Розділ 15. Перевірка

Мене охопив жах, хоч чогось такого я й очікувала та боялася. Кролик виглядав аж занадто наляканим ще до моменту, як Міла почала його зцілювати. Тепер він кричав від болю, коли професор знов запхав його у клітку. 

Це було неправильно та безсердечно. Невже не можна створити якийсь артефакт, щоб перевірити силу інших?! Адже є вже схоже. Мене перевіряли ним у перший день. 

Тамара погано впоралася. Вона дуже хвилювалася, і від цього зламана кістка погано зросталася. 

Який дурень вигадав давати новачкам такі складні завдання?! Чи це було зроблено, щоб збити пиху? Якщо так, то це було невиправдано жорстоко. Міла досі трусилася, сидячи за партою. Професор не дозволив їй знов скористатися артефактом, сказавши, що вона свою перевірку вже пройшла.

Зціпивши зуби я дивилася на сивочолого чоловіка у зеленій професорській мантії. Мені хотілося скочити на ноги та забрати бідне створіння з лап того чудовиська. Але я сиділа, майже не ворушачись. 

— Може ще у когось є артефакти, що спеціалізуються на переломах? — спитав він. У класі стояла тиша. Пирхнувши, чоловік поклав свою долоню з браслетом артефактом на кролика, і той перестав кричати. Лапа зцілилася миттєво. — Мене дуже розчарувала ваша реакція. Це лише тварина, — у його голосі чувся метал. — Не треба тут втрачати свідомість через це. Ви майбутні маги цілителі. Ви маєте бути холоднокровними. — взявши клітку з кроликом він передав її своєму помічнику і той відніс її в іншу кімнату. — Це лише перший урок. Тому поки я не буду знімати бали. Але якщо далі хтось збирається реагувати так само, то нехай забирає документи. Його не можна пускати до хворого.

Тиша стояла майже до кінця уроку. Кожен по черзі вставав боязко розповідаючи про свої артефакти. У когось вони були родові, хтось лиш перед навчанням придбав.

Мій артефакт не мав ніякої особливої спеціалізації, але він був достатньо старим. Професор назвав його універсальним та порадив придбати щось більш сильне через пів року. 

 Я не була певна, що буду тут навчатися через пів року. Бо якщо мені не дозволять перейти на безкоштовне навчання, я не зможу далі сама платити. Для когось сто золотих це щось несуттєве, але для моєї сім’ї треба працювати рік на це. І бажано нічого не купляти та не їсти. 

— Я дуже здивований, що вам не придбали відразу дорогий. Ваш… — професор кахикнув, він не назвав ім’я, але я зрозуміла. — Як то кажуть… Покровитель. Має достатньо грошей на це.

«Дякую вам велике, пане Ждан. Тепер вони забудуть за того кролика, і буду перемивати кістки мені».

У класі почулося шепотіння. Підтиснувши губи, я гнівно стрельнула у професора поглядом.

— Я не маю жодного відношення до Його Високості. Йому була треба допомога з лікуванням собаки. Я допомогла. Не більше. Не менше, — мій голос несподівано став як брила льоду. Я від себе не чекала, що раптом підіймусь та скажу це.

Піднявши брову, професор Ждан зміряв мене поглядом.

— Я що дозволяв вам говорити? Треба підняти руки!

Я підняла, досі стоячи та не відводячи від нього погляду.

— Пане професоре. Виносити це на загал не професійно. Але якби я була справді тою, ким вам здаюся, Йому б це не сподобалося.

Я знала, що копаю собі могилу. Але… Байдуже. Я не збиралася сидіти склавши руки поки хтось шепочеться за моєю спиною. Я не була ні подругою, ні коханкою принца. Сумніваюся, що йому є до мене якесь діло. Якщо що заступитися буде нікому. Якщо мене будуть ображати я буду нападати, а не ховатися підтиснувши хвоста. 

Брови професора стали будиночком. Він не очікував цього, але швидко впорався зі здивуванням.

— Тобто люди брешуть, коли кажуть, що ви були в покоях принца цілий день? — від недобре усміхнувся, дивлячись мені в очі.

Я хмикнула. Це була війна.

— Не день, а кілька годин, поки готувала зілля від отруєння беладоною. А потім мене залишили до вечора у гостьовій кімнаті, щоб дочекатися, коли зілля повністю подіє.

— Дивно, що саме ви змогли виявити причину та знайти ліки. Юна та доволі приваблива дівчина…

Я вигнула брову від шоку. І що сказати далі: що пан ректор не зміг цього зробити? Професор взагалі в курсі, що той запропонував приспати собаку сплутавши отруєння ягодами з чорною магією?! Я зробила вдих-видих.

— Бо у місцевості де я живу зустрічаються ягоди беладони, і тому я знаю, як виглядає отруєння ними. Не завжди причина у чомусь магічному. 

— Але ви не впустили можливості. 

Не втримавшись я цикнула, закотивши очі. Цирк, й годі.

— Як ви казали, треба вміти холоднокровно приймати рішення. Я провела огляд собаки та визначила лікування. Це може підтвердити пан ректор. Мене не хвилювало хто стоїть переді мною. Якщо я змогла допомогти, це вже добре. Якщо треба я можу повторити при вас усе що робила там, — на щастя мій голос звучав досить рівно. Далі я перерахувала усі інгредієнти, що додавала у зілля, та реакцію собаки у перші хвилини.

Професор Ждан криво посміхнувся. Я здивовано кліпнула. Це що тільки що було? Схвалення? 

— Сідайте, пані Мірто. Ми зрозуміли до кого йти якщо чимось отруюємося.