів чи роздратування, що взяв із собою марну людину. Хоча вона не була марною: готувала йому їсти, прала одяг. Звичайно з одягом допомагала магія, але їй подобалося робити щось власними руками. Тим паче так час біг швидше та цікавіше. А коли у Ріави був вільний час він кликав її гуляти та вчив нових слів. Вона вже знала багато.

Для мене звично було думати про себе у третій особі. Іноді думки починали так дивно рухатися стрибаючи між особами та часами. Мати казала, що це через ту кількість любовних романів, що я прочитала.

Зараз я роздумувала над тим, що можна придбати на базарі на обід. Ріава обіцяв скласти мені компанію, але сьогодні я хотіла скупитися сама. Від очікування цього у мене тремтіли коліна. Бо до цього я розмовляла лише з Ріавою їх мовою.

Емріс сидів на веранді та читав книжку коли я вийшла з будинку. Піднявши очі, чоловік обвів мене поглядом.

— Ти куди? — без тіні невдоволення спитав він. — Де твій капелюх? 

Я стукнула долонею себе по голові, зрозумівши, що забула його вдягти. Швидко повернувшись у будинок, я схопила капелюшок, що лежав на ліжку та знов пішла на веранду.

— Ми з Ріавою збиралися сьогодні на базар. А там трошки погуляємо, він вчить мене мови. — усміхнулась, стискаючи в одній руці кошик. — Вам щось купити?

Чоловік похитав головою.

— Не гуляй довго під сонцем, та будь обережною. — сказав він та знов сховався за книжкою.

Кутики моїх губ сіпнулися угору. Пообіцявши, що буду обережною, я поправила солом’яний капелюшок та побігла до будинку Ріави. Хлопець на мене вже чекав та відразу забрав кошик. 

— Ходімо?

Я щасливо кивнула та подріботіла слідом. Базар знаходився недалеко від пристані та таверни. Я вже була тут декілька разів, але жодного разу сама нічого не купляла. Сьогодні усе мало змінитися, і це хвилювало.

Ми зупинилися перед прилавком з сушеною рибою. Мені вже набридло їсти рис, хотілося чогось нового. Емріс скептично ставився до моїх експериментів з їжею, йому хотілося запеченого м’яса. Мені теж… Але тут таке було важко знайти. Місцеві рідко їли м’ясо, більше рибу, овочі, фрукти.

Ріава нахилився, розглядаючи товар, а потім щось спитав у продавця. Я нічого з того не зрозуміла. 

— Inona ny vidiny? — вказала на нитку з сушеними сардинами намагаючись чітко вимовляти слова.

Чоловік показав два пальці. Це було зрозуміло — він хотів за це дві мушлі схожі на варенички. Розв’язавши мішечок, що висів у мене на поясі я дала йому дві гладенькі мушельки.

Далі у кошик потрапило кілька коренів маніоку, пучок зелені, цибуля, перець та два кокоси. Невеличкий пакунок сушеної риби довелося перекласти наверх, щоб не придавити кокосом. Ми ходили від одного прилавка до іншого. Ріава, дещо купував собі та складав у той же кошик. Зазвичай він ходив на базар рано зранку, тоді можна було купити ще свіжу рибу.

Наше перебування на острові мало межі й мені хотілося спробувати все до того. Побачивши на прилавку жовто-зелений фрукт з великим листям я відразу згадала, що щось схоже тиждень тому приносили сестри-близнючки. Коли жінка перед нами скупилася, я радісно вимовила:

— О-о-о. Voankazo... tsara! — показавши пальцем на фрукт.  — Izaho no mananasy!

Настала тиша. Жінки, що ще не встигли відійти дивно перезирнулися та захихотіли. Я миттю залилася рум’янцем.

— Я сказала щось не те? — благально подивилася на Ріаву, бажаючи провалитися під землю. 

Хлопець стиснувши губи, намагався не розсміятися.

— Ти сказала: «Я — ананас». Треба було «Te hividy aho mananasy». — хлопець передав це продавцю.

Забравши нещасний ананас, я притиснула його до грудей.

— Чудово. Тепер я ананас! — фиркнула та залилася сміхом.

Одна з жінок привітно торкнулася мого плеча й усміхнулася:

— Tena mamy ianao! 

— Вона сказала, що ти мила. — схилившись, переклав Ріава.

Я здається ще більше почервоніла. А може це через сонце.

Поклавши злощасний ананас у кошик, ми пішли далі.

— Хочеш випити чогось прохолодного? Поряд трактир. 

Я кивнула, все ще відчуваючи, як пашіють щоки. Здається мені не стане зайвим заспокійливий відвар. 

Ріава йшов трохи позаду, і кожен раз коли я озиралася бачила, як він усміхається. Хлопець вже не намагався це приховати.

Трактир знаходився за п'ять хвилин ходьби від базару. Усередині панувала приємна прохолода. Зайшовши, ми побачили, що майже всі столики зайняті.

Поки Ріава біля барної стійки замовляв напої я роззирнулася. Майже відразу в очі впала гарна білолиця жінка з рудим гладеньким волоссям зібраним у хвіст. Я несвідомо почала кусати губи відчуваючи неабияку заздрість. Мені жодні шампуні не допомагали вирівняти кучері. Незнайомка було точно не з місцевих. Можливо, як і ми припливла на кораблі. Тільки от для чого? 

У жінки була ідеально рівна спина, що відразу вказувало, що вона не з простих. Можливо навіть аристократка. Чого коштувала біла сорочка з широкими рукавами зібраними на плечах та зап’ястях. Поряд з нею на столі лежав солом’яний капелюх зі стрічкою. Жінка весело про щось розмовляла з трійкою хлопців, які сиділи поряд за столом. Відпивши з дерев’яного кухля, вона розсміялася.

Попри зовнішню приємність мені стало трохи ніяково. Від неї віяло холодом: усмішка, сміх, все було фальшивим. Чи мені просто так здавалося. Можливо після життя у столиці я до всіх ставилася упереджено. Але частіше не помилялася.

Придбавши напої, Ріава прослідкував за моїм поглядом та насупився.

* * *

Ріава

Побачивши натовп місцевих біля чужинки я звів брови. Мені не подобалося, як вони на неї дивилися, і як вона на них. На острів час від часу припливали чужинці. Якщо вони не були торговцями, тоді зупинялися, щоб дочекатися іншого корабля, який плив у потрібному їм напрямку. Найбільше гостей було з архіпелагу. Окрім Мірти, Емріса та трьох сестер Солонгтон на острові ще було п’ятеро чужинців. Вони жили в гостьових будиночках.