Розділ 13. Театр

Навчання розпочиналося тільки через декілька днів. Попри деякі неприємності у мене була надія, що далі усе буде добре. Я вже вступила. Тепер треба сповістити цю новину батькам, а також забрати речі з готелю.

Я з’явилася там перед обідом, і на мене вже чекали. Емріс сидів у кріслі поглинутий читанням, а ось Ігред ходила по кімнаті. Побачивши їх, я притлумила важке зітхання. Не варто їм знати як насправді пройшов день.

— Мірто, — підскочила до мене Ігред. У її очах горіло хвилювання. — Ну що?

Емріс відклав книгу, зацікавлено подивившись на мене.

— Усе чудово, — начепивши на вуста усмішку, я закрила двері номера: — Звичайно без складнощів не обійшлося, але мене взяли. І навіть місце у гуртожитку вже отримала. А у вас як? — спитала у чоловіка, впавши на диван.

— Не так добре, як у тебе, — важко зітхнув Емріс.

— Але ви ж бачилися з імператором? Він якісь заходи прийме?

— Так, — чоловік здавлено хихотнув. — Закриється у палаці та звідти поспівчуває народу.

— Як це? — мої очі набули круглої форми. — А як же хвороба?

— Цим буде займатися орден «Квіти мороку». Добре, що ти вступила. Ми з Ігред завтра поїдемо зі столиці. 

Я здригнулася, почувши назву.

— Звучить непривітно. 

— Можливо, — Емріс усміхнувся кінчиками губ. — Але вони цілком привітні. Ти бачила їх цитадель. 

— А-а, — думка залишилася та сама.

— Вони займаються цілительством та вивчають темну магію. 

— Уперше чую таке. Темні маги це злі погані люди. 

— Не завжди. Колір магії не каже, яка це людина. Але, щоб стати темним треба багато вбивати спеціальним закляттям. Тільки тоді магія стає чорною, — спіймавши мій здивований погляд, Емріс додав. — Тобі я його казати не буду, — я фиркнула, мені це було й не цікаво. — У тебе на це закляття сил не вистачить.  Більшість членів ордену білі маги.

— Але ви ж зможете знайти ліки від хвороби? 

Емріс чомусь знов важко зітхнув. Це мені не сподобалося. 

— Ми робимо усе. Завтра я поїду назад у цитадель. А там побачимо, що буде далі. 

Я підтиснула губи, дивлячись на мага.

— А ви не боїтеся захворіти?

— Ні. Я безсмертний. У мене значно менший шанс.

— Але все одно є. — це хвилювало.

— У мене шансів захворіти набагато менше ніж у будь-кого іншого. — Емрісу не сподобалися мої слова. Чоловік нахмурив брови.

— А я? Я можу захворіти? 

Чоловік замислився на кілька хвилин.

— Навряд. Ті що зараз у цитаделі були сильними магами. На твоє щастя, ти не маєш стільки сил.

Тепер вже я зітхнула, здається вперше за декілька днів зрадівши, що у мене так мало сил. 

— Ви ще приїдете у столицю? — я вирішила перевести тему. — Ігред також буде у цитаделі.

Ігред похитала головою. 

— Емріс мене туди не підпускає. Хоч я людина…

— Бо там небезпечно, — нахмурився Емріс, глянувши на матір. — Хоч ти й не можеш захворіти, але деякі жителі цитаделі можуть тобі зашкодити. Вони не контрольовані. 

— Не дуже я хотіла у ту цитадель. Від неї віє мертвечиною. — буркнула Ігред.

— Поки там померло лише декілька людей. — помітив Емріс.

Ігред повернула до мене голову шукаючи підтримку.

— Моторошне та непривітне місце. — вставила я, повністю погоджуючись з нею.

— Воно не має подобатися. Це цитадель, а не будівля театру. 

Ігред оживилася.

— Ти обіцяв мені показати театр. Може ми встигнемо сходити на виставу перед від’їздом? 

Емріс підняв очі до стелі, ніби там була відповідь. 

— Добре, — врешті зітхнув він. — Я дізнаюся чи є сьогодні щось. Бо завтра нам вже треба їхати. 

Ігред заплескала у долоні, а я трохи поникла. Це не приховалося від погляду жінки.

— Мірто? Ти ж підеш з нами?

Я сиділа кусаючи губи.

— Навряд… У мене мало грошей. Усе пішло на навчання.

— Я куплю вам білети. 

Почувши це, я відкрила рот від здивування, та відразу опустила очі.

— У вас від мене і так багато проблем. Не треба. Я піду краще у гуртожиток. Буду готуватися до навчання.

— Усе нормально, — сказав Емріс. — Я можу собі дозволити похід у театр. Хоч я таке не дуже люблю. Складеш компанію Ігред.

Густо почервонівши, я кивнула.

* * *

Будівля театру знаходилася недалеко від палацу та університету. У ній було декілька поверхів, та великі вікна та колони. У Емріса все-таки вийшло знайти три білети в останню мить. 

Роздивляючись людей, що збиралися біля театру я почувала себе трохи незатишно. На мені була звичайна сукня з невеликою квітковою вишивкою на ліфі. Ігред також була одягнута просто, але її здається не сильно хвилювало, що вона виділяється. Навіть, якщо ця жінка хвилювалася, вона це добре приховувала. Проте захват у її очах був щирим.