Розділ 14. Екскурс в історію та артефакти

Я ніколи не була серед тих хто звик тихенько сидіти десь на останній парті. З раннього дитинства, я вже була непосидючою дитиною. Мене тягнуло на пригоди. То на річку, коли її тільки вкрила льодова кірка, то на найвище дерево у Рамплурі. Грегорі доводилося ходити слідом за мною та витягати ледь не за комір сорочки з чергової неприємності. Майже постійно зі мною була Шура, Мирослава та Інга. 

Десь рік тому я підмовила подруг поїхати на танці у сусіднє село. Глядіти за нами батьки поставили Грегора. Він тоді втомлений після роботи у полі заснув на лавці, а коли прокинувся, нас вже у тій хаті не було. Ми пішли з новими знайомими гуляти селом. Тоді хтось побачив нас без нього та доніс батькам. Після того попало і нам і йому. 

Підперши щоку кулаком я сліпим поглядом дивилася на дошку. Мені хотілося додому. До Грегорі. Тут все було погано. За моєю спиною шепотілися. Іноді навіть не намагалися приховати те, що обговорюють мене. Я ж не дурна. Я розумію імперську добре, хоч не дуже на ній розмовляю.

Якихось сто років тому столиця та Каталінська область розмовляли трохи іншою мовою. Це мені колись розповідали у школі. А потім щось сталося і стала популярна мова яка переважала в Андрійській області. І саме її чогось називають імперською. 

Ось такий невеличкий екскурс в історію. Можливо й непотрібний, але це краще ніж слухати те, як мені важко та хочеться до дому. 

Після театру Ігред мене не відпустила у гуртожиток. Ми просиділи за столом майже до пізньої ночі. Їй хотілося про щось поговорити, але у більшості вона сиділа замислившись. Вона такою стала, як повернулася у зал. Своїми думками Ігред не поспішала ділитися, але їй було цікаво послухати мою думку про виставу.

Зранку вона з Емрісом поїхали, а я пішла у гуртожиток. Мої нові сусідки були вже там. Спочатку вони здалися мені приємними. Я з радістю знайомилася, розповідала про себе. Міла жила до цього на кордоні з областю Летія. Тамара була з Андрії, у неї імперська вимова найкраща. Досвіду у лікуванні вони майже не мали, але рівень магії у них був високий.

Думаючи, що їм цікаво, я почала розповідати про свою матір і про те, чого вона мене вчила. Дівчини у той момент якось дивно перезирнулися. Тоді я не помітила цього. Здається вони досі не знають, що я випадково почула їх розмову у кімнаті. Для них я була селючка, хвалько, але корисна на всяк випадок і мені треба усміхатися. 

Лицемірів я ненавиділа. Сама до них ніколи не належала. Але тут довелося усміхатися та удавати, що я нічого не почула. Краще б тоді затрималася у вбиральні довше. І це вони поки не дізналися, що мені рекомендацію дав сам принц.

Професор перед дошкою розповідав, як важливо вміти керувати своєю силою, і що може статися, якщо цілитель почне швидше або повільніше зцілювати. Занадто швидке зцілення могло призвести до шоку у пацієнта та зупинки серця. Повільне ж могло не дати жодного результату, лише вичерпавши резерв цілителя. 

Я слухала його з цікавістю, роблячи нотатки у зошиті. 

— На жаль серед вас немає нікого хто може зцілювати одним лиш дотиком руки. Тому перед тим, як розпочати практичні заняття, я хотів би щоб ви розказали мені про свої артефакти. Можливо у когось вони родові, — професор обвів аудиторію поглядом. — Пані Мілано. 

Зі свого місця встала білява дівчина з товстою в руку косою. Відкинувши її на спину, вона підняла на рівень обличчя долоню з перснем у якому був яскраво зелений грушоподібний камінь.

— Мій артефакт називається «Сльоза», — розпочала Міла, — він передається у моїй сім’ї вже не одне покоління. Його сильною стороною є ментальне зцілення, що допомагає вилікувати рани невидимі оку. Артефакт було подаровано моїй прабабусі від імператриці. — Мілана замовкла опустивши погляд на парту. По класу пройшов тихий шепіт. Впоравшись з емоціям, дівчина знов розправила плечі та підняла голову. — Деякий час вона була особистим лікарем імператриці Софії де Аурельо, а потім відкрила свою справу у Канті.

Канта —  центральне місто області Летія. 

Я сиділа прикусивши губу. Було зрозуміло, чому Міла замовкла тоді. Мідні захопили владу десь п’ятдесят років тому. До цього на троні був інший рід — де Аурельо, який вів свій родовід від княгині Каталі, на честь якої й була названа потім імперія. Але що одні, що другі були родичами та мали спільного предка. Мідні у якийсь момент відділилися від основної гілки й лише через дуже багато років зазіхнули на трон. До цього вони непогано жили окремо.

Моє місто далеко знаходилося від столиці, тому зміна влади на нас ніяк не повпливала. Але тут у столиці було не прийнято казати щось хороше за старих монархів.

Далі професор попросив продемонструвати артефакт. Міла підійшла до викладацького столу де стояла клітка з білим кроликом. Тварина швидко дихала дивлячись очима намистинками на дівчину. Міла хотіла погладити, але той сіпнувся та вдарився об інший бік клітки. 

— Найкраще зцілювати при близькому контакті, але іноді немає можливості торкнутися. «Сльоза» дозволяє це зробити на відстані. 

Міла підняла руку та перевернувши кільце каменем на долоню направила її на кролика. Ефект стався майже відразу. Тварина перестала важко дихати та дала до себе торкнутися, коли дівчина відкрила клітку. 

— Чудово, пані Міло. Сідайте, — посміхнувся професор та забрав з її рук білого кролика: — Чи є у нас тут хтось з артефактом, який спеціалізується на зрощенні кісток?