Розділ 22. Обманутий за власним бажанням

— І тобі ще смішно? — загрозливо зсунув брови маг.

Але я вже не могла зупинитися. Здається це було нервовим.

— Пробачте, будь ласка. Але це… Там немає того зілля. Самі перевірте.

Емріс недовірливо подивився на мене, а потім відкрутив кришку та принюхався. Вилаявшись, він дістав зі своєї дорожньої сумки артефакт, та перевірив ним рідину у флаконі.

— Це що звичайна вода?!

— Так. — хрюкнула я, намагаючись угамувати сміх. Але не дуже виходило. — Це вода. 

— Навіщо?!

Зробивши глибокий вдих-видих, я залпом осушила чашку з чаєм. Мені обпекло горло.

— Бо я не можу повернутися додому, та наразити свою сім’ю на небезпеку. Після того, що сталося. Тому я піду з вами по ті ліки. — сказала я цілком серйозно.

— З чого ти взяла, що я тебе з собою візьму?

— Бо я забагато знаю та можу випадково комусь проговоритися. А окрім того можу стати у нагоді. Я хороший цілитель.

— Яка провчилася лише пів року. Та без диплому. — пирхнув Емріс.

— Диплом, то папірець. Я допомагала матері з восьми років та можу приготувати все що заманеться. — сказала я, відкинусь на спинку стільця.

— Я працюю сам. 

— Я не буду заважати.

— Мені легше від тебе позбавитися.

Від його холодного тону, у мене сироти пройшли по шкірі.

— Можливо. Але, ви не вбивця.

— Думаєш? — зігнув брову Емріс.

— Так. — впевненості у мене не було. — Я дійсно можу допомогти. Ви можете влаштувати мені перевірку.

Чоловік важко зітхнув відкинувшись на спинку свого стільця, та потер очі вказівним та великим пальцем.

— Треба було тебе відіслати додому у перший день, а не слухати. 

— І дуже дякую вам, що не зробили цього! Бібліотека в університеті безцінна. Я багато дізналася нового.

— Скажи, якщо це від початку була вода, — чоловік взяв зі стола флакон. — Як він мав подіяти? Я ж міг не побачити випадково його. — я прикусила губу, здається він сам усе зрозумів. — Ти спеціально його впустила? — кинувши флакон на стіл, він закрив обличчя долонею, його плечі здригнулися від беззвучного сміху. — Ідіот.

— Якщо не секрет, де ти взяла цю пляшечку з написом? — віднявши руку, спитав він.

— В університеті. Професорка показувала нам зілля правди. Вона ледь не єдина, хто його може готувати. Я позичила у неї етикетку з написом та наклеїла на порожній флакон. А потім набрала води.

— Ти ще й крадійка. — фиркнув Емріс.

Мені не сподобалося, як він мене назвав. Пирхнувши, я склала руки на грудях.

— Вона не ховає їх. Вони лежать у неї на столі. І без спеціальної печатки це лише друкований текст. Дивно, що ви не запідозрили обман, не побачивши печатки. 

Емріс вилаявся. Здається вона його знов обіграла.

— Добре. — через кількахвилинної паузи сказав він. — Я влаштую тобі перевірку. Але це будуть не твої зілля та настоянки! Увечері подивлюся твою фізичну перевірку.

Я ледь не заплескала у долоні, вчасно схопившись.

— Сподіваюся, що я вас не розчарую. — на губи знов налізла зрадницька усмішка.

— Чого ти на цей раз усміхаєшся? — підозріло зиркнув на мене Емріс.

Я стиснула губи, відвівши погляд убік. Мене тут немає. Я риба.

— Кажи вже! — не витримав Емріс. — Увечері виявиться, що ти проходила підготовку у бойовій академії, й заняття травниці це прикриття?

Я хрюкнула від такого припущення, та закривши рот долонями заржала.

— Ні. Я дійсно травниця. Можливо не така сильна, як треба, але… На моїй вулиці живе багато хлопців. Вони мене трошки всього навчили. Як то кажуть, щоб могла захистити себе, поки їх поряд немає.

— Навіть так. — кутик губ чоловіка сіпнувся угору. — Якщо можна детальніше.

— Я можу битися на кулаках. Але це більше для того, щоб швидко вдарити куди треба та втекти. А ще я можу влучно метати ніж. Швидко збираюся по деревах та бігаю. — на декілька секунд я замислилася. Це згадати було набагато важче ніж здавалося. Ніколи не думала, що це колись стане мені у нагоді. 

Я звичайно тоді хотіла навчитися захищати себе, але хлопці трохи перестаралися. Я вміла все потрошку. Батько та матір хапалися за голову, коли бачили мене на вулиці з якоюсь палкою у руці. Вони намагалися вплинути на мене тоді через Грегорі, але це не подіяло. Бо він був серед тих хлопців…

 — Я швидко вчуся. 

Емріс хмикнув закотивши очі.

— Добре. Влаштую тобі увечері перевірку. Пройдеш, візьму з собою. Хоч мене дратує, що ти обманом витягнула інформацію. Але це було доволі розумно та хитро.

У мене від полегшення навіть плечі опустилися. Звичайно, це була не цілковита перемога, але я раділа, що Емріс оцінив те що я зробила.

— Пробачте. Я більше так з вами не буду.