Розділ 32. Пропозиція з умовами

Переступивши поріг будинку Емріс завмер. Хтось у їхню відсутність тут був. У повітрі відчувався легкий запах жіночих парфумів. Витягнувши чарівну паличку, Емріс зробив крок. Дерев’яна підлога скрипнула під черевиком. У сусідній кімнаті раптом щось впало, а потім почулися швидкі кроки.

Емріс влетів у спальню, встигнувши викрикнути заклинання, поки незнайомець не зник у віконному отворі. Знадвору почувся жіночий зойк. 

Стиснувши чарівну паличку, Емріс кинувся на задній двір. Там, серед кущів сиділа дівчина у сорочці та обтислих штанях. Чорняве волосся було заплетено у тугу косу. Емріс змахнув паличкою — у повітря злетіла куля світла.

Незнайомка схопилася на ноги, забувши про кров на нозі, й скинула руки, які дуже швидко почали вкриватися чорним пір’ям.

— Не смій! — гаркнув Емріс. — Лікурембо! 

Бойове заклинання влучило дівчині в груди, змусивши її похитнутися та впасти на спину. Крила миттєво зникли з рук. Чоловік підійшов, тепер височіючи над нею. І тільки зараз він впізнав її.

— Ти одна з Солонгтон?!

Тихо вилаявшись, вона спробувала встати, але поранена нога підігнулася, змусивши її знов осісти на траву.

— Що ти робила у нашому будинку?!

Дівчина підтиснула губи, стрельнувши у нього гнівним поглядом.

— Я чекаю. — голос чоловіка став глухим. Це здається подіяло на неї.

— Хотіла подивитися ваші записи.

Емріс скинув брову, не поспішаючи ховати чарівну паличку.

— Для чого?

Дівчина пирхнула.

— Ми вже казали вашій подрузі. Нас також Реліквія цікавить. 

— Чому тоді не прийшли як усі нормальні люди? У двері! Чи у сирен так не прийнято?

По вилицях дівчини заходили жовна. Стиснувши кулаки, вона гнівно вп’ялася очима в чоловіка.

— Ви маєте відмовитися від планів відвезти Книгу на материк!

Емріс здивовано пирхнув від того, як вона змінила тему.

— Ні. 

— Тоді ви дійсно такий, як ми про вас думали! Самовпевнений дурень. Реліквія не має належати людині! 

— Це не вам вирішувати. — чоловік кинув погляд на кущі за нею. — Твої сестри також тут?

Дівчина похитала головою. Скривившись від болі, вона все ж піднялася на ноги, ігноруючи наставлену на неї чарівну паличку. Обтрусивши одяг, дівчина шумно втягла ротом повітря.

— Я не хочу з вами воювати. — Емріс на це тільки пирхнув. — Мої сестри проти цієї розмови. Вони вам не довіряють. Я приходила спочатку, щоб поговорити. Ми можемо співпрацювати, як до цього хотіла сестра. У нас спільна мета. Нам справді потрібна Реліквія. Тільки так ми зможемо зняти прокляття.

— Ходімо у будинок. — сказав Емріс, опустивши чарівну паличку.

Дівчина пирхнула та пошкандибала за будинок до ґанку. Емріс рушив слідом.

— Як тебе хоч звуть?

Дівчина кинула на нього через плече погляд та важко зітхнула. 

— Катана.

При світлі магічних ліхтариків, що ширяли під стелею вона здавалася набагато меншою — тендітна, майже кістлява, з гострими вилицями й вузькими плечима. На мить йому здалося, що перед ним стоїть підліток.

— Скільки тобі років? Чотирнадцять?

Вона миттєво скинула голову, склавши руки на грудях.

—   Я вже повнолітня. — насупилася.

 Емріс хотів вже щось відповісти, як з ґанку пролунали кроки. 

Я переступила поріг та застигла широко відкривши очі. Не чекала тут гостей. Тим паче таких. Кинула мимобіжний погляд на свою долоню де знаходилося магічне кільце. На всяк випадок.

— Добрий вечір.  Я не знала, що у нас будуть гості.

— Ну так що? Ви згодні на співпрацю? — Катана кивнула у знак привітання та знов перемкнула увагу на Емріса.

— Ти зовсім нічого не розповіла. Що то за прокляття, яке ви хочете зняти? Як дізналися про Книгу?

Дівчина важко зітхнула, пошукавши поглядом плетене крісло. Я тільки зараз побачила на її нозі червону пляму.

— Ви поранені?! Давайте я оброблю вам рану!  — проігнорувала сердитий погляд Емріса. Дівчина вдячно кивнула.  Я пішла у спальню, щоб взяти скриньку з ліками.

— Прокляття… — Катана відкинулася на спинку крісла. — Ми від народження приречені залишатися без батьків. Все тому, що сто років тому одну з нас зрадили. Її звали Вероніка… Вона була дочкою короля. Гарна, з сильним магічним даром.  Але хотіла сама вирішувати, кого кохати. Втекла на безлюдний острів. Потім там з’явився маг. Далі історія, як в любовних романах. Кохання, вагітність. Але чомусь він утік. А вона втратила розум від горя, залишившись з немовлям на руках. Далі вона покликала голосом сирени корабель і віддала дитину капітану. Після цього стрибнула зі скелі проклявши своїх нащадків. Це звучить буквально: якщо сирена Солонгтон закохається в чоловіка та народить від нього бажану дитину їх обох буде чекати смерть. Десь після того ми перестали бути чистокровними. І тепер у кожної з нас різні сили. У мене руки можуть перетворюватися у крила.

Я вже давно кинула шукати ще одне зілля для Катани.

— Це жахливо. — у моїх очах палав жах. — Як же так можна?!

— У неї не вистачило сил вбити власну дитину, тому вона думала так від неї позбавитися. 

Емріс слухав мовчки, продовживши стояти. На його обличчі все ще була недовіра. 

— Щось не сходиться. Як рід з таким сильним прокляттям існує вже сто років? Він мав зникнути через два покоління максимум. Жоден чоловік не погодиться на таке.

Я кинула на нього нищівний погляд. 

— Як бачите, ми досі є. — посміхнулася кутиками губ дівчина. — Але це дуже сумно. Так, що, ви згодні з нами співпрацювати? 

— Як ви дізналися про Реліквію? У мене пішли місяці, щоб зібрати крихти легенд до купи.

Катана сиділа, кусаючи кінчик губи, не поспішаючи відповідати.

— Не впевнена,  що мені можна про це казати.

— Інакше співпраці не буде.  — знов нахмурив брови чоловік. 

— Ок. Ми її відчуваємо. Я не можу пояснити, але природа нашої магії та Реліквія схожі.