Червона помада

Ось тече твоє життя спокійно, відносно спокійно, а потім бац, і ти купуєш червону помаду.
І нове плаття, й колготки в сіточку, і каблуки, і фарбуєш волосся у чорний.
І знайомишся з багатим й знаменитим, і прокидаєшся ранком у його ліжку – без надій, без ілюзій та з розбитими мріями.
Це не про мене, але такий сценарій мені доводилося бачити кілька разів у своєму тому, іншому житті.
І коли кеп простягнув мені чорну перуку й на вигляд латексне плаття, я нервово від нього відсахнулася.
Виявляється, у нашому Управлінні є ще таємна кімната для переодягань. І я навіть не хочу питати, хто одягає сукню та перуку. Точніше одягав, до того як їх мені в руки засунули.
- Це як? - я підняла погляд на кепа.
- Це без білизни, - повідомив він, не здригнувшись жодним м'язом, - потім зайдеш до Сіазона, він твій природний запах чимось дурманним переб'є.
Та краще б вони її одразу взяли за білі рученьки, ніж мені вигалятися у цій сукні. Це при тому, що я хоч знайома з роботою консультанта, під час навчання ким тільки не довелося підробляти. Єдине, що тішило.
- Стратег, теж мені, - бурчала я за зачиненими дверима, - комівояжер, це покликання, а зі Стілуса його й соковижималкою не вичавиш.
- Я все чую, - гаркнуло з того боку.
Я прикусила язик, дивлячись на шкірку змії, в яку я мала упаковатися.
- Допомогти?
"Та щоб тебе" - я підскочила до сукні й стала натягувати її з розлюченістю змії, в яку ткнули палкою.
- Сама впораюся, - відповіла на всяк впадок.
Тепер я розуміла, навіщо він наказав захопити із собою у понеділок шпильки. Ну, ті самі, чорні.
Мене тепер навіть рідна мати не впізнала б, а не те, що якась Корнелія. І грати нам зі Стілусом треба було в центрі міста, в найдорожчому магазині косметики, презентуючи нову губну помаду «Солодка отрута».
- І де я тепер бубон сховаю? – закричала у зачинені двері.
- Сьогодні ти працюєш під прикриттям і тому жодних речей, які дозволяють тебе впізнати із собою, агент не бере.
То він що, для того щоб потренувати мене, придумав цю операцію?
Я востаннє зиркнула на свою постать, похваливши власний метаболізм, правильні гени і те, що млинці Поллі спекла лише один раз.
У двері постукали і я, зітхнувши, відчинила.
"Підлогу слиною не закапали, дихати частіше не стали, хіба що грозою запахло" - відслідковувала я реакції кепа.
"Чи є у них якесь забійне заспокійливе? Чи це у нього така витримка?" - пронеслось в голові.
- Кеп, - долинуло з коридору, - чорна валіза або в клітинку?
- До Сіазона, швидко, - скомандував Августин, і я потилицею відчула, що в нього долоня убік моєї дупи смикнулася.
Я б теж шльопнула, сіднички у мене в цій сукні, ну прямо захитаєшся.
Стілус, що копошився в кімнаті, навіть голову в наш бік не повернув, тому я шмигнула до лікаря, сподіваючись, що Стілуса теж заспокійливим напоїли.
Сіазон обернувся від столу й свиснув.
- Ого, Катріно, ти перетворюєшся на вамп-жінку.
- Це не я, це наш кеп, - спробувала виправдатись.
- Та НУ? - він простяг мені мензурку з прозорою рідиною, - спокій наше все.
Я й перекинула зілля в себе.
- Слухняна дівчинка, - муркнув лікар.
А мене, хто голкою під ребра кольнув, згадала, як Поллі сказала: "поки - кішки-мишки, - хлопчик", - маючи на увазі грайливе заігрування, без фізичного контакту.

- Закрий очі, - відразу дав наступну команду й мене обдало морозним бризом, - все вільна.
- А можна мені ще заспокійливого, - спитала, зупинившись біля дверей.
- Цього тобі на дві доби вистачить.
***
У магазин франт, на якого перетворився Стілус, привіз мене всередині величезної валізи з наклеєним на ньому логотипом рекламної кампанії помади.
Вивантажив у підсобці й нарешті заговорив.
- Катріно, я звичайно все розумію, ти жінка без кордонів, але на біса тобі знадобилося злити кепа?
- Чим злити?
- Та тим, що засумнівалася у його здібностях.
– Коли?
Що далі, то менше я розуміла тему нашої розмови.
Стілус обвів свій костюм, приклеєні вуса і перуку рудого кольору, що робила його схожим на Вухоса та мене широким жестом.
- Це покарання. Запитання, на який мозоль ти наступила?
- Та не наступала я ні на який мозоль, от морозивом обляпала, це вважається?
- Ні.
- Тоді, я засумнівалася, що агент ворога - це одна з сестер.
- Сильно?
- Що саме?
- Засумнівалася, говорю сильно?
– Я сказала, що мій варіант може плюнути на його варіант, та ще й розтерти.
- І чому в тебе я не бачу жіночої поступливості, хитрості та далекоглядності?
– Тому що я сирота!
- Точно, фарбуй губи і на вихідну.
Здається, все ж таки кеп погарячкував, бо в магазині весь понеділок, а потім і у вівторок, як медом було намазано. І не через «Солодку отруту». А через мене. Стільки чоловіків у цьому храмі краси зроду не було. Господиня раділа, коли вони не дивлячись купували підсунуте, не в силах відірвати погляду від мене. З цією самою отрутою на губах. А скільки непристойних пропозицій я наслухалася, доки не прибув з інспекцією сам Августин, і не побачив це неподобство. Він ринув, і хоч заборонити паломництво й не зміг, але тепер мух, тобто чоловіків, відганяв від мене Стілус.
І наш маскарад не пропав даремно. Надвечір вівторка в магазин впливла Корнелія, і безпомилково впізнавши в мені пробник, попливла в мій бік.
- Такий насичений кармін, - їла вона поглядом мої губи, - оближи їх, дитинко.
Та в неї, здається, не тільки на чоловіків стоїть, тож чому сестрички в неї під підборами теж, - заскакали в моїй голові думки.
- Ви повинні відчути її у себе на губах, консистенцію, шовковистість та зволожуючі властивості, - не відриваючи погляду від її очей, простягла пробник й кивнула на дзеркало.
- Спробуйте, і відчуйте себе справді небезпечною та бажаною.

Вона звичним жестом провела по губах зрізаним кінчиком, перетворюючи їх на мрію вампіра, і залюбувалася власним відображенням.
- Ой, - поплескала я своїми довгими віями, - у вас помада почорніла.
Просто, коли вона для мене, відвернувшись від дзеркала, провела язиком по губах, інакше як спокушаючи, її слина вступила в реакцію з компонентом губної помади, і та, як лакмус, змінила колір.
І одразу ж за її спиною виросли двоє у цивільному, підхопили під лікті та потягли із зали, примовляючи, що зараз усе виправлять.
Вона й пікнути не встигла.
А мене до Управління знову у валізі відвезли.
- Для перестрахування, щоб небайдужі дорогу до мрії не пронюхали, - пояснив розпорядження Стілус.
- Приємно, коли тебе називають мрією, - думала я, сидячи у валізі.
На відміну від контейнера для медичних відходів, згадала зовсім іншу ситуацію. Поклавши руку на серце, цей світ зустрів мене не як бідну родичку. Не загадуватиму, але навіть Августин відвойовував у моєму серці собі куточок, який я поки що ховала навіть від самої себе.