Розділ 31. Дуже стара та неправдива історія

Ще трохи посидівши на березі я вирішила повернутися у наш будинок. Емріс досі сидів уткнувшись у сувої. Кинувши погляд на посуд, який вчора залишила у кухні, я важко зітхнула. Здається цей чоловік помре з голоду, якщо залишиться сам. За роботою він забував про все на світі.

— Ви ще не снідали? — спитала я, повернувшись у вітальню.

— Ні. — кинув він, не піднімаючи голови. 

— А будете їсти? — можливо через спеку у нього немає апетиту. Але чоловік коротко кивнув. — Тоді  зараз щось приготую. — зробила декілька кроків. — Нас сьогодні запрошував до себе батько Ріави. — Емріс знов кивнув. — А хто він, той у кого ми знімаємо житло?

— Молодший брат старости селища. 

Тепер вже я кивнула, приймаючи це до відома. Далі розмовляти з Емрісом було марною справою. Я сподівалася, що він хоча б запам’ятає те, що нам треба йти у гості. Закотивши очі, все ж вирішила йти на кухню готувати сніданок. Заразом випила настоянку, щоб пришвидшити адаптацію до клімату. Після неї стало трохи краще. 

Кухня тут була зовсім не схожа на ту, до якої я звикла. Місце для вогнища розташовувалося на невеликій глиняній платформі. Так, як ніде не було інструкції, як їм користуватися мені довелося думати над цим самостійно. Вчора Емріс приніс мішок рису, тому було вирішено варити його.

Якось прилаштувавши невеликий казанець, що ми привезли з собою, я налила у нього воду. Розібратися куди запихувати дрова та як запалювати не склало проблем. А ось, що подати до рису придумати не могла.

Покрутивши головою, раптом побачила під стіною вчорашній кошик з фруктами. 

— О.

З того, що там лежало мені було знайоме нічого. Але з бананами я трохи вже встигла познайомитися. Дивні жовто-зелені видовжені плоди були доволі приємними на смак, хоча кісточки трохи заважали. 

— А якщо їх потім додати у рис? — від цієї думки у мене загорілися очі. Потерши долоні, я пішла вибирати банани з кошика. Всівшись на стілець, почистила один собі. — А нічого. Смачно. Хоча трохи гіркуватий. Але, думаю, вийде смачно.

Проковтнувши останній шматочок, я встала, щоб нарізати решту, мугикаючи під ніс пісеньку. Не знаю скільки пішло часу на все, але коли прийшла у вітальню там майже нічого не змінилося.

Цокнувши язиком, закотила очі до стелі. Розвернувшись, знов пішла на кухню.

— Сам сидить згорбившись вже дві години, а мені ще щось каже. — буркнула. 

Насипавши рис з бананом у глиняні тарілки я повернулася з ними у вітальню.

— Сніданок готовий. Прибирайте свої сувої, — усміхнулася, — мені треба поставити тарілки.

Емріс знов кивнув, продовжуючи водити очима по рунам.

— Я кажу прибирайте сувої. — усмішка стала трохи натягнутою. Мною заволодівало роздратування. — Я приготувала сніданок. — нуль уваги. — Емрісе! — рявкнула. — Негайно все прибирайте, будемо снідати!

Чоловік здригнувся, піднявши голову. Я вчасно начепила на губи посмішку. 

— Що ти приготувала? — Емріс втягнув носом повітря, одночасно з цим згрібши з десяток сувоїв назад у сумку. 

— Рис з бананами. 

— З бананами? — очі широко відкрилися.

— Так. — радісно пискнула я. — Вирішила поекспериментувати. — на обличчі Емріса з’явилася недовіра. — Я вже спробувала. Це смачно. 

Попри це сніданок йому сподобався. Здається. Але далі він знову дістав свої сувої, а я пішла мити посуд. На мій жаль я нічого не розуміла у тих рунах, що він розбирав, тому довелося шукати собі якесь заняття. 

Час до вечері пролетів швидко, бо врешті не вигадавши чим зайнятися я пішла спати. 

* * *

Ракота — господар нашого будинку провів нас на веранду де під навісом вже горіли магічні вогники у плетених ліхтарях. На циновці стояв накритий низький дерев’яний стіл. У повітрі відчувався запах диму та тушкованої зелені. 

Захоплено озираючись, я пройшла до столу. Ріава посміхнувся кутиками губ, хилитнувши головою на місце за столом. У дорозі Емріс дізнавався про звичаї острова Ворундýлу у моряків. Ті час від часу припливали сюди за товаром, та багато чого могли розказати.

— Смачного. — Ракота сів, підігнувши ноги. Слідом за ним на свої місця опустилися двоє його дорослих синів, дружина й ми.

Я почувала себе незручно, хоч через короткий час почалася весела розмова. Емріс та Ракота про щось перемовлялися, іноді щось додавали Ріава, чи його старший брат Таоналу. Дружина Ракоти не вступала в діалог.

Помітивши, що я почала сумувати, Ріава підсунувся трохи до мене.

— Все добре? Чому ти сумна? 

— Ні. Все добре. Я просто, — зітхнула, — не розумію про що розмовляють.

— Тобі перекласти?

Я полегшено видихнула та кивнула.

Коли тарілки спорожніли, дружина господаря принесла напої. Емріс встав, щоб взяти зі своєї сумки сувій та повернувся на місце. 

— Я сьогодні був на площі та побачив дивні знаки. Подивіться. — звернувся він до Ракоти. — Вони такі самі, як у моєму сувої. Ви можете сказати, що вони означають?