Розділ 5. Про переміщення у часі, лист від батька та якусь таємницю Емріса

Емріс постукав кулаком у двері тільки но почало світати. Вони швидко зібралися та вийшли надвір. 

Голова гуділа так ніби половину ночі я нею билася об стіну. Здається мені вдалося поспати лише дві години й тоді снилося незрозуміло що. Здається уві сні до мене увірвався Емріс з мітлою у руці та кричав «біжимо у портал! Ти маєш зі мною урятувати світ»

Похитавши головою, я відігнала залишки сну. Ігред сіла на сидіння поряд з сином, а я залізла у віз та обійнявши коліна руками, поклала на них голову. Не пройшло й декількох хвилин, як мене зморив сон. І знов у ньому був Емріс, але тепер він кричав, що я маю врятувати яйце дракона, щоб воно не дісталося Моргані та Мордреду. А потім прийшов король Артур та сказав, що всіх нас посвячено у лицарі й треба йти пити м'ятний чай. А коли, я сказала, що вже пила він розлютився та штовхнув мене.

Здригнувшись, я розплющила очі. Віз підскочив наїхавши на камінь. Зітхнувши, я притулилася до стінки воза, сильніше закутавшись у ковдру під якою вчора ховалася. Повітря холодило зморену шкіру. 

Поряд заворушився хворий, тихо застогнавши. Емріс повернув голову, щоб подивитися, що там, а потім знов відвернувся. 

Я не знала скільки часу бідолашний буде у такому стані. Бо якщо йому стане гірше поки я тут… Мені не хотілося думати про це. 

Довгий час вони їхали мовчки. Я позіхала, намагаючись знову не заснути, Ігред сиділа прямо, знуджено дивлячись перед собою. Емріс був зосереджений на дорозі.

Ніхто не говорив. Усі думали про щось своє.

— Пане Емріс, — врешті мій терпець увірвався: — Я вчора читала вашу біографію. У мене виникли питання. А чому у книжці нічого не написано про пані Ігред. Ви ж разом прийшли тоді через портал.

Емріс та Ігред перезирнулися. Врешті побачивши, що син не поспішає відповідати, жінка трохи повернулась до неї.

— Мене тоді не було. Я на Аладеї лише пів року. 

— Але як? А чому не тоді? — я не розуміла.

Емріс шумно втягнув ніздрями повітря, це були чути навіть крізь звук коліс. Знов відповідати довелося жінці.

— Він повернувся за мною, — Ігред подивилася на сина, шукаючи підтримки. — А потім ми опинилися тут… Портал не дозволив нам опинитися знов у тому часі звідки Емріс пішов за мною.

Чоловік важко зітхнув, стиснувши долоню матері. Я вмостилася зручніше на возі, щоб краще його чути.

— Коли я вперше опинився на Аладеї було десь десяте — одинадцяте століття. Портал закрився і більше не було зв'язку з Землею. Потім раптом вдалося комусь відкрити його знову і тоді я вирішив повернутися та забрати матір. Повернутися назад в одинадцяте століття вже не було можливості. Хоча до того я цього не знав. Замість того портал нас закинув вже у сімнадцяте. Так зрозуміло? 

— Наче… Але все ж…Чому ви не змогли цього зробити у перший раз?

— Бо тоді не вийшло, — буркнув він.

— Чому ти не допоміг Артуру коли повернувся в Британію? — на цей раз озвалася Ігред. — З твоїми знаннями… Я не пам'ятаю цього. Але ти ж міг запобігти падінню Камелота, знаючи усе наперед. Король важливіший за мене.

— Бо деякі речі змінювати не можна, — сухо відповів чоловік. 

Я переводила погляд з Емріса до Ігред. Він щось не договорював. І це щось було пов'язане з матір’ю. Я вирішила не ставити більше запитань. Принаймні не перед Ігред.

Хворий знов заворушився, привертаючи до себе увагу. Я зойкнула, коли він раптово вигнувся дугою та спробував схопитися рукою за повітря. 

— Трясця, — вилаявся Емріс, та зупинив коней. 

Я втиснулася в кут воза, подалі від хворого. 

Діставши з-за пояса чарівну паличку, Емріс скочив на землю та обійшовши віз, наблизився до чоловіка.

— Заспокойся, — буркнув він, більше до себе, ніж до нього.

Хворий смикнувся, відкриваючи рота, як риба викинута на сушу.

Емріс підняв паличку, махнув нею раз, прошепотівши декілька заклинань. З палички вискочили тонкі світлі пута й обвили руки й ноги хворого, притиснули його до днища воза.

— Ми спробуємо тобі допомогти. Сподіваюся ти все ще розумієш мене…

Він знов змахнув паличкою. Очі хворого затуманились, тіло перестало здригатись. Він заснув.

— Часу у нас небагато. Треба швидше його доставити у цитадель. — сказав Емріс, витираючи чоло рукавом.

Я мовчала, все ще втискаючись у кут воза. Побачивши це, Емріс задоволено посміхнувся. Посмішка вийшла трохи хижою.

— Сподіваюся тепер ти бачиш, на яку небезпеку себе наразила?!

Коли я відкрила рот, щоб відповісти, пролунав гучний крик ворона, і птах опустився на плече Емріса. 

Чоловік навіть бровою не повів. На початку я не зрозуміла, що до лапи птаха була прив'язана записка. 

Швидко розгорнувши її, маг пробіг по ній поглядом.

— Твій батько прислав відповідь, — знов його голос став звичним. — Він розлючений, але погодився, щоб ти поїхала навчатися. Він приїде увечері, привезе твої речі. Ще він хоче поговорити з тобою, — здається в очах мага промайнуло розчарування. Я ж втиснула голову у плечі. Бо розмови з батьком я боялася до смерті. — Поки я піду у цитадель ви з Ігред залишитеся у готелі в місті. Він приїде туди.