Нахабство друге щастя

Сказати, що все вийшло легко, це збрехати.
Вечірня обробка кепа пройшла на підвищених тонах й вишкрібання чайною ложкою мізків начальника. А що робити? Треба ж дівчині влаштуватися в дикому світі. Добре, не в дикому, але свій будинок - це свій будинок, щоб там не казали.
Перед цим я в кольорах описала перспективи вільного життя для Поллі, акцентувавши увагу на тому, що кімнат у будинку три, а ще в наявності персональна веранда з видом на сад.
Вранці Августин був злий й по всьому не виспався.
- Добре, Катріно, я дізнаюся, як переоформити на вас будинок і виступлю поручителем, якщо у вас недостатньо грошей на покупку. - Він починав викати, коли я його дратувала надміру.
- Ну, у мене є ще спадщина, - закинула чергову наживку, - Поллі не проти, щоб за її золото купити будинок.
- Не скажу, що я засмучений, - він зітхнув, - ні, мені було б спокійніше знати, що з тобою нічого не трапиться, шаманка - це досить небезпечна робота, але мені будинковий дух виїв усі печінки! І знаєш, це буде щастя, нікого не чути, повертаючись з роботи і не здригатися щоразу, пробираючись до кабінету, щоб випити чарку без нотацій. Напевно, я відвик від такої реальної прислуги.
***
Мозковий штурм, який ми влаштували в кабінеті Августина вранці з Стилусом і Вухосом, що повернулися, змусив нас усіх випити не один чайник кофруса.
Якщо в Багдаді все й було спокійно на вигляд, то в підпіллі тинялися чутки про нове пришестя Нечистих. Співчуваючі цим чуткам були досить колоритними. Якщо кримінальних елементів  приваблювали на сторону потенційних загарбників обіцянками можливостей, то заможні городяни тільки шепотіли про ці можливості, але трактували їх, як перспективу чаклунства й мало не безсмертя. Пряники роздавали всім лише під різними соусами.
Найнеприємнішим виявилася дорога додому. Ці двоє вже знали у кого й що питати і тих, хто співчував, було ой як багато.
Я пам'ятала з історії, як у давнину всім робили кровопускання. Метод був популярний протягом майже двох тисяч років, аж до кінця XIX - початку XX століть, коли він поступово практично вийшов із вжитку. І користі від нього було менше, ніж шкоди. Але при цьому він проіснував дві тисячі років. По всьому виходило, що останнім часом Нечисті досягли успіху в спробі завоювати непокірну державу без бою. І яскравий приклад коханки травматолога.
Він, до речі, зник зі столиці минулого тижня. Не прийшов на роботу і не в одній з його коханок не було припущень, куди він подівся. Все тече, а він не змінюється, комфорт наше все.
Якщо це нові нечисті, яких неможливо відстежити, через їхню повну відповідність людям, то як визначати хто наш, а хто чужий?
І тут Сіазон вивалив на нас розкішну новину.
Виявляється, останній інгредієнт це слина. Але незвичайна. Вона містить фермент, що запускає каталітичну реакцію і перетворює нешкідливе питво на антикоагулянт.
- Він що, їм у келихи плював? - я аж підстрибнула на стільці.
- Плював, - погодився лікар, - і в мене є методика визначення прихованої агентури, достатньо лише зібрати зразки слини мешканців міста.
- Чудово, кивнув Августин, - значить почнемо звідси, тестуємо методику та передамо нагору.
- А нам, Катріно, якраз можна перевірити мера та його наближення.
- І чим ви їх напувати пропонуєте? – я одразу представила, як складаю одноразові стаканчики після дегустації у мішок і як бомж тягаю їх із собою.

