Розділ 11. Обіцяна винагорода

Нарешті ми прийшли у невелику кімнату. З меблів тут було ліжко стіл, стілець та шафа. Я зітхнула переводячи подих. У ледь прочинене вікно проникало свіже літне повітря.

— Їжу скоро принесуть. Щось ще? — спитала служниця. 

Я окинула кімнату поглядом. Тут не було геть нічого, з чим я могла б скоротити час до вечора.

— Води, щоб вмитися. І… якщо можна, якусь книжку. Мені ще довго чекати. 

На мій подив служниця мовчки кивнула та зникла за дверима.

Не пройшло й десяти хвилин, як принесли великий таз з водою, рушник, тацю з супом та грінками та на моє здивування — любовний роман. Читати про кохання я любила.

Закасавши рукави сорочки я схилилася над тазом та зачерпнула долонями прохолодну воду, плеснувши її на обличчя. Від цього одразу стало легше. Милом та водою я швидко змила з себе піт та бруд, і вже потім змучено опустилася на ліжко. Добре випрати спідницю яка була також трохи брудна після лікування собаки, але мій рівень магії не дозволяв швидко її потім висушити. До того принц міг покликати мене будь-якої хвилини, якщо Леону стане гірше. 

Я сподівалася, що увечері врешті зможу потрапити у готель та ретельно вимитися у ванній. Важко зітхнувши, я знов встала та трохи привела до ладу спідницю, щоб хоч трохи прибрати з неї сліди блювотиння.

З невеликого дзеркала на мене дивилося втомлене засмагле обличчя з наляканими карими очима. 

Ні. Не важливо, що казала та ворожка — життя у палаці не для мене. Тут здається повітря було іншим, важчим. Дивлячись на своє відображення я згадала принца. Він був дуже гарним, але чомусь усередині нічого не здригнулося від нього. 

«Ти точно дурна, Мірто. Невже ти все ще думаєш, що принц усе кине заради тебе?»

Я важко зітхнула, вирішивши не думати про це поки. Врешті ворожка могла помилитися. У будь-якому випадку перевірити зможу якщо пророцтво збудеться. Взявши книгу я лягла на ліжко та поринула у читання.

Коли на вулиці вже повністю стемніло, у двері кімнати постукали. 

— Пані Мірто. Вас кличе до себе його високість. 

Я напружилася.

Підбігши до дзеркала я нашвидкоруч пригладила розпатлане волосся та поправила спідницю. Дорога до покоїв принца зайняла десять хвилин. Тепер ми йшли швидше, через що я нервувалася більше.

Покої принца Альберта освітлювали магічні кульки, що ширяли у повітрі. Принц сидів на дивані, поряд Леоном. Переступивши поріг я зупинилася, опустивши голову. Тоді я робила все на адреналіні, майже не думаючи хто переді мною.

— Ваша Високість.

— Леону здається справді краще. Подивись, — сказав принц, підвівшись з дивану.

Я на дерев’яних ногах підійшла до нього та присіла. 

— Так. Вже все добре, — його язик вже був потрібного кольору: — Не давайте йому поки важку їжу та слідкуйте за тим, що він їсть. 

Принц кивнув, підійшовши до столу.

— Ось твоя винагорода, — хлопець витягнув із шухляди мішечок з  грошима. — Як обіцяв.

Я стояла покусуючи кінчик губи. Ледь втрималася, щоб не присвиснути від вигляду грошей. Моя сім’я не бідувала, але зайві гроші не будуть. Особливо, якщо знадобиться на навчання. Мені хотілося ще дещо попросити. Але чи не здасться це наглістю принцу?

— Ваша Високість. Дуже дякую. Я рада, що змогла допомогти, — я зхрестила за спиною пальці. — Я приїхала у столицю, щоб вступити в університет, але мені навіть тестове завдання не дозволили пройти. 

— Ти хочеш, щоб я написав рекомендацію? — зігнув брову він. Я сковтнула слину, та врешті кивнула. — Добре. Мені подобаються люди, які бажають навчатися,  — кінчик його губи сіпнувся угору.

Сівши за стіл він дістав чистий аркуш та вмочив перо у каламар. Я затамувала подих, дивлячись, як на аркуші з’являється текст. Що там Емріс казав? Що університет останнє місце де я можу зустріти Мідного принца?!

Дописавши рекомендаційний лист, Альберт підніс сургучну паличку до свічки, а потім капнувши на аркуш, приклав до нього кільце з печаткою.

Взявши зі стола дзвінок, хлопець покликав слугу.

— Вже пізно. Я наказую, щоб дівчину відвезли до її готелю. 

Забравши мішечок та сувій з рекомендацією я притисла їх до грудей. 

— Дякую. На добраніч, Ваша Високосте, — я низько вклонилася йому.

— Успіхів в університеті, — стримано усміхнувся принц та опустив голову на документ на столі.

Більше затримуватися я не могла. Скоріш за все Ігред у готелі вже з розуму сходить від хвилювання. Треба її скоріш заспокоїти. 

* * *

Коли я приїхала Ігред справді вже нервувала. Я тоді настільки була заклопотана, що забула попросити, щоб хтось сповістив її. Сваритися жінка не стала, коли почула де саме я була.

— Розказуй усе детально! — Ігред сиділа на ліжку з ногами зїдаючи мене очима.

— Що? — розгублено кліпнула віями я.

— Та про принца! Це правда що люди кажуть — він гарний?!