Розділ 16. Хвороба у передмісті

Здається професору Ждану я сподобалася, бо далі на уроках володіння артефактами він викликав мене щось продемонструвати. І після того схвально кивав. 

Тему принца більше не підіймалася. Але тут вже була моя заслуга. Здається усі повірили, що я принцу ніхто і… вони вирішили забути за моє існування. Я була не цікавою. Порожнім місцем. Ходила наче примара по університету. 

Я не відразу зрозуміла, що мене ігнорують. Просто у якийсь момент треба була допомога, а студенти удали, що мене не почули.

Я не дуже розуміла, чому така реакція. Після того першого дня вже ні з ким не сперечалася, мовчки все записувала. Більшість професорів мене все ще сприймали селючкою. Виключенням був пан Ждан та професорка настоянок та зілля. 

Друзів я також не знайшла, тому після уроків увесь вільний час сиділа у бібліотеці. Тамара та Міла хоч трохи намагалися вдавати дружбу, але коли на практичній не дала списати, я стала черговими меблями у нашій кімнаті.

Й зараз я сиділа у бібліотеці підперши кулаком щоку. Поруч на столі стояв каламар та лежали декілька сувоїв з доповіддю на історію та настоянки. Вмочивши перо в чорнило, я вивела на жовтуватому аркуші декілька нерівних літер та застигла з піднятою рукою. Не знала, що написати. Грегорі час від часу писав, питав, як справи. Сказати йому правду? 

Я прикусила губу, знов поставивши перо на папір.

Дорогий Грегорі.

У мене все чудово. Пробач, що не писала декілька тижнів. Дуже багато було роботи. Скоро вже половина семестру. Мені дуже подобається тут. Сумую за вами. Як ти? Сім’я? Ти писав у минулий раз, що твій батько хворів. 

Я дуже хочу з тобою побачитися. Можливо приїду узимку.

Те, що можу приїхати назовсім я поки нікому не казала. Мої батьки писали мені регулярно раз на два тижні. Грегорі кожен тиждень. Іноді писала Ігред. Вони все ще у тому місті, Емріс сидить за книжками та кудись їздить ненадовго. 

Мені не вистачало їх. 

Дописавши лист другу, я дочекалася поки чорнила висохнуть та обережно склала його. При університеті було багато голубів. Це був звичний спосіб листування. 

Пташка на настінному годиннику декілька разів цвірінькнула. Була вже шоста. 

Відкинувшись на спинку стільця я прикрила очі. Треба було поспішати на вечерю в їдальню, але їсти не хотілося.  Тому проігнорувавши бій годинника, я повернулася до книжок, які лежали переді мною на столі. Бібліотека на той момент опустіла. 

Перегорнувши чергову сторінку з історії цілительної справи, я раптом почула шепіт десь з-за стелажу. Він лунав голосно у навколишній тиші.

— Ти бачила, як напружився декан, коли Марія спитала про ту хворобу? Тут точно щось не так.

Я нагострила вуха.

— Мені знайома розповідала, що у передмісті було два дивні випадки. Захворіла жінка. Через день гарячка спала, і коли вона прийшла на прийом до лікаря то просто накинулася на нього. Того не вдалося врятувати. А через два дні це саме сталося з її сусідкою. Вони обидві були сильними магічками.

Намагаючись не видавати звуків я встала з-за столу та навшпиньках підкралася до стелажу, за яким долинали голоси.

— Може у них були якісь проблеми? Не могли ж вони просто так збожеволіти.

— У тому й справа, що ні. До того моменту вони були приємними літніми пані. Це зі слів їх знайомих. Казали, що вони до цього майже не хворіли. І це здається не єдині випадки. Тільки нам цього не розповідають.

— Не розумію, чому мовчить ректор?

Це були погані новини. Обережно, щоб не почули, що я їх підслухувала, повернулася за своє місце та удала, що заглиблена у читання. Через декілька хвилин з-за стелажу вийшло дві дівчини з другого курсу. Побачивши мене вони помітно напружилися, але не зупиняючись пішли геть. 

«Хвороба вже підбирається до столиці. Ректор мовчить, але навряд не знає. Скоріше всього це будуть приховувати до останнього»

Думати про те, яка здійметься паніка, якщо це стане відомо на загал, не хотілося. Час від часу й без того траплялися сутички між магами та тими хто не володіє чарами.