Сумувати чи страждати

От не досиділа б я до понеділка. Це ж яка спокуса, не мати можливості поділитися своїм здогадом з кимось ще. Прокинулася я рано, не виявивши поблизу принца, повалялася, розмірковуючи, чи вірна моя здогадка про трійцю з дому номер шість. На вигляд вони не дуже відрізнялися від інших. Чоловік з дружиною та сестра дружини. А куди їй подітися, як її сестра вийшла заміж, а батьківський будинок не поділиш без збитку.
Тільки ось вони були такі ліниво-розслаблені, обидві, наче їх перед вечіркою вже напоїли чимось. Або ними напоїлися. Адже після кровопускання, ті зазнавали умиротворення і могли лише посміхатися та кивати, не вступаючи в полеміку.
Вибравши хвилинку, я спробувала спровокувати одну з них і запитала, чи не доводилося їм подорожувати.
- О ні, - простягла та, що ніби була незаміжня, - це марна витрата ресурсів, - це застереження подряпнуло перше, ресурсів, а не грошей, таке своєрідне ставлення Нечистих до засобу платежів цього світу.
А друге, це те, що їхній чоловік уникав пуншу. Склянку він тримав, але скоріше для проформи і при цьому стежив, щоб його дамочки не захоплювалися.
І повів їх додому найпершими. Щойно у них закінчилася перша порція з льодом.
Віртуозно пославшись на плани. Щось про куплені заздалегідь квитки.
Я провела їхні фігури поглядом і вирішила, що дуже багато дрібних деталей вказують на чоловіка.
Але ось на свіжу голову, я вже була не така впевнена.
Мій будинок був дев'ятим, непарна сторона закінчувалася на п'ятнадцятому. А в тринадцятому жив, я спробувала напружити пам'ять і схопити образ, ні, жила.Точно в ньому мешкала та шикарна жінка, яка прийшла під ручку з коханцем, і до якої одразу ж прилипли сестри, чим викликали неабияке роздратування з боку чоловіка однієї з них.
Якийсь дисбаланс, сестри виглядали набагато старше ніж випещена дама, років сорока п'яти на перший погляд. А красень, що прийшов з нею і виконував будь-яке її бажання, саме на нього й облизувалися сестрички, й тягнув він років на тридцять, та й то з великою натяжкою. Ага, точно, я ще чула, як нерозлучна трійця на чолі з вдовою, яка вчора виловила карася у формі вартового, шипіла в її бік - шльондра і павучиха.
А це цікаво. Я відмотала назад події і зрозуміла, що сестричок потягли додому хвилин через двадцять після того, як з'явилася тринадцята, що спізнилася. Дивно, ім'я її навіть не затрималося в моїй голові, чи вона не представлялася?
Ні, представлялася, я пам'ятаю, вона так витончено ручкою махнула і проворкувала, - Катріно, а я... лия, якась, з тринадцятого.
Хм, дивно, губи її ворушилися, але чомусь я не почула початку її імені.
- Сесілія? Лілія? Кармелія? Валелія? - я перебирала жіночі імена, намагаючись співвіднести їх з рухом червоних, припухлих губ.
— От дивно, ніколи на догадливість й слух не скаржилася, — зістрибнула з ліжка і помчала вмиватися.
Й тільки хлюпнувши пару ковшиків із складених долонь холодної води в обличчя, раптом почула, - Корнелія, з тринадцятого.
Почула й побачила, - як її коханець несе дві склянки пуншу і посміхається до своєї пані, як вона одним рухом брови, перенаправляє його ходу на сестер, і ті отримують повні склянки, натомість віддаючи напівпорожні йому. І як вона підхоплює спустілу склянку, і вдає, що п'є.
Ні, вона не п'є, вона нюхає.
- Та вона не паучиха, - вона гюрза, або як там називається змія, що плює отрутою, - мене виносить із санвузла і тільки аромат млинців гальмує на порозі й розвертає у бік кухні.

- Коні це не їдять, - ще встигаю гаркнути, перш ніж залишки млинця, що стікає маслом, зникають у конячій пельці.

А в коней як називається те, чим вони їдять? - й про що я думаю, тут же смикаю себе.
Так от хто порушує аеродинамічні властивості, я ставлю долоні на талію і з докором дивлюся в очі Поллі.
- Хлопчик не доїдав! - відповідає вона, ні краплі не каючись.
- Хлопчик? – мої брови, здається, зараз зникнуть у волоссі.
- Ну так, - вона дивиться пихатим поглядом, грає бровами, - поки вперше не того, - і робить поглядом кішки-мишки, - значить хлопчик.
- А це вона як дізналася, - накриває мене усвідомлення власної нікчемності порівняно з талантами Поллі.
- Не хвилюйся, ось твої млинці - і відкриває кришку над маленькою копією того дивовижного гаджета, який запав мені в душу в будинку Августина.
- Ваша високість, - робить кивок коню, що об'ївся, та сито демонструє здорову відрижку. Той кивком дає дозвіл. Принца підхоплюють під білі ручки, тьху ти, під передні ноги і тягнють геть із кухні.
У мене навіть слів не лишається. Треба терміново знайти якусь літературу з догляду за конями, бо вона швидко його в могилу зведе неправильним харчуванням.
А за півгодини я забуваю і про коней, і про книги, і навіть про гюрзу. Тому що Августин допомагає сісти у двоколку чарівній леді, що заливається дзвіночком.
Я майже дійшла до його будинку, коли побачила їх удвох, мило воркочучих, чекаючих візника. І мене переклинило. Ось натурально й досить жорстко, адже я відразу намалювала в голові, як цей ошуканець, що позбувся нас з Поллі, тут же притягнув до будинку, тут я забуксувала, як правильніше було б назвати пристойну з вигляду дівчину. По всьому виходило, що це не нічний метелик, в такому разі його не ведуть у свій будинок, і не дама по виклику, навіть звідси я бачила дивовижно витончений туалет за останньою модою, тут же прокоментувала пам'ять голосом Вухоса.
- Сволота, козел, - сочилися ревнощі епітетами, підкидаючи картини приємного вечора і ранку Августина.
І це мені не подобалося. Ось все це, і дама, і лінивий баритон Августина, і те, що я ховаюся в кущах якоїсь смердючої рослини.
Ось на саму краплинку полегшало, коли він сказав їй прощаючись, що папери не вимагали настільки вражаючої терміновості в доставці, і що він міг забрати їх завтра сам.
На що леді муркотливим голосом пробурчала щось із приводу його голого торса та естетичного екстазу.
Їй пощастило, що візник штовхнув кобилку, тому що я вискочила із засідки й рвонула в їхній бік, не зовсім розуміючи чого вона мене так розлютила.
Августин аж відсахнувся, коли я добігла до нього.
Оцінив моє червоне обличчя і співчутливо поцікавився - що сталося?
- Скучила, - й мало не додала пару ласкавих.
Щось у його погляді спалахнуло. Я навіть озирнулась, подумавши, що до мене ззаду підкрався ще один представник протилежної статі, бо мало не задихнулася від цілого букету запахів, які приєдналися до вже звичних шоколадно-гостро-лаймових.
- За тобою стежать? - одразу голос Августина обдав окропом турботи.
- Ні, - буркнула, роззираючись навколо, - здалося.