Розділ 12. Я забуваю за дурне пророцтво та заселяюся у гуртожиток

Ректор на мене вже чекав сидячи за своїм столом. Його обличчя нагадувало кам’яну маску. Мені вартувало зусиль, щоб зберегти на своєму обличчі спокій. Здається я тільки що здобула у лиці ректора ворога. 

— Не знаю, як ви здобули цю рекомендацію, — сказав він повільно. У його очах усе було написано, у яких позах і як вона могла отримати це: — Чесно кажучи я досі сумніваюся, що ви на щось здатні. Але щоб не ображати Мідного принца, я проведу для вас перевірку. Пройдете її, отримаєте місце. Ні… Думаю ви не пропадете.

Сковтнувши слину, я подумки прокляла його, та спакувала речі додому. Цей університет мені й даремно не здався. Але здатися зараз, це дати ректору привід позловтішатися.

«Давай мені свою перевірку. Я впевнена, що ти мені підсунеш, щось складне»

— Ви маєте приготувати зілля від блювоти, — беземоційно промовив ректор, зловтішно усміхаючись очима. — Це стандартне завдання для першого курсу.

«Ти зараз знущаєшся? По-перше, це доволі складне зілля, як для першокурсника. А по-друге, я ж сказала ким є моя мати»

Я ледь стрималася, щоб не закотити очі. Ректор був впевнений, що у мене нічого не вийде. 

— Побачимо, що ти вмієш, — його губи скривилися у недобрій усмішці. — Окрім… Ну сама розумієш.

«Скотина»

Покидаючи кабінет ректора я подумки раділа. Присвята Алісіє, сподіваюся ти бачиш зараз мене. На його щастя у мене дійсно слабкий дар, інакше він би не посмів про мене так казати. 

Глибоко зітхнувши, я відігнала від себе непотрібні думки. Зараз треба правильно приготувати зілля і щоб ректор їм вдавився… Точніше, щоб оцінив та дав місце в університеті. 

По тому, що багато хто знав, що я їздила учора у палац, я зрозуміла майже відразу. У коридорах шепотілися, але на відміну від пана ректора вони відразу замовкали, коли я проходила поруч.

Якось я не подумала про те, що так буде. Це було боляче. І несправедливо. 

Мене завели у великий клас де стояло багато парт. Відразу принесли казан, та купу інгредієнтів. Я підкотила рукави сорочці, та схилилася над рецептом. Цей трохи відрізнявся від знайомого мені.

За викладацьким великим столом розташувалися декан факультету цілителей — той самий ровесник Ігред. На ньому була зелена мантія з гербом університету. Поряд з ним сидів секретар і нарешті ректор. 

Я важко зітхнула та взяла ступку в руки. Серце стукало у скронях. 

«Не тремти. Не показуй». 

Я намагалася усе робити автоматично: перетирати трави, додавати їх у казан, шепотіти слова змов. Руки все одно продовжували тремтіти.

Це було не справедливо. Не чесно. Я стільки знаю. Стільки можу. А вони поставили на мені клеймо коханки принца навіть не давши проявити себе. Я з самого дитинства доглядала за хворими. Я можу все. І… я даремно витрачаю свій час…

Прикусивши губу, я стримала сльози. Ні. Не даремно. Я навчуся чогось нового. Тут є бібліотека. Я вивчу нові зілля. Я….

Це було дуже важке випробування. Додавши один з останніх інгредієнтів я затамувала подих. Рідина не відразу, але змінила колір на потрібний. Зменшивши вогонь під казаном, я залишила його на деякий час. Усе йшло, як треба. 

«Присвята Алісіє, дай мені терпіння, — я знов прикусила щоку. — Ти змогла захистити свій народ. Врятувала чоловіка з полону. Разом з іншими княгинями, об’єднала країну. Невже я не зможу просто зберегти лице? Вони ж хочуть, щоб я помилилася». 

Нарешті рідина у казані стала синьо-зеленою. Час на приготування вийшов. Декан цілителей підійшов до столу та опустив велику ложку у казан. 

— Чудово. Ви навіть змогли замовити зілля, щоб пришвидшити його дію, — чоловік був задоволений результатом. — Ви чудово впоралися.

Я перевела погляд на ректора. Той скрививши губи, щось написав на аркуші.

— Бюджетні місця вже всі зайняті. Ви прийшли пізніше ніж закінчився відбір. Але якщо ви зможете заплатити, тоді… Рік навчання буде коштувати сто золотих. 

Я важко зітхнула та прикусила губу. Здається у мішечку, що дав мені принц, була рівно половина. 

— Якщо я добре складу семестрові екзамени у мене є шанс навчатися безкоштовно? — сухо запитала я.

— Я впевнений, Мідний принц зможе оплатити вам навчання, — відповів ректор, посміхаючись кутиком губ.

«Трясця»

Я отримала місце в найпрестижнішому університеті цілителей, разом з кімнатою у гуртожитку. Підписання договору та оплата навчання на пів року не зайняла багато часу.

Жіночий гуртожиток знаходився недалеко. Опинившись там мені захотілося впасти на першу-ліпшу лавку, але зробити це поки не було можливості. У холі мене зустріла худорлява жінка у сірій уніформі з гербом університету. Забравши з моїх рук бланк, вона стиснула губи.

— А, та сама. Вже чула про тебе, — сказала вона сухо, навіть не дивлячись на мене. — Постільну білизну зараз видам, ти будеш жити у кімнаті з трьома дівчатами. Їх я вже попередила. Кажу тобі. У нас є декілька правил. Чоловіків — не водити. У кімнаті — порядок. Сніданок о сьомій годині, хто запізнився — сам винен. І ще раз: жодних чоловіків. Навіть якщо це твій друг, брат, чи сам принц — нехай чекає надворі, ясно?