Розділ 26. Небезпека скрізь

Від води доєднався ще один голос. Пісня сирени змінилася, тепер вони почали співати про багатства, які вже чекають сміливця на морському дні. 

Звідусіль лунав моторошний хор жіночих голосів. Він був смертельно прекрасним. Здається саме повітря було просякнуто їх магією. Раптом корабель здригнувся.

Майа повернула голову у бік корми та грубо вилаялася. Матрос, що стояв біля штурвалу, вів корабель просто на скелі.

— Трясця. — скинувши долоню, вона прошепотіла заклинання. Чоловік за штурвалом впав непритомний. 

Корабель хитнувся. Я злякано скрикнула, схопившись сильніше в руку Емріса, та ледь не повисла на ній, коли чоловік рвучко піднявся на ноги. Маг не відриваючи погляду дивився на жінку, яка тільки що використала магію без артефакту.

За лічені секунди штурвал схопив хтось з команди, знов вирівнявши хід. Протока була вузькою, і втрата контролю могла призвести до трагедії.

З води почулася тиха лайка, плеск, ніби хтось вдарив долонями по поверхні. Пісня майже миттєво відновилася, здається ставши голоснішою та майже агресивною.

— Вони голодні. — пробурчала темноволоса жінка, що до цього стояла мовчки. — Та злі. Напевно ті крилаті їх сильно дістали.

Напруга нікуди не зникла. І вже за хвилину пролунав глухий сплеск. Декілька матросів кинулися до лівого борту. Вони нічого не чули, але встигли побачити в останній момент, як хтось вистрибнув у воду. 

Я продовжувала тепер стояти, притискаючись до напруженого Емріса, а троє жінок кинулися до лівого борту. На бігу, рудоволоса створила на долоні вогняну кулю та метнула заклинання у воду. Пролунав оглушливий вереск. Інші дві темноволосі сестри майже одночасно вимовили заклинання, вражаючи істот, які вже оточували бідного моряка. Той на мить зупинився, здається злякавшись більше спалахів бойових заклинань, а потім поплив прямо до однієї з сирен. Вона нагадувала жінку лише обличчям та волоссям. Груди та все що нижче, було вкрите лускою. Витягнувши до нього білу тонку руку вона посміхалася гострими зубами. 

— Назад! — закричала йому рудоволоса жінка з палуби. Але він її вже не чув. Рудоволоса вилаялася та заспівала, намагаючись достукатися до його свідомості. 

Матрос рвучко повернув голову на звук її голосу, але потім знов поплив у кігті сирен. А ось ті звернули цілковито на неї увагу.

— Оце ти даремно. — буркнула Майа.

— Мені хотілося перевірити чи подіє мій голос.

— Подіяв. — третя сестра шарахнулася, коли у її бік полетіла велика мушля. — Тільки не на того на кого треба.

Майже разом з цим пролунав тріск та моторошний крик. Матрос зникнув під водою і вже через мить на поверхні з’явилася червона пляма. Десь високо угорі почувся шурхіт крил, а потім якась тінь промайнула над самим кораблем, загасивши ліхтар.

Емріс хоч нічого не чув, але зрозумів, що зараз могло статися.

— У трюм. Негайно! — вигукнув він.

— Але…

— Мірто. Бігом.

Я вже не сперечалася, підхопивши спідницю, кинулася до трюму. І майже вчасно. Об палубу, щось гучно вдарилося.

Стиснувши у долоні чарівну паличку, Емріс кинувся до трьох чарівниць, які вже готували нові закляття. На палубу прямо з неба впав гігантський птах. Торкнувшись дерев’яних дошок, сирена скинула пір’я перетворившись на жінку. З одягу на ній був лише легкий плащ, підперезаний на поясі. Білі кучері великими кільцями падали на груди. 

Змірявши магічок поглядом, вона зробила крок уперед, як від борту почувся скрип. Рвучко повернувши голову, Емріс побачив, як на палубу збираються четверо жінок, що до цього були на половину рибами. У однієї на підборідді навіть залишилися сліди крові.

Емріс напружено дивився на несподіваних гостей. Одною рукою він потягнувся до воскової затички. Магічки поряд також напружилися.

— Зрадниці. — прошипіла колишня крилата сирена, зробивши загрозливий крок уперед. — Вам тут не раді!

— Трясця. Здається вони нас пам’ятають. — нервово розсміялася рудоволоса магічка.

— Покручі. — з іншого боку шипіли та скалилися колишні морські сирени. Вітер розвіював їх довге волосся, що було єдиною їх одежиною, оголяючи сіро-зеленувате тіло. — Вбивці!

— Хто б казав. — пирхнула темноволоса магічка.

— Що тут відбувається? — Емріс підняв чарівну паличку, цілячись у тих, хто переліз через борт.

— Нічого такого. Вони просто хочуть нас вбити. Ми їх. — сказала рудоволоса спокійним голосом.

— Хто ви? — здвинувши брови, чоловік боковим зором помітив, як рудоволоса посміхнулася.

— Ми також сирени. Напівкровки. — побачивши, як переляк відбився в очах чоловіка, магічка нервово реготнула. — Не бійтеся. Ми цілком безпечні. Для вас… — це було важливе уточнення. — Мене звуть Лара, а це мої сестри Майа та Катана.

— Я бачив, як ви чарували. Як ви це змогли? — Емріс рвучко повернув до неї голову, лиш на мить випустивши з поля зору сирен. Тих що риби.

«Трясця»

— Бо ми з роду Солонгтон. — сказала та, яку представили як Катана. — Пропоную знайомство продовжити потім. Зараз нас хочуть трішки вбити. 

Пролунав бойовий крик. Сирени зіскочили з борту,  мов за командою. Довгі гострі кігті зблиснули у світлі світанку. Одна з колишніх морських дів вишкірилася та кинулася на рудоволосу Лару, намагаючись вгатити їй кігтями в обличчя. Та встигла рвучко повернутися, й рука сирени розсікла повітря. У наступну мить морська діва завила, схопившись долонями за живіт, на якому червонів опік.

Емріс відбив напад іншої сирени вистреливши чарівною паличкою заклинання. Боковим зором чоловік помітив, як палають азартом очі трьох дивних чарівниць. Вони виглядали не менш небезпечними. Він не розумів, що це за сирени Солонгтон, і чи можна їм взагалі довіряти. Вони відкрито раділи смерті своїх сородичок. 

Відбивши черговий напад Емріс помітив, що та, що з крилами не поспішала нападати, але знов перетворилася на сирену, і тепер сиділа на борту. Чекала.

Бій тривав не довго. Вже зовсім скоро не залишилося на палубі жодної морської діви.