- Напувати? – на мене подивилися спочатку здивовано, а потім зрозуміло, – це геніально, як завжди в твоєму виконанні. Ще й відбитки, як ідентифікатор. Ви молодець, Катріно. Значить, заїдемо спочатку за вином, а потім у мерію. Дізнаємося, по чому нині неліквідне житло.
Монет не тільки вистачило, але ще й лишилося – мер, почувши про те, що я бажаю придбати проклятий будинок, як про нього відгукнулася його секретарка, пробачив мені перший рік податку на землю, озвучивши це як акцію для нових мешканців міста. Ага, так я йому й повірила, мабуть, щоб я не передумала, а то податки тут зубасті.
За документами, приходьте завтра, - співав він солов'єм, проводжаючи до виходу, де закінчувалася презентація вин Августина. Ми теж пригубили, треба було зняти доказ і з мера. Він єдиний за годину презентації біля столика не відзначився, але це тому, що мене за руку з кабінету до кабінету водив під злим поглядом Августина.

Ми закинули зразки Сіазону, він побурчав, що найближчим часом йому доведеться ночувати прямо тут і відбули до мого будинку, зняти табличку з газону.
А ще я сподівалася знову побачити Пруоса, якого навіть у книзі легенд не було, і від цього мене ніби хтось в спину штовхав, це виходить, що в одному місці зберуться зовсім неймовірні істоти,  Поллі, я і крилатий кінь.
І хоча Августин упирався, але я була невблаганна. Він чекав пів години, поки я бігала по своїй нерухомості зображуючи розгублену та щасливу. Добре, що його вчорашній вусань розмовою зайняв, тому то я й рвонула немов навіжена до Пруоса.
- Гей, конячко, - покликала я під гілками.
– Прийшла? – відповіли із всесвітньою тоскою та відчутною депресією в голосі.
- А я тобі солоних сухариків принесла, - і пошурхотіла призивно пакетиком.
Коли переді мною забив чорними крилами кінь, розміром з годовалого кота, що роздмухував ніздрями та косив на мене кривавим оком, я реально випала в осад. Вчора було вже досить темно, щоб розглянути його, сьогодні ж сонце, що заходило, дозволяло розглянути істоту й завмерти від здивування.
Поки він радісно хрумкотів ласощами, я вирішила уточнити, - а вода в тебе є?
- Роса, найсмачніша, - розчула за чавканням пегаса.
Тоді поки що вистачить, - сховала пакет у кишеню.
– Дай ще один! - за альтанкою є старий фонтан і в його чаші дощова вода, від спраги не помру.
Виявилося, що Пруос вдень ховається у гілках дерева, він спорудив там подобу гнізда, а вночі почувається повним господарем саду.
Він зрадів тому, що я переїжджаю, напевно, так радіють звісткам з дому, коли тебе закинуло на інший кінець земної кулі. Я не розуміла, що готує мені доля, але в мене тепліло в душі від маленького попаданця, якого я можу взяти під своє крило, як більш велика дівчинка.
А інтуїція плескала в долоні і переконувала мене в тому, що принц, хоч він і кінь із крилами, свою монетку на перемогу над Нечистими обов'язково вкладе в спільну скарбничку.
Тільки його гривою та хвостом доведеться зайнятися у терміновому порядку. Бо він не на принца, а на розбійника з великої дороги схожий.
І звичайно ж на вечерю я випросила у Августина маленьку пляшечку білого вина.
А те, якось несправедливо, всі сьогодні пробували вино в мерії, а я значить була при виконанні, а воно так дивно пахло!
Швидше за все, мій начальник ще раз переконався, що шаманка йому дісталася нахабна, але зробивши поправку на моє сиротливе дитинство й рибу, яку приніс на вечерю, пляшку білого холодного вина відкрив.
А я вино навіть не пила, а нюхала й прижмурювалась, як кішка.
- Божественно пахне, - чи то похвалила, чи то підстрахувалась, щоб не витріщався на мене як на селючку.
- Мені так і здається, що я десь на півдні, стиглий виноград лопається від п'яного сонця і розпорошує в полудень повітря солодощі виноградного соку. Дикі трави, пахнуть терпко і зовсім трішки гірчать. Десь варять варення і консервують компоти на зиму, а ці фруктові аромати легким вітерцем проносяться над виноградником.
- Катріно, ти романтична натура! - він дивився на мене і мені здавалося, що ми зараз там, на цьому винограднику, й стиглий серпень змушує скидати з себе зайві речі, вимагаючи чи наказуючи.