У долі свої плани

Усі розійшлися пізно. Ми сидимо із Сіазоном на дошках тераси, як колись достатньо давно, скоріш за все як на новосілля.
Він упорядкував сад і тепер той схожий на казковий оазис.
- Гракос може не переживати, у мене вже є власний садівник, - захоплююсь я його витвором.
Ми сидимо, розтягуючи задоволення очікування, передчуття та насолоджуючись близькістю один одного.
Коли серед бутонів білої троянди з'являється дірка і перед носом застигає в повітрі Поллі, нас двох здається заклинює.
Вона обтрушує довгий поділ сукні і скидає мокре пасмо відрослого волосся з обличчя.
- Як я рада вас бачити? - розпливається в такій посмішці, що мені відразу хочеться залягти у ванну і не висовувати ніс. Я посміхаюся, бо лисиця уточнює, що лежати нам треба на Сіазоні, і в ідеалі зовсім голій.
- І ми, раді, - першим відновлює голос мій чоловік.
Вона окидає нас двох вивчаючим поглядом і обережно цікавиться, чому ми ще не одружені.
Я округляю очі, - яка цікава допитливість.
- Як я втомилася від усіх цих чарівних істот, - нарікає Поллі, і тут же додає пошепки, косячись на чорну дірку, що висить у центрі троянди, і веде в інший світ, - але ви не уявляєте як там неймовірно безумно.
Я згадую лекцію про сир і дірки, і киваю на отвір: «Це вхід у ваш світ?».
Вона хихотить: «Не повіриш, я навчилася варити сир, але втекти виходить так рідко!»
– Від кого втекти? – питаємо ми із Сіазоном разом.
- Від чоловіка, звичайно, - і я бачу, як на її голові проявляється витончена золота корона.
- Поллі, ягідка моя, ти де знову сховалася, - долинає з дірки голос Пруоса, що наближається.

- Чоловік? - я здається зараз зароблю інфаркт, представляючи крилатого коня у вигляді чоловіка.
- Та ні, - пирхає фея, - він не завжди кінь, - й премило червоніє.
- Точніше пегасом він стає тоді, коли його закликає Муза. Божество того світу. Гаразд, мої добрі, полечу, бо він ще трохи й виявить мій секретний хід.
Вона пірнає в дірку і листок троянди прикриває вхід до іншого світу.
- А це дуже хороша ідея, побратися, не знаходиш? - відмирає Сіазон і підхоплює мене на руки.
- Ні, - тягну я, - у мене контракт, і чим тобі не подобається так, як є?
- Ну, - лікар примружує свої медові очі й відрощує пазурі, приступаючи до роздягання, - можливо те, що нас можуть розлучати, а подружжя посилають в одне й те саме місце.
- М-м-м, - я дісталася його штанів і огладжую долонями його сідниці, що суперничають по твердості з горіхами, - ну не знаю! А ще є щось позитивне, чи це єдиний аргумент.
Здається, мій ягуар втрачає терпіння, тому що наступне зливається в пам'яті в один довгий, пристрасний, гарячий епізод.
Коли я опиняюся у ванній, зверху його голого тіла, стомлена і розніжена, а його рука змиває мою втому, гладячи мене по спині, я видихаю йому в шию, - я готова подумати над твоєю пропозицією.
- І довго? - здається ягуар готується до нового забігу.
- Рік? - вистрибую з ванної і несуся в спальню, відчуваючи погоню сильного  та гарячого тіла.
- Скільки, - реве він розлюченим левом.

Ми валимося в ліжко, і я намагаюся вивернутись з-під його торса, що притискає мене до простирадла.
- Два?!
Здається, це останнє, що я роблю необдумано, бо в мою шию видихають загрозу, яку одразу починають втілювати.
«Я не випущу тебе звідси, доки ти не погодишся» - саме так звучить вона.
Під ранок, коли я розплющую очі, відчувши відсутність теплого тіла поруч і з подивом розглядаючи шикарну червону троянду на подушці, мені на секунду стає страшно, що він пішов, скривджений моєю відмовою.
Я підскакую і бачу свого чоловіка, в красивій білосніжній сорочці з розкішним жабо, в штанях, що обтягують стрункі ноги. Він опускається переді мною на одне коліно, а я зовсім гола, сиджу звісивши ноги, і не можу повірити, що це не сон.
- Катерино, чи станеш ти моєю дружиною, - запитує він і простягає в мій бік розкриту коробочку з дивовижної краси каблучкою.
Я відриваю погляд від кільця та тону у його погляді.
- Так! – я не в змозі більше нічого сказати, а він дістає обручку і надягає на мій палець.
І лише після цього я розумію, що плачу.