Частина 12

На кожен вчинок, я вважаю, має бути якийсь відгук. Покарати не можна нагородити. Обов'язково, на розсуд вищого керівництва. А то, як скажіть, відчувати рамки? Не дупою ж!
А то цей орган від вседозволеності можна розгодувати до розмірів Монсеррат. Або на крайній випадок до розмірів Кім.
Розбудили мене голоси. Я спочатку навіть не зрозуміла, де я. А потім поворухнулася й схопилася з кушетки, разом із пледом.
- Ух ти, який показовий візерунок, - я погладила приємний на дотик ворс та склавши його, залишила на кушетці.
Двері, передбачувано були замкнені, і я застукала в них.
Дивно, мабуть, виглядає – стукати, бажаючи вийти.
Але так мене можуть шкодувати ще довго.
На мій стукіт прийшов Сіазон.
- Скільки часу?
- Одинадцять.
- Ого!
- Для якнайшвидшого відновлення тобі треба було поспати подовше.
- Увечері, як зразкова дівчинка, ляжу о 21.00 годині.
- Ловлю тебе на слові.
- Ну, не будь букою, я відчуваю, що там жарко!
Він відійшов, і я помчала до кабінету кепа.
Найкраще з трьох, які знаходяться в кабінеті, виглядає Вухос.
Поки не спробував протиснутися повз мене й не показав свого обгорілого тилу.
Я, як справжня жінка, не змогла не розвернутися у бік того, хто тікає. А він сподівався, що двоє інших займуть мою увагу на всі сто відсотків.
У дірки обвугленого одягу виднілося тіло з опіками.
Я повернулася до кепа і Стілуса, й суворо запитала: «а чому ви не в лікарні?»
- Мені теж це цікаво, - зітхнув Стілус, притримуючи зігнуту руку іншою. Частина волосся в нього була присипана попелом, що виділявся на чорній шевелюрі, немов екзртична лупа.
Августину теж дісталося. Він ступив у бік свого крісла, припавши на ліву ногу, - у нас Сіазон, краще за персонал нашої лікарні, - сповз, точніше впав у крісло начальник. І я почула, як він заскрипів зубами.
- У нас доповідь, потім ремонтуватимемося, - кинув, вказавши на крісло підборіддям.
Екран засвітився і на ньому з'явився генерал.
А далі я, прочинивши рота, слухала про ті веселощі, які пропустила.
З несанкціонованої королівством зустрічі пішли шестеро. Двох, застрелили їх же охоронці, які уникнули переслідування, але задіяли питання про використання ними портальних пірамідок, іце навіювало певні роздуми.
Ще двох застрелили вже наші, надто вони не хотіли потрапити в полон й кидалися пляшками із запалювальною сумішшю!
Я здригнулася, уявивши, що було б, якщо на Вухоса вилився весь її вміст, а не лише на спину. Може бризки влучили? Захотілося схопитися й побігти, підтримувати та жаліти.
П'ятьох взяли. Трьох жінок, старого, що курує піратів Південного моря та ватажка нелегальних старателів.
Кеп мимохіть згадав про постраждалого Гракоса, про інші травми навіть напів словом не обмовився.
- Гарна робота, - похвалив генерал, - але шкода, що в пастку потрапили не всі.
Він помовчав.
Я бачила, як по обличчю кепа розповзається блідість, й болісно блищать очі.
- Ваших арештантів забрали вже представники зі столиці. Відпочивайте до завтра.

Стіна згасла, а по скроні кепа скотилася велика крапля поту і він відкинувся на спинку без сил, заплющивши очі.
Я різко розвернулась й навшпиньки спробувала зникнути з кабінету, подумавши, що непогано було б попередити лікаря.
- Катріно, куди? - пролунав тихий, але так само твердий голос Августина.
На мить мені здалося, що він побачив мої переміщення із заплющеними очима, але все виявилося прозаїчніше. Він просто їх відкрив.
- Зараз вам елексирчика від Сіазону принесу.
- Стілус принесе, - він кивнув тому і той підморгнувши мені, вирушив у бік кабінету лікаря.
- Сідай і доповідай!
І я розповіла, докладно, і про те, як мені щастило, і про Гракоса, який носився по казино, сподіваючись знайти інформацію, і про тигра-людожера, і його пропозиції. До речі, згадка ось цієї поганої людини, яка перетворила одного з наших дізнавачів у лежачого хворого, повернула рум'янець на щоки кепа, і від гріха подалі, я швидко перейшла до тієї частини, де на нього впав Гракос, відправивши супротивника до праотців. І чоловік заспокоївся на якийсь час.
Справжні чоловіки не показують жінкам, як їм буває погано. Тому, коли повернувся Вухос, переодягнений й підозріло бадьорий, а за ним й Сіазон, то мене очікувано відіслали робити кофрус.
І я не бачила яким чином кепа затягли до кабінету лікаря. Але з огляду на швидкість й відсутність шоргання по підлозі, несли вони його за ноги і руки, або на закорках, якщо установка була - щоб Катріна не бачила.
А мене після кофруса додому відправили, Сіазон дав пляшечку, велів випити й лягти спати. Навіть не так, не звелів, а попросив, і натякнув на справжніх чоловіків та їхні слабкості.
Я перейнялася. Ти бач які мачо! Усміхаються, хоч уже з ніг валяться. Це яка сила духу у всіх цих друзів по нещастю?
А вдома мене чекало своє нещастя. З крилами.
Пам'ятаючи, що Поллі не має рамок, а Пруос – все ж таки частково кінь, забігла в книжкову лавку і купила гарний том, з інтригуючою назвою «Як навчити коня малювати». Посібник для розвідників та власників».
Ось сподобався мені рядок у ньому «Для вираження своїх емоцій та спілкування коня використовують абсолютно всі частини тіла (вуха, голову, ноги, хвіст, тулуб), а також голос та запах».
Як уявила цей запах у себе на матраці, так одразу й купила.
Казки-то у мене скінчилися, а я вже й втяглася, ось як снодійне й почитаю.
Але не мрій зазделегідь, коли в тебе такі співмешканці.
Те, що хлопчик підріс за ніч, я зрозуміла одразу.
Так буває, коли твій кіт, який до цього був грайливим кошеням, раптом, в один момент, перетворюється на підлітка, що мітить кути. І ти, навіть ще не знайшовши ці мітки, заходиш, нюхаєш і вирішуєш, що треба йти до ветеринара.
Одна відмінність від кота все ж таки існувала. Наш будинок чомусь пахнув, як квіткова крамниця. Стійким запахом бузку. Варіант, що мені принесли квіти, я одмела відразу. Якось дрібно, чи що – бузок, як бур'ян, у сезон його стільки, що голова паморочиться, навіть на вулиці. А не в сезон - це квіти на любителя.
Сам Пруос сидів у моїй ванній кімнаті. Тобто стояв, і його терла моя прислуга.
- А що це ви тут робите? - подавилася я питанням, виявивши парнокопитне в моїй, на хвилиночку, ванній.