Розділ 30. Усі «принади» тропічного клімату

Вечір, який мав принести прохолоду зробив тільки гірше. Я лежала відчуваючи, як моє тіло прилипає до ліжка. Шкіра аж блищала від поту, його можна було викручувати з волосся та нічної сорочки. 

Емріса на сусідньому ліжку здається також мучило безсоння. 

Перевернувшись на інший бік, прибрала зі своєї щоки прилипле пасмо. Коли ми готувалися до прибуття на острів та пили спеціальні відвари, я думала, що головною проблемою стане спека. А виявилось хвилюватися треба через вологу. Легені ніби набрали ваги, кожен вдих давався важче ніж зазвичай. 

На вулиці виспівував цілий хор звуків.  Якщо декілька годин тому мені хотілося скоріше дослідити тут усе, зараз же єдина мрія — закопатися поглибше. 

Нормально виспатися у мене не вийшло. Половину ночі лежала у гамаку, а потім взяла плетене крісло та пішла на ганок. Так під шелест дерев та звук хвиль заснула. 

Тільки встигла провалитися в сон, як зовсім поряд почувся якийсь шурхіт. Розплющивши очі, побачила на ганку ящірку. Помітивши мене вона застигла та здається почала розглядати своїми очима намистинками. 

— Не переживай. — прошепотіла до неї. — Я тут ненадовго. 

Не знаю чи зрозуміла вона мене, але після того швидко зникла.

Притулившись до спинки крісла, я знов прикрила очі. Заснути більше не вдавалося. Організм не хотів сприймати реальність. Я звикла, що й у найспекотніше літо вночі приємна прохолода. А зараз… Це важче пояснити ніж здається. Зараз відчуття, що ніс та рот закрили хусткою, яку вмочили у теплу воду та змусили дихати. Чи не в теплу… 

Приємна прохолода здається тут була відсутня як вид. Я витерла чоло тильною стороною долоні та скривилася від огиди. Шкіра була липкою та тхнула потом. Бажання закопатися побільшало. Цікаво, під землею хоч можна сховатися від оцього всього?! У моєму рідному Рамплурі зараз була ще зима.

Раптом боковим зором побачила якийсь рух у кущах. Напружилася, привставши у кріслі. Це вже точно була не ящірка. 

За кущем з великими червоними квітами промайнуло щось біле. Скочивши на ноги я підбігла спочатку до перил, а потім відскочила назад, кинувшись у будинок. Якщо це якийсь великий звір чи людина то було б дурнею підходити близько. Хоча навряд це була людина. 

Емріс лежав з розплющеними очима на своєму ліжку. Напівпрозора тканина, що звисала з балки ледь помітно рухалася. Відсунувши її я зазирнула до нього.

— Там на вулиці хтось був. Можливо якийсь звір. 

Чоловік втомлено подивився на мене. 

— Все можливо. — буркнув він, повернувшись набік. — Не виходь туди. Двері я захистив від проникнення.

— А вікна? — мій голос здригнувся.

— Вікна ні. Вони високо.

— Але у них може щось заповзти.

Чоловік роздратовано пирхнув, обливаючись потом.

— А може й ні. Не змушуй мене відкривати рот зайвий раз. 

Розмовляти з ним було марно. Підтиснувши губи я пішла та впала на своє ліжко.

Не думати про те, що біля будинку хтось був не вийшло. Я лежала прислухаючись до всіх звуків. 

До ранку вже повноцінно хотілося перекваліфікуватися у мага винищувача. Хотілося вбивати голими руками. Після першої ночі на тропічному острові усе моє тіло було в укусах комарів. Лежати за захисною тканиною у мене врешті не вийшло і я знов пішла на вулицю.  

Емріс виглядав не краще, хоча його невдоволене обличчя не було чимось рідкісним. 

Зранку бубоніла лише я. Чоловік мовчки зробив собі каву та за столом у вітальні сів читати якусь дуже важливу книгу. Мені хотілося з ним поговорити, але не дуже хотілося нариватися на скандал.

Вмившись вдруге за ранок я заплела косу навколо голови. Так волосся менше подразнювало шию. Захопивши капелюшок пішла до виходу.

— Ти куди? — не відриваючись спитав маг.

— Гуляти. — буркнула.

— Не довго. 

Я підняла брову, змірявши його поглядом. 

— Добре,... брате. — згадала до слова те як він себе вчора назвав. 

Чоловік скривився, ніби з'їв цитрину, але відповідати нічого не став.

На вулиці було так само спекотно, як вчора. Відчуваю, що якщо ми швидко не відшукаємо книгу з мене шкіру можна буде здирати шарами.

Вилаявшись подумки за те, що дратуюся, пішла у бік пляжу. Біля води має бути краще.

На пляжі майже не було людей. Скинувши сандалі, я взяла їх в одну руку. Пальці миттєво занурилися у трохи вологий та прохолодний пісок. Я ледь не замуркотіла від задоволення.

На піщаний берег накочувалися біленькі гребінці хвиль. Не думаючи, як це виглядає сіла на вологий пісок підставивши п’ятки хвилям. Від насолоди з прочинених губ вирвався тихий стогін.  Очі самі собою закрилися відрізаючи мене від усього світу.

Хвилі рівномірно накочувалися на берег. Океан ніби дихав. 

Здається я так сиділа цілу вічність, коли поряд почувся скрип піску. Я відкрила одне око, щоб подивитися хто там ходить. 

В метрі від мене стояв один з тих хлопців, що вчора допомагав з ліжком